Мовчання Брюсселю: Хто виграє у газовій війні України та Росії

Сьогоднішні тристоронні переговори ЄС, України та Росії в Брюсселі щодо транзиту газу цілком передбачувано закінчились відсутністю якихось конкретних домовленостей. Більше того, ніяка конкретика стосовно обсягів прокачки та терміну укладення контракту навіть не обговорювалася – за даними джерел російських ЗМІ, обговорювалися тільки "правові питання".  До яких, вочевидь, належала готовність Росії укладати з "Нафтогазом" контракт у відповідності до чинних газових директив ЄС.

Спікер російського президента Пєсков, який іще вчора визначив подібний результат як єдино можливий, виявився пророком. Чи радше просто людиною, добре обізнаною із тактикою "Газпрому".

Врешті, про рішучий намір обох сторін відстоювати свої інтереси в цій дискусії до кінця, багато що казав і масштаб приготувань. На кшталт рекордних 19 мільярдів кубометрів газу, завбачливо закачаних у сховища "Нафтогазом". Ну, чи "Північного потоку – 2", старанно будованого "Газпромом" попри всі кліматичні та бюрократичні перепони суворих північних морів.

Позиція обох учасників суперечки зараз проста й зрозуміла. "Газпром" робить все можливе, щоби підписати з "Нафтогазом" короткий – бажано однорічний – контракт на транзит в сьогоднішніх обсягах. Після чого поховати українську ГТС, або повністю припинивши прокачку по ній, або ж використовуючи її як резервний канал – на випадок пікового зимового споживання чи якихось неполадок у системі з двох "північних" та одного "турецького" потоків.

Натомість українська сторона пропонує підписати десятилітній контракт на прокачку як мінімум 60 мільярдів кубів щороку – з можливістю більшої прокачки в разі потреби. Цю позицію підтримують і представники ЄС. "Ціна питання" – прибуток української ГТС у розмірі 2-3 мільярди доларів США.

До цієї суперечки "Газпром", насправді, підійшов не в найкращій формі. Через запеклий опір Данії Росії не вдалося добудувати "Північний потік – 2". Завдяки польському судовому позову "Газпром" втратив – принаймні, тимчасово – можливість на повну потужність використовувати німецький газогін Opal, куди "стікає" Північний потік" – що невдовзі призведе до вимушеного скорочення прокачки. Не вдасться до кінця 2019 року запустити і "Турецький потік" – оскільки виникли затримки з будівництвом наземної ділянку газогону через Болгарію. Судові перепони на будівництво були зняті вчора ввечері – але будівництво завершиться навряд чи раніше кінця 2020 – весни 2021 року.

Все це дає українській стороні фактичну впевненість у тому, що Росія рано чи пізно буде вимушена шукати компромісне рішення, і погодиться підписати контракт більше, ніж на рік.

Але немає сумніву і в тому, що трапиться ця подія не сьогодні – і навіть не на призначеній на наступний місяць наступній тристоронній зустрічі.

Аби послабити підтримку України з боку представників ЄС, які наразі виступають із нами практично єдиним фронтом, Москва затягуватиме час до кінця року – щоб в Брюсселі зримо уявили собі сценарій, за якого Україна і Росія не домовляться, а Європа залишиться без газу. Для більшого драматизму, реальний контракт буде, скоріше за все, підписаний десь у січні наступного року.

Тому якими б не були перипетії цих явно некоротких і непростих переговорів, результат їх, загалом, передбачуваний. Рано чи пізно сторони у якийсь спосіб домовляться. Чи це буде три- або п’ятирічний контракт, чи якісь гарантії збереження транзиту в майбутньому- наразі сказати неможливо.

Але немає сумніву і в тому, що "Газпром", вклавши колосальні кошти і колосальний політичний ресурс в будівництво "потоків", рано чи пізно їх запустить – і вестиме переговори з Україною з позиції сили.

Дуже бажано, щоби до того моменту в "Нафтогазі" мали якесь достатньо чітке уявлення стосовно майбутнього нашої ГТС у випадку, якщо російський транзит таки припиниться – чи, принаймні, стане надто незначним і нерентабельним.