Амбітний "Тризуб": Чи стане Україна гігантом у газовидобуванні

До оптимістичних програм нарощування національного газовидобутку є принаймні два питання. Перше — це реалістичність обіцянок посадовців, котрі переживають, здебільшого, за збереження власних посад. А друга — це рентабельність складних та інноваційних проектів за умов радикального падіння цін на глобальному ринку

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Амбітний "Тризуб": Чи стане Україна гіга…
Фото: УНІАН, колаж: Depo.ua

Сьогодні НАК "Нафтогаз України" представила стратегію "Тризуб". Патріотично названа програма передбачає  нарощування видобутку газу в Україні на найближчі 10 років. Передбачено збільшення обсягів за трьома ключовими напрямками – надглибоке буріння (на Шебелинському родовищі), видобуток газу зі щільних порід (Святогірське родовище), а також видобуток на шельфі Чорного моря (сумнозвісна ділянка "Дельфін", де конкурс свого часу виграла компанія Trident Black Sea Іллі Пономарьова, а потім результати конкурсу фактично анулювали).

За великим рахунком, представлена сьогодні програма є прямою спадкоємицею успішно проваленої програми з "технократичною" назвою "20/20" - урядової концепції 2016 року, коли "Укргазвидобування" прийняло план збільшення власного видобутку до 20 млрд кубометрів до кінця 2020 року.

Єдина істотна різниця – тоді планували збільшити видобуток на наявних родовищах (не зовсім зрозуміло, яким чином, скоріше за все – просто за допомогою нових свердловин на розвіданих полях), а тепер ставка зроблена на інноваційні технології. Досвіду використання яких в українських компаній на сьогодні немає.

Навчений гірким досвідом, керівник інтегрованого газового бізнесу "Нафтогазу" Андрій Фаворов, який наразі виконує обов'язки керівника "Укргазвидобування", не став обтяжувати публіку конкретними цифрами стосовно газу, який компанія планує видобувати завдяки реалізації "Тризуба". Чи, наприклад, бодай орієнтовної собівартістю видобутого газу, що дозволило б хоч в першому наближенні оцінити і реалістичність, і доцільність реалізації програми.

Злі язики взагалі натякають на те, що вся історія з "Тризубом" має доволі мало спільного із видобутком газу. І в реальності пов'язана радше зі збереженням Фаворова у своєму кріслі, аніж із якимось маніпуляціями зі схованими в українських надрах вуглеводнями.

Оскільки після "інспекційної поїздки" прем'єра Гончарука на об'єкти "Укргазвидобування", яка відбулася 13 лютого, в повітрі явно запахло кадровими перестановками.

І фактичний очільник "Укргазвидобування" Фаворов, який може похвалитися хіба що значним падінням видобутку після витрачених "на розвиток власного видобування $ 3 млрд, а також конфліктом з виконавчим директором "Нафтогазу" Юрієм Вітренком, у якого наразі "медовий місяць" з чинною владою, є першим кандидатом "на вихід". Вочевидь, вловивши цей тренд, він все-таки вирішив поборотися за своє майбутнє. Як, до речі, й очільник "Нафтогазу" Андрій Коболєв, який в останні місяці став навдивовижу ретельно прислухатись до побажань чинної влади, брати "на поруки" збиткові ТЕЦ і взагалі поводитися з далеко меншою ступінню незалежності й самоповаги, ніж то було в часи прем'єрства Гройсмана.

При тому, що характерно, у жодному із трьох запропонованих напрямків газовидобутку і в "Укргазвидобування", і в решти українських компаній власний досвід практично відсутній. Себто технології видобутку доведеться "відкатувати" з нуля – що, зазвичай, навіть для іменитих транснаціональних корпорацій є справою украй збитковою.

Вишенькою на торті в цій ситуації додається, наприклад, той факт, що ділянка "Дельфін" перебуває за лічені кілометри від зон, незаконно контрольованих Росією (яка, насправді, захопила родовища "Одеське" та "Безіменне"). Ту зону патрулюють російські військові. Себто родовище перебуває у не надто комфортній зоні з точки зору безпеки.

Окрім того, на помітну частину "Дельфіна" (близько 40% родовищ) претендує сам "Нафтогаз". Себто юридичний статус цього родовища є також суперечливим. Що практично автоматично виключає прихід на нього потужних західних корпорацій. Врешті, ситуацію вичерпно характеризує той факт, що перед початком попереднього конкурсу на розробку "Дельфіна" єдина компанія зі значним досвідом робіт на морі, "дочка" азербайджанської державної енергокомпанії Socar Caspian Drilling International свою заявку на участь в тендері відкликала.

І зараз, коли, наприклад, норвезькі компанії консервують свої шельфові проекти – до моменту зростання ціни на газ, уявити собі рентабельність розвідки "Дельфіна" (який попередній раз досліджували в 60-70 роках минулого століття), буріння пробних свердовин, розгортання платформ і т.д. виходить якось вкрай складно.

Врешті, складається враження, що ніхто нічого добувати й не збирається. А увесь рух довкола програм видобутку – це кабінетні ігри людей, що хочуть зберегти свої посади.

А стосовно реальних джерел диверсифікації постачання газу до України – то, наприклад, будівництво терміналу для прийому скрапленого газу, або ж трубопровідні проекти для отримання газу з наявних терміналів, можуть бути рішенням не таким ефектним, зате дешевшим і практичнішим, ніж прийняття чергової "стратегії на 10 (чи 20, чи 30) років. Відповідати за результати провалу якої вже доведеться комусь іншому. Тим паче, що обіцяні США інвестиції в "газову безпеку Східної Європи", скоріше за все, будуть виділятися саме на зручні для США термінали, а не на утопічні проекти українських посадовців, які розпочинають їх без єдиної цифри в руках.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme