Іранський мир проти "русского мира"

Міжнародна реакція на підписання угоди між Тегераном і "шестіркою" угоди про контроль над іранською ядерною програмою в обмін на поступове зняття економічних санкцій вийшла сподіваною і тривіальною. Воно й не дивно -до підписання цього документу йшли довгі 13 років. Був час підготуватись.

З передбачуваним оптимізмом відговорив президент США Барак Обама - про "нові можливості", "перегорнуту сторінку" й інше світле майбутнє. У списку особистих міжнародно-політичних звершень американський лідер до примирення з Кубою тепер сміливо може дописати ще й іранський успіх. Здається, цей жанр так сподобався Обамі, що тепер він спішно "вибудовує стосунки" з в'єтнамським генсеком. Врешті, жарти - жартами, а зовнішньополітичний успіх сьогоднішнього господаря Білого дому додасть немало балів кандидату від демократів на майбутніх президентських виборах. І дозволить, принаймні на якийсь час, забути про Тегеран - якщо там не скоять чогось зовсім вже екстраординарного. При тому Обама навіть відважив кілька стриманих компліментів російському президенту, який, несподівано для США, допомагав "дотиснути" Іран. Врешті, Обамі доводиться випромінювати ентузіазм стосовно угоди з Іраном. Йому ж її ще й через конгрес треба "протягнути" - що, в силу позиції його республіканських опонентів, може виявитись завданням нетривіальним.

В ЄС теж потішились факту підписання угоди, хоч, може, й без такого щирого оптимізму, як його відчував чи імітував президент США. Верховний представник Евроcоюзу із зовнішньої політики Федеріка Могеріні потішилась тим, що "угода по атому зручна для всіх сторін переговорів" і відкриває нову сторінку у відносинах з Іраном вперше за десять років.

Як і слід було сподіватись, найменше зраділи примиренню західного світу з Іраном в Ізраїлі. Починаючи від жорсткого дипломатичного засудження угоди з боку прем'єр-міністра Беньяміна Нетаньяху - і до зовсім непарламентських висловів його підлеглих. Зокрема, заступник міністра закордонних справ Ципі Хотовелі назвала подію "капітуляцією" Заходу перед іранською "віссю зла", а міністр культури та спорту Мірі Регев впевнений, що угода в нинішньому вигляді - це видача Ірану "ліцензії на вбивство". Ізраїльтян можна зрозуміти - в Тегерані роблять вигляд, що відмовляються від ядерної програми, але навіть не роблять вигляду, що збираються міняти своє ставлення до Ізраїлю. В умови угоди це не входить.

Не чути захоплених вигуків з приводу іранської угоди і з боку Саудівської Аравії, вищі особи якої, проте, поки зберігають мовчанку.

Натомість Росія, яка, ймовірно, стане одним з ключових постраждалих від "іранського миру", поки що висловлює стриманий оптимізм. Що дивує не тільки міжнародних оглядачів, але й близьких до Кремля людей.

Звичайно, свій шматок пирога з іранської угоди Москва отримає. Зокрема, реконструкція іранських ядерних реакторів, вивезення й утилізація (читай - переробка на паливо) збагаченого урану, а також поставки палива для іранських реакторів, скоріше за все, залишиться за Росією. Більше того, програма будівництва нових реакторів, про яку Тегеран давно й старанно домовлявся з Москвою, отримала немало шансів на реалізацію. Та й комплекси ППО Москва тепер зможе продавати без страху і докору, а Тегеран - зможе купувати їх без кредиту. Ціна питання - мільярди.

Проте на цьому список пряників завершується, і починається список грабель. Першим - і найбільшим - пунктом у ньому є вплив зняття санкцій на ринок нафти. Звичайно, на докризові 4,4 млн барелів на день Іран вийде ще нескоро. Проте навіть половина від цього видобутку - на тлі грецької кризи та сповільнення росту в Китаї - змусить ціни на нафту помітно просісти. При тому що Тегеран явно готується допустити до видобутку і західні корпорації. З деякими з них, за чутками, вже й укладено попередні угоди. При тому собівартість видобутку іранської нафти - істотно нижча, ніж російської, себто демпінгувати ціною, в разі потреби, Тегеран зможе в своє задоволення. Таким чином, приємний подарунок для російських атомників і ВПК, скоріше за все, обернеться останнім цвяхом в труну і без того помітно ослабленої нафтогазової промисловості.

Проте падіння ціни - це лише частина проблем. Бо в планах іранського керівництва, крім всього, ще й пошук західних інвесторів для будівництва транскаспійських нафто- і газопроводів. Таким чином, в середньостроковій перспективі проглядає не просто поява нового гравця на нафтогазовому ринку. Слід чекати ще й появи нових труб, через які в ЄС піде іранська нафта та газ. При тому, що в ці труби можуть піти вуглеводні й інших країн, через які труба піде транзитом.

Тому "стриманий оптимізм" Путіна з приводу віденських угод, ймовірно, скоро зникне - якщо він взагалі існував десь, окрім дипломатичних депеш. Але доля іранського мирного договору від Росії вже не залежить. І важелів впливу на Іран в Росії, схоже, після зняття санкцій стане набагато менше, ніж в Ірану на Росію. Адже і протиповітряні комплекси, і ядерні реактори вміють будувати не тільки фахівці з РФ. А на щиру дружбу і безкорисну підтримку у світі нафтогазових конкурентів розраховувати якось не прийнято.