Нове дихання Транскаспійського газогону: Добрі і погані новини для України

Участь китайського капіталу в будівництві газогону з Туркменістану до ЄС в обхід Росії ставить Кремль перед дуже непростим геополітичним вибором

Нове дихання Транскаспійського газогону:…

Новина про те, що китайські компанії увійшли до складу консорціуму, який планує будівництво Транскаспійського газогону разом з Євросоюзом, пройшла непоміченою для широкого загалу, і викликала немале здивування серед тих, хто за цією темою стежить давно.

Хоча б тому, що історія з будівництвом Транскаспійського газогону, який мав би постачати газ до Європи в обхід Росії – через Азербайджан, Грузію та Туреччину – почалась ще в 1996 році, коли уряди Туркменістану та Азербайджану вперше обговорили цей проект – буцімто за підказкою Держдепу США, як потім авторитетно заявили російські дипломати. А в 1999 році уряд Туркменістану навіть уклав угоду з General Electric на розробку техніко-економічного обґрунтування пропонованого газогону – що, напевно, підтверджує версію про „руку Держдепу".

Втім, попри чисельні міжурядові контакти і втішні результати економічних розрахунків, далі справа не пішла. Оскільки на той момент у Каспійському морі були відсутні кордони та лінії делімітації шельфів та виключних економічних зон, необхідні для того, щоби з’ясувати, де і як повинен проходити газогін. На чому справа й зупинилася.

Що і не дивно – оскільки Росія, викуповуючи газ у Туркменії, перепродувала його до ЄС майже зі 100% націнкою і губити такий прибутковий бізнес, допускаючи Туркменію та Казахстан, який також хотів приєднатися до проекту в якості експортера газу на європейський ринок, не збиралася.

Наступна хвиля інтересу європейських посадовців до Транскаспійського газогону трапилася в 2006 році – акурат у момент чергової „газової війни" між Україною та Росією. Втім, і тоді Росії та Ірану спільними зусиллями вдалося проект поховати.

Дипломатична перемога над спробами порушити російську монополію на газопостачання до Європи була, фактично, закріплена в липні 2018 року, коли країни регіону підписали конвенцію стосовно правового статусу Каспію. Яка передбачала необхідність отримати дозволи всіх країн, що мають вихід до моря, для будівництва будь-якого газогону.

І от ситуація кардинально змінилася. Оскільки чи то Туркменістан, чи то, більш ймовірно, європейські газові гіганти зуміли залучити до гіпотетичного поки що будівництва газогону довжиною в 300 кілометрів фінансування із Піднебесної. Заплановано, що четверта за розмірами газових запасів на планеті Туркменія постачатиме до Європи 30 мільярдів кубометрів газу впродовж, як мінімум, 30 років. При тому високою є ймовірність, що приєднатися до проекту захоче і Казахстан, де планують будівництво додаткової секції газогону до Тенгізького родовища.

Взяти і рішуче відмовитись давати дозвіл на будівництво газоогону у Кремлі цього разу, ймовірно, не наважаться. Хоча б із тієї простої причини, що неназвані китайські компанії, готові інвестувати у 6-мільярдний проект, скоріше за все, оперують з відома – і за підтримки китайського уряду. В якого є досить важелів для того, щоб пролобіювати даний проект.

Транскаспійський газогін у будь-якому випадку не витіснить Росію з європейського газового ринку – надто вже малу кількість газу він може транспортувати, а інфраструктура Південно-Кавказького газогону, до якого піде туркменський газ, фізично не дозволить приймати набагато більше. Але монополію Росії в ЄС він підірве, і шлях для туркменського газу в обхід російської ГТС буде відкрито. В цьому полягає добра для України новина.

Натомість суть поганої новини в тому, що додаткових 30 мільярдів кубометрів газу помітно знизять попит на європейському ринку. І в разі успішного завершення "Північного потоку – 2" і Транскаспійського газогону, українська ГТС стає Росії остаточно не потрібна, і використовувати її буде можливим тільки в реверсному режимі, для постачання газу з Європи в Україну.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook