У чому підступ? Навіщо Росія приплела до транзиту прямі поставки газу до України

Отже, Брюссель, всього-навсього 40-хвилинні перемовини між Україною, РФ та ЄС щодо газового транзиту в 2020 р. і далі, а також з питання відновлення постачань російського газу до України. Продовження – вже з якимись конкретними цифрами – буде за місяць, а зараз на першому місці опинився анбандлінг НАК "Нафтогаз України". Тому що якщо до кінця року українського монополіста не розділять на оператора ГТС і торговця газом, то "Газпром" відмовиться підписувати контракт згідно нормам і правилам ЄС (тобто на вигідних для України умовах).

Москві вигідніше підписати саме короткостроковий контракт на використання потужностей нашої ГТС. Однак європейці урочисто обіцяли Києву стабільне завантаження української "труби" після 2019 р., і тому їм теж важливо вмовити РФ підписати довгостроковий транзитний контракт. Однак тут виникає маса питань.

Стратегія РФ зрозуміла – укласти короткостроковий контракт, поки "Газпром" добудує "Північний потік-2" і "Турецький потік". А ось яка тактика? Росія почала говорити про відновлення прямих поставок газу до України. Але це був би зовсім інший контракт, не транзитний. Чому РФ пов'язує питання транзиту з прямими поставками? Чого хоче Росія тактично, які умови може придумати для України?

Поки все має такий вигляд, ніби російська сторона свідомо плутає поняття, під слова "поставки газу" підводячи і продаж блакитного палива Україні, і транзит до ЄС через українську ГТС. Звісно, це розраховано на широку непрофесійну публіку, але треба визнати, що така PR-тактика нерідко дає ефект, адже будь-які рішення щодо газу – політичні.

Позиції сторін є такими. "Газпром" наполягає на резервуванні потужностей для разових прокачувань газу, якщо Україна з 1 січня перейде на європейські правила, або на річній угоді. Україна – на десятирічному контракті з обсягами 60 млрд куб. м на рік. Проблема в тому, що якщо жоден з цих варіантів не буде реалізований, то можливий третій сценарій – зупинка транзиту. І зараз це цілком чітка позиція України, з якою європейці не те щоб погоджуються, але ставляться до неї з повним розумінням.

Ще рік тому плани "Газпрому" були амбітними: два обхідні маршрути – потужністю 55 млрд куб. м на півночі і 63 млрд куб. м на півдні. Вони з гарантією перекривали весь український транзит і дозволяли повністю відмовитися від нього. Але Туреччина відмовилася від нав'язаних їй чотирьох труб і висунула умову – одна труба в Європу, інша – на внутрішній ринок. 118 млрд заявлених кубометрів обхідних систем "всохли" до 85 млрд. Кремль, прискорено пройшовши всі п'ять стадій прийняття, з 2016 р. виключив зі свого лексикону чотири труби Турецького маршруту і став говорити лише про дві. Без пояснення, куди поділися дві інші.

З цього моменту у публічному обігу з'явився обсяг в 15 млрд куб. м, які "Газпром" готовий з "суто гуманітарних міркувань" пустити через Україну. А чого б і не пустити, якщо заявлених обхідних потужностей раптово стало замало?

"Північний потік-1" через рішення по OPAL вже втратив чверть своєї ефективності, й бракуючі обсяги вже доводиться перекидати через ту ж саму Україну. "Північний потік-2" не побудовано, так як Данія вперто не дає дозволу. "Турецький потік" не готовий в частині "європейської труби", так й з постачанням газу по другій трубі на внутрішній турецький ринок теж поки немає переможних реляцій та бризок шампанського, – сказав у коментарі для "ДС" експерт по нафтогазовій галузі інвестиційної компанії Exor Валентин Топалий. – Болгарія тільки днями дала добро на будівництво відводу через свою територію в напрямку Сербії (це частина транзитної частини "Турецького потоку" в європейському напрямку), і вже офіційно заявлено, що за найоптимістичнішим сценарієм технічний газ в цей відвід можна буде подати не раніше квітня 2020-го. Газову війну в Європі Кремль програв з тріском. Аргументи "Та не дуже-то й хотілося" не приймаються. Але й Україна війну поки що не виграла. Наразі їй важливо зрозуміти, де підступ у пропозиціях Росії".