Хто заробив на війні

Війна з Росією на Донбасі триває вже більше року. Хоча ця війна гібридна, але, тим не менш, Україна змушена витрачати на неї $ 5 млн щодня - навіть зараз, коли начебто перемир'я. Цю цифру назвав Петро Порошенко у своєму виступі на Генасамблеї ООН 27 вересня. У травні Наталя Яресько і слідом за нею Арсеній Яценюк говорили про щоденні витрати на війну в розмірі $ 5-7 млн. Навіть якщо зупинитися на нижній оцінці, виходить, що за кожен місяць "перемир'я" Україна платить $ 150 млн, пише "Деловая столица".

Тому закономірний інтерес до тих структур, які на війні заробляють. У різних сенсах цього слова.

Безсумнівно, є такі компанії, як "Укроборонпром", які просто зобов'язані зараз заробляти набагато - в рази - більше, ніж до російського вторгнення. Це буде неминучим наслідком виконання основного завдання - нарощувати можливості виробництва техніки, яка не поступається кращим світовим зразкам. Тому витрати на підприємства оборонки - це не тільки захист наших солдатів і офіцерів, зміцнення нашої військової могутності, а й підвищення нашої конкурентоспроможності на зовнішніх ринках озброєнь. Іншими словами, це капіталовкладення в наше сьогодні, завтра і післязавтра.

Друга група компаній - це ті, хто заробляє на поставках для потреб Міністертва оборони палива та іншої продукції, що організовують харчування військовослужбовців і забезпечують армію медикаментами. До таких компаній не може бути питань - якщо, звичайно, вони чесно виграють тендери, а якість їхньої продукції не викликає нарікань. Поки що поєднати ці дві умови виходить далеко не у всіх постачальників. Тут є свої "улюбленці фортуни", підозріло удачливі ще з часів Януковича. Залишається сподіватися на антикорупційний ефект системи електронних торгів, освоєної Міноборони, але і в цьому процесі є свої підводні камені.

Також безсумнівно, що на цій війні, як і на будь-який інший, є ті, хто намагається на ній не заробити, а нажитися - за допомогою всіляких махінацій з фінансами і документами. Це коло досить широке і включає не тільки сумнівні фірми, а й ті, які  кришують їх чиновників і силовиків. Про розмах їх бізнесу можна судити, наприклад, за обсягами нелегальних поставок товарів та інших вантажів на окуповану частину Донбасу - як через лінію фронту, так і в обхід, через територію Росії.

Контрабанда в зону АТО становить 200 млн на місяць

Так буде до тих пір, поки Україна не зважиться повністю блокувати всі потоки людей і вантажів через лінію фронту

На даний момент через лінію фронту проходять п'ять коридорів для автомобільного транспорту та шість залізничних. Всі вони мають на українській стороні контрольні пункти в'їзду-виїзду. Рух громадського пасажирського транспорту через лінію фронту зараз заборонений.

Серед заходів з блокування зв'язків з окупованою територією Донбасу це, мабуть, єдина заборона, яка здійснюється в повній мірі. Втім, і її намагаються обійти організатори нелегальних перевезень. Один такий канал нещодавно був ліквідований: співробітники СБУ спільно з прикордонниками протягом вересня затримали три автобуси, які за відпрацьованою схемою перевозили пасажирів за маршрутом Луганськ-Лисичанськ через територію Росії. Транспорт з Луганська прибував в селище Черткове Ростовської області РФ, далі пасажири пішки переходили російсько-український кордон, де їх у селищі Міловому Луганської області чекали автобуси приватного підприємства, зареєстрованого на підконтрольній України території. За один рейс перевізники отримували майже 28 тис. грн. Всі кошти від незаконних перевезень акумулювалися в Луганську. Частина з них у вигляді "податків" прямувала в "бюджет ЛНР" і використовувалася для фінансування окупаційного режиму.

Є й інші канали, причому більш комфортабельні. У цьому можна переконатися за півхвилини, провівши пошук в інтернеті. Наприклад, донецьке турагентство "Ясна тур" раніше перевозило пасажирів з Донецька до Харкова і назад через український Красноармійськ за 550 грн., а тепер доставляє через Ростов-на-Дону за 1000 грн. Мікроавтобуси (від 7 до 17 місць) курсують двічі на тиждень, і їх власники, схоже, силовиків не бояться. На аналогічні схеми переходить і товарна контрабанда. Дотепер потужним каналом поставок продовольства на окуповану територію була "гуманітарка" (накази про визнання вантажів гуманітарною допомогою видає Мінсоцполітики). Але за другу половину вересня лише один український вантаж був офіційно переправлений через лінію фронту в якості гуманітарного - благодійного  фонду "Справедливе суспільство" (який не має свого сайту, тільки електронну пошту на mail.ru) подарував 35 т ковбаси, м'яса та іншої їжі профорганізації ПАТ "Донбасенерго" в Донецьку. Узявши по 100 грн. за кг, отримаємо 3,5 млн грн. У масштабах Донбасу це крапля в морі.

Проте українські продукти не зникли з полиць магазинів в зоні АТО. У Донецькій і Луганській областях до російського вторгнення місячний продаж продовольчих товарів торговельними підприємствами перевищував 2 млрд грн. За найскромнішими оцінками, якщо допустити, що зараз тільки 10% від цієї суми становлять поставки українських товарів, виходить 200 млн грн. на місяць.

Як і у випадку пасажирських перевезень, товари доставляють через Росію. Наприклад, з Києва, Черкас, Харкова в Донецьк вантажі везуть через Матвєєв Курган (в Ростовській області РФ, неподалік від держкордону). Є спеціалізовані інтернет-форуми, де можна знайти умови перевезень, контактні номери телефонів та іншу інформацію. І знову складається враження, що перевізники не відчувають ніякого страху перед українською спецслужбою.

Другий канал контрабанди - через лінію фронту. Тут теж багато питань про роль СБУ. З одного боку, майже щодня силовики повідомляють про затримані вантажівки і фури з товарами, які намагалися перетнути лінію фронту в обхід пропускних пунктів. За місяць набігають суми, вимірювані в десятках мільйонів гривень. Але з іншого - регулярність цих повідомлень свідчить про потужності нелегальних потоків продовольства через лінію фронту. Якби ловили майже всіх, навряд чи було б стільки готових ризикувати машинами і товаром, та й водії не погоджувалися б на такі авантюри. Очевидно, що попадаються лише одиниці, які з якихось причин не домовилися з тими, хто відповідає за боротьбу з контрабандою.

Нарешті, є дуже широка номенклатура незаборонених вантажів. Їх може перевозити по залізничним коридорам кожен суб'єкт підприємницької діяльності за умови оплати податків і непричетності до фінансування тероризму. Остання вимога, по суті, фіктивна. Важко повірити, що структури Державної фіскальної служби в Краматорську, Маріуполі та Лисичанську, що займаються оформленням вантажів, всерйоз вважають, що компанії, що працюють на окупованій території або ввозять туди продукцію, не діляться ні товарами, ні грошима з окупаційним режимом. Проте вантажопотік в цьому напрямку не всихає. Так буде до тих пір, поки Україна не зважиться блокувати взагалі всі потоки людей і вантажів через лінію фронту (за винятком біженців звідти). Але це, мабуть, відбудеться не раніше, ніж закінчиться термін дії Мінська-2.

ДТЕК затарився вугіллям з окупованої території

Найбільша частка в легальному вантажопотоці з окупованої території припадає на вугільну продукцію. Найбільші запаси створила ДТЕК Ріната Ахметова, якій належать 10 ТЕС. Ще 27 липня ця компанія повідомила, що на Луганській ТЕС накопичено 460 тис. т вугілля при необхідних для проходження осінньо-зимового періоду запасах 160 тис. т., а всього на складах ТЕС ДТЕК знаходиться 1,2 млн т вугілля. А 7 серпня було заявлено, що "з 1,4 млн т вугілля, які в даний момент знаходяться на складах українських ТЕС, 80% - на станціях ДТЕК". Щоправда, 1 серпня була зупинена Придніпровська ТЕС - у неї закінчилося дефіцитне антрацитове вугілля. Але 25 вересня ДТЕК похвалилася, що вирішила цю проблему: "24 вересня на Придніпровську ТЕС прийшли перші склади з 150 вагонів вугілля з українських шахт ДТЕК" Ровенькиантрацит "і ДТЕК" Свєрдловантрацит ", виробничі потужності яких виявилися на неконтрольованій українською владою території".

Армія хоче годувати себе сама

Фото: mil.gov.ua

Міноборони вирішило відмовитися від послуг приватних фірм, які організовують харчування військових, і передати цю роботу на відкуп самих військовослужбовців. Поки ж на потребах армії заробляють сумнівні "годувальники", більшість яких присмокталися до військового відомства ще з часів Віктора Януковича

Українську армію продовжують годувати все ті ж фірми - ТОВ "Авіка", ТОВ "Адмет-груп" (йому на зміну прийшло ТОВ "Геус-груп"), ТОВ "Укрпродакорд ОР" та ПП "Артек-союз". До них є нарікання за ціною і за якістю харчування. Те, що їжа в військових частинах зовсім не схожа на таку в мирному житті, доводили не раз волонтери своїми перевірками по столовим.

Ще один важливий докір - непрозора структура власності. До сьогоднішнього дня незрозуміло, хто стоїть за компаніями, які забезпечують харчуванням українських військових, і є вагомі підстави вважати, що цей вид бізнесу наскрізь просякнутий корупцією. Засновники майже всіх "годувальників" постійно змінювалися з одних нікому не відомих осіб на інших таких же, що змушує задуматися про наявність взаємозв'язку цього процесу зі зміною керівництва Міноборони. Наприклад, компанію "Авіка" заснувала в 2011 р Ольга Іваненко, через рік власником стала Ольга Ларіна, через рік - Олена Олешко, а ще через рік - Наталія Дишук. Більше в своєму житті пані Дишук нічого не засновувала і раніше бізнесом не займалася. Така скритність виправдана, враховуючи можливі імена тих, хто знімає вершки з годівлі солдатів. Фірма "Артек-Союз", зареєстрована на якусь громадянку Євдокію Колесник. Про неї відомо тільки те, що раніше ця пенсіонерка працювала в Сімферополі разом з головним керівником  Військово-морських сил України Володимиром Тісельським.

Фірма "Геус-групп" (має з "Адмет-груп" один офіс і тих же співробітників) зареєстрована на одесита Аркадія Генкіна. Раніше він заснував кілька компаній разом з колишнім депутатом Ігорем Марковим, який знаходиться в українському розшуку, чекає екстрадиції з Італії і відомий своїми антиукраїнськими заявами і підтримкою ДНР і ЛНР. За даними "ДС", зараз за Генкіним можуть стояти одні з найвпливовіших бізнесменів Одеси - акціонери банку "Південний" Юрій Родін і Марк Беккер.

У Міноборони ще торік розуміли чи, принаймні, публічно підтримували ідею, що постачальників треба міняти. Але цьому перешкодила війна. Змінами до держбюджету для забезпечення безперервності харчування особового складу Міністерство оборони отримало право не проводити відкритих торгів. Замість цього там уклали додаткові угоди зі старими постачальниками, пролонгувавши їх підряди.
У січні нинішнього року міністр оборони Степан Полторак заявив, що до середини лютого відкриті торги все-таки відбудуться - із залученням представників громадськості, преси та контролюючих органів, які повинні оцінити неупередженість вибору чиновниками кращих організаторів харчування армії. Ідею підходити до закупівель по-новому у військовому відомстві просував "волонтерський десант" - кілька людей, що стали з подачі радника Президента Юрія Бірюкова в листопада 2014 року співробітниками МО.

Однак цю ініціативу заблокували компанії-постачальники, над якими нависла загроза позбутися бізнесу. Згадана вище "Авіка" звернулася за роз'ясненнями в Міноборони про деталі нового тендеру, який переносили кілька разів. Фірми готові були йти до суду і писали листи до міністра з проханням "запобігти перерозподілу ринку військового харчування". У військовому відомстві знову пішли на поступки, пролонгувавши договори - знову за переговорною процедурою і без конкурсу. Компанії задоволено потирали руки. Без них дійсно нікуди - будь-яке обладнання (аж до м'ясорубок, тарілок і мисок) не належить армії. "Якщо постачальник йде з частини - він просто вирізає і забирає своє обладнання", - скаржиться один з волонтерів Діана Петреня, що відповідає за харчування в Міноборони. До того ж далеко не факт, що заміна одних приватних фірм на інші кардинально виправила б стан справ.

У підсумку у вересні міністерство оголосило про початок експерименту по запровадженню нового підходу до продовольчого забезпечення ЗСУ - він стартував на базі Академії Сухопутних військ (Львів) та Одеській берегової бази ВМС. В рамках експерименту введена нова схема розподілу продуктів із застосуванням спеціального каталогу. За словами Діани Петрені, "новий каталог продуктів складається з 248 позицій, там є йогурти, банани, ковбаси, м'ясо і навіть заморожена спаржа. У каталозі є два показника - вартість на добу і калорійність на одну людину". Далі начпрод формує меню за допомогою комп'ютерної програми: "він зобов'язаний вибрати певну кількість калорій, замовити першу-другу страву, салат-компот, а також повинен зробити замовлення на певну суму на одну людину". Крім того, з'явилася можливість замовляти за допомогою електронної бази у постачальника будь-яке найменування з каталогу, а підвіз продуктів буде здійснюватися постачальником раз на сім днів, швидкопсувних - раз на один-три дні. Крім того, у Львові введена система електронного обліку харчування - електронна стройова картка солдата. Перехід на цифровий облік продуктів харчування та облік особового складу, який харчується, унеможливить, на думку Діани Петрени, крадіжки продуктів харчування та зловживання та маніпуляції під час розрахунку кількості особового складу, який харчується у військових частинах. У наступному році планується залучити до експерименту ще 10 військових частин, а в цілому перехід усіх ЗСУ на нову систему харчування залежатиме від фінансування Міноборони. Нарешті, нові підходи до забезпечення харчуванням в армії передбачають повну відмову від системи аутсорсингу: за інформацією МО, харчування для військовослужбовців готуватимуть самі військовослужбовці - військові кухарі.

Як стверджує пані Петреня, експеримент у двох військових частинах показав, що відмова від послуг приватних компаній, які годують військовослужбовців, дозволила істотно розширити якість і асортимент їжі, а її вартість при цьому залишилася колишньою - близько 60 грн. на одного солдата в день. Однак, як показують українські реалії, від старту реформи до її завершення можуть пройти багато років, протягом яких "годувальники" на своїх насиджених місцях встигнуть заробити ще мільярди гривень. Тільки з початку нинішнього року згадана "велика четвірка" найбільших постачальників виграла тендери сумарно більш ніж на 1,6 млрд грн.

Міноборони зробило ставку на "Галнафтогаз"

Фото: zn.ua

Навіть підвищена увага правоохоронців не заважає Віталію Антонову залишатися постачальником номер один палива для армії

У минулому році, коли Росія анексувала Крим і розв'язала війну в Донбасі, головним постачальником палива для української армії (в основному дизеля) була група "Приват" тодішнього губернатора Дніпропетровської області Ігоря Коломойського, роздрукувати екстрений запас "Укртатнафти". У нинішньому його змінили інші ділки паливного ринку - група "Континіум" (мережа АЗС WOG), що належить Степану Івахіву, Сергію Лагуру і Петру Димінському (ключовий власник групи Ігор Єремєєв загинув у цьому році), і "Галнафтогаз" (мережа ОККО) Віталія Антонова . Втім, влітку лідерство перехопило держпідприємство "Укртранснафтопродукт", що оперує заарештованим паливом побіжного харківського "молодоолігархів" Сергія Курченко.

Перші великі закупівлі палива Міноборони провело в березні, затвердивши пропозиції "Вог Аеро Джет" з групи "Континіум" на 494 млн грн. (22,7 тис. т бензину) і "ОККО-Бізнес Контракту" на 595 млн грн. (21,72 тис. Т дизеля). Третім щасливчиком стала компанія "Альянс Ойл Трейдінг", близька до чеченського бізнесмена Мусі Бажаєва, якому належить мережа АЗС в Україні, що працює під брендом Shell, - їй дістався контракт на поставку 8,28 тис. т дизеля на 224 млн грн. З останніми двома закупівлями вийшов скандал. Переможці зобов'язалися поставити дизель підвищеної якості за ціною близько 25-27 тис. грн. / т. У цей період гривня різко знецінилася, але після відкату від 28 грн. (офіційний курс) до 22-24 грн ./$ ціни на паливо також повинні були впасти. За словами директора ТОВ "Консалтингова група А-95" Сергія Куюна, оптова ціна швидко знизилася до позначки 21,6 тис. грн. / т. Міноборони почало з постачальниками переговорну процедуру, щоб постфактум знизити ціну. По "Альянсу" переговори пройшли непублічно, але відомо, що підсумкова ціна закупівлі не перевищила 24 тис. грн. Найбільший прогрес був по ОККО, де вона знизилася до 21,5 тис. грн. / т. Однак це не убезпечило постачальників від попадання під ковпак правоохоронців, де вони і зараз знаходяться. Протягом березня й квітня Головне слідче управління МВС і Генпрокуратура відкрили кримінальні виробництва за фактом закупівлі Міноборони дизпалива у "ОККО-Бізнес Контракту" і "Альянс Ойл Трейдинга" за завищеними цінами. А згодом слідчі дійшли висновку, що паливо, поставлене компаніями військовим, не відповідає держстандартам України.

Втім, на розташування чиновників Міноборони це ніяк не вплинуло. Вже в липні оборонне відомство уклало нову угоду з "ОККО-Бізнес Контрактом" на закупівлю 15,6 тис. т авіаційного палива на 319 млн грн. На порядок менший замовлення отримав "Вог Аеро Джет" - 4,9 тис. Т на 99 млн грн. При цьому контракти з обома постачальниками були підписані за переговорної процедурі з урахуванням "нагальної потреби армії".

Тоді ж пул "заправників армії" розширився ще однією, на цей раз держструктурою. У липні Міноборони вибрало ДП "Укртранснафтопродукт" постачальником 10 тис. т дизпалива і 450 т бензину на загальну суму 202 млн грн. А в серпні з цією компанією був підписаний ще один контракт - на постачання 6,3 тис. т дизеля майже на 110 млн грн.
Історія про те, чому держпідприємства не постачають в армію паливо, ще в минулому році придбала забарвлення скандального серіалу. "Укртранснафтопродукт" оперує давно заарештованим паливом побіжного Курченко. Знадобилося більше року, щоб воно виявилося у армії, хоча на словах керівники країни давно вважали це справою логічним і майже вирішеним. Що йшло не так? Директор ДП "Укртранснафтопродукт" Володимир Гаврилов не раз звинувачував керівництво Міноборони в тому, що його просто не запрошували на торги, і навіть звертався з цього приводу до суду. Неллі Стельмах, тодішній директор департаменту держзакупівель і матеріальних ресурсів МО, заявляла, що ДП саме не хотіло брати участь у торгах, хоча йому відсилали пропозиції. І як доказ надала журналістам копію електронного листа, датованого лютим 2015. Причина, чому два держоргани так довго не могли знайти контакт, може мати таке пояснення.

Гаврилов, який очолює з 2014 р "Укртранснафтопродукт" вважається близьким до голови комітету ВР з нацбезпеки і оборони Сергію Пашинському і його товаришу - бізнесмену Сергію Тищенко. У серпні 2015 р Генпрокуратурі повідомили, що посадові особи "Укртранснафтопродукту" без проведення обов'язкової процедури біржових торгів продали за заниженою ціною майже 28 тис. т нафтопродуктів на користь компанії "Укройлпродукт", що входить до складу групи компаній "Фактор", що належать Тищенку. "Державі завдано матеріальних збитків на загальну суму 341 151 000 грн.", - Йдеться в судовому рішенні від 30 липня. "Коли запахло смаженим, ці товариші бігали по ринку і викуповували паливо назад", - пригадує співрозмовник "ДС", що працює на паливному ринку. Сам Пашинський відкидає звинувачення в корупції і нелегальної торгівлі паливом.

Цей епізод, очевидно, підстьобнув керівництво держструктури, і лід між "Укртранснафтопродукту" і Міноборони розтанув. Оскільки ресурс спочатку був експропрійовано у Курченко, а не куплений за комерційною ціною, він апріорі не коштує дорого. Ціна "Укртранснафтопродукту" за серпневим договором склала 17,46 тис. грн. / т. Чи можна вважати це успіхом? Якщо порівнювати з пропозиціями великих приватних паливних груп у першій половині 2015 - однозначно так. Але, як показує досвід деяких інших державних покупців, умови могли бути дещо краще.

Втім, закупівля у "Укртранснафтопродукту" є скоріше винятком із правил: у держкомпанії майже не залишилося ресурсів, а оскільки забирати у Курченко більше нічого, її може чекати швидке вибування з пулу великих постачальників Міноборони. На цій ниві, швидше за все, буде продовжувати господарювати Антонов, структури якого лише з початку року виграли тендери на поставку армії палива більш ніж на 900 млн грн. Всього ж з осені минулого року "Галнафтогаз" отримав від армії акцептів більш ніж на 1,7 млрд грн. Для порівняння: за цей же період його головний конкурент "Континіум" зміг виграти військові тендери на 593 млн грн.

Чому бізнес не вірить у електронні торги

Фото: mil.gov.ua

У новій системі закупівель критично мало учасників - довіру бізнесу ще доведеться заслужити

На початку року Міноборони першим з центральних органів влади приєдналося до експерименту - перевело "допорогові" закупівлі (послуг до 1 млн грн. і товарів до 100 тис. грн.) в електронний формат. За цей час військові "натендерілі" 75% від суми всіх електронних торгів у країні - 2,7 з 3,6 млрд грн. Така велика цифра вийшла тому, що в кінці липня вони отримали від Кабміну право на проведення через електронні майданчики всіх торгів, включаючи "запорогові". "Наказ міністра оборони №257 передбачає повний перехід закупівель МО до речового, медичного, продовольчого та паливного забезпечення на майданчики електронних торгів. Всі, ви розумієте - всі закупівлі! Форма, ліки, тушонка, дизель", - повідомив радник міністра Юрій Бірюков.

Адмініструє електронні торги сайт ProZorro, що знаходиться на балансі Transparency Inter-national. По суті, ProZorro - це всього лише відкритий вихідний код і сервер, на якому публікується інформація про держтендери. До нього підключені приватні сайти - торговельні майданчики. Зараз серед партнерів ProZorro такі ресурси, як Smarttender.biz, E-tender.biz, Dzo.com.ua, Public-bid.com.ua, Newtend.com, Zakupki.prom.ua та ін. Саме на них фізично проходять тендери . Майданчики беруть комісію з кожного бажаючого взяти участь. Для тендерів, сума яких перевищує 35 тис. грн., комісія складає 175 грн.

На цьому відмінності від звичайного тендера не закінчуються. Традиційно компанії-учасники подають пакети документів і свої цінові пропозиції. І найчастіше саме на цьому етапі відбуваються основні корупційні порушення. Відсікання неугодного постачальника за формальними ознаками - справа техніки. В електронних ж закупівлях замовник тільки оголошує тендер, його підхоплює будь-який бажаючий, що запропонував меншу суму, а вже потім переможець подає всі необхідні документи.

Замміністра економічного розвитку і торгівлі Макс Нефьодов каже, що електронні держзакупівлі себе повністю виправдали. За його інформацією, держзамовники вже заощадили близько 300 млн грн. - 8,3% від згаданих 3,6 млрд грн. "Це різниця між плановою вартістю (бюджетом) і фактичною вартістю закупівлі. Бюджет формується звичайно як факт минулого періоду плюс інфляція. Відповідно, ми вважаємо різницю між бюджетом і реальною ціною закупівлі - це економія", - пояснює Нефьодов. За його словами, в 2014 р різниця між бюджетом і фактичною ціною була менше 0,5%.

Але не все так ідеально, як здається. Система електронних торгів хоч і виглядає куди сучасніше звичайних "паперових" тендерів, не позбавлена ​​недоліків. Вона відображає всю можливу інформацію про тендер, але проблема в тому, що та розкидана по десяткам приватних сайтів. Система ProZorro лише систематизує загальні дані і статистику по торгах на рівні міністерств, але не дозволяє побачити кожен окремий тендер.

Поки виникаючі проблеми вирішуються в ручному режимі. Інформацію з різних торгових майданчиків переносять самі замовники в "Вісник держзакупівель", який все ще залишається єдиним офіційним джерелом інформації про держзакупівлі. Проте до "Вісника" доходять лише відомості про переможця без історії, і в офіційному "Віснику" електронний тендер в підсумку проходить як "закупівля в одного учасника". Частково проблема з інтеграцією інформації повинна бути вирішена після того, як Transparency International передасть сервер ProZorro на баланс "Зовнішторгвідава". Це повинно відбутися до початку наступного року. Зрештою не всім може подобатися факт того, що держзакупівлі проходять не через одну державно уповноважену особу, як "Зовнішторгвидав", а через десятки приватних сайтів, які в майбутньому можуть неконтрольовано підвищувати ціни за доступ до державними тендерами. Але поки головна проблема електронних закупівель в іншому - вже зараз видно, що у системи все одно критично мало учасників торгів, як і в звичайних "паперових" тендерах. Заступник глави Мінінфрастуктури Олексій Соболєв каже, що з поступовим збільшенням обсягів таких закупівель падає середня кількість учасників, яке за його відомству скотилося з більше ніж трьох до 2,6. У Міноборони цим також стурбовані. За інформацією "ДС", одному з чиновників, у тому числі курирує тендерний напрямок, нещодавно довелося просити допомоги у ряду ЗМІ - повісити рекламні банери про те, що вони проводять тендери. Хоча Міноборони найменше варто скаржитися: у них середнє число учасників - більше чотирьох компаній.

Зараз Мінекономрозвитку готує законопроект, який переведе всі закупівлі (у тому числі "запорогові") в електронний формат - а це сотні мільярдів гривень на рік. Тепер залишилося переконати бізнес у тому, що з державою можна чесно працювати. Це буде, мабуть, найскладніше. "Конкуренція в торгах все ще залишає бажати кращого - довіру бізнесу до держзакупівель доведеться повертати ще багато років", - констатує Нефедов.

Бюджет заборгував Донецькій області 2,3 млрд ПДВ

Фото: news.online.ua

Планомірна економічна блокада зони АТО поки не приносить відчутних плодів: Донбас залишається сірою зоною, в якій успішно працюють оптимізатори

Самі фіскали офіційно визнають, що формування фіктивних податкових кредитів підприємствами, що працюють в зоні АТО, має місце бути. Однак такі випадки не носять масового характеру, і їх кількість не вибивається із статистики по інших регіонах. Згідно з офіційними даними Державної фіскальної служби 109 великих платників податків і більш 54 тис. юридичних і фізичних осіб працюють у зоні АТО і продовжують платити податки в українську казну. Втім, якби ситуація дійсно була такою, як її хочуть представити громадськості, глава ГФС Роман Насіров навряд чи б став озвучувати свою ідею відмовляти в праві відшкодування ПДВ всім підприємствам як на контрольованій, так і неконтрольованої території, поки ситуація на Донбасі не нормалізується. Для подібних ініціатив є вагомі підстави - Донецька область активно вимиває ПДВ з бюджету. Більше того, її апетити продовжують рости. Так, станом на 9 вересня, виходячи з офіційних даних Держказначейства, бюджетне відшкодування ПДВ там перевищувало надходження від цього податку майже на 2,1 млрд грн. До 2 жовтня негативний сальдо з ПДВ збільшилася до 2,3 млрд. Іншими словами, за місяць розрив між перерахованим в казну і заявленим до відшкодування ПДВ збільшився на 200 млн. Від'ємне сальдо з ПДВ до 2 жовтня Держказначейство зафіксувало ще в Івано-Франківській області - на рівні 450 млн, що в п'ять разів менше, ніж у Донецькій. "Оцінити втрати бюджету від" фіктивних "підприємств відносно нескладно - податкова служба за результатами звітного періоду автоматично формує списки" ризикових "суб'єктів господарювання. Наприклад, у червні тільки підприємства Києва скористалися податковим кредитом від податкових ям Донецька на суму 3900000 грн., втрати податку на прибуток - 3,5 млн. Але ж існують і інші схеми, обсяги яких оцінити практично неможливо. Операції, які формують показники декларацій ПДВ, відображаються в Системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ГФС. Але дані декларації з прибутку не мають такої детальної розшифровки. Відповідно, виявити і оцінити схему можна буде тільки в ході документальної перевірки ", - говорить податковий консультант АТ" Вдовичен і Партнери "Юрій Баштовий.

Але тут цікаве інше питання: чому оптимізатори не бояться покарання, хоча, здавалося, мали б? Юристи кажуть, що зараз будь-яке перерахування грошей або вивезення товару на окуповані території за замовчуванням сприймається як фінансування тероризму з усіма витікаючими наслідками. І статистика силовиків в деякому роді це підтверджує. Управління по зв'язках з громадськістю та ЗМІ Генеральної прокуратури повідомило, що з 2014 р слідчими органів внутрішніх справ та органів безпеки проводилося досудове розслідування в більш 900 кримінальних виробництв за фактами вчинення злочинів проти основ національної безпеки і оборони України, а також фінансування тероризму та інших тяжких злочинів, пов'язаних з різними проявами сепаратизму.

Разом з тим набирають обертів і інші схеми ухилення від сплати податків, пов'язані із зоною АТО. І допомагають у цьому оптимізаторам свіжі законодавчі норми. За нині чинними правилами від сплати прибуткового податку звільняється сума благодійної допомоги, отриманої волонтерами, учасниками бойових дій та масових акцій громадянського протесту, членами їх сімей, особами, які залишили тимчасово окуповані території, і т. д. Відповідно, на осіб з цього переліку може оформлятися благодійна допомога, у тому числі з-за кордону, яка фактично надходить у розпорядження третіх осіб. На час проведення антитерористичної операції від ПДВ звільняються поставки спеціальних засобів індивідуального захисту, медичні препарати, призначені для лікування учасників АТО, продукція оборонного призначення. І це послаблення беруть в оборот ділки, які постачають дані товари на внутрішній ринок. Нарешті, мінімізувати податок на прибуток допомагає норма, що дозволяє списувати на витрати вартість товарів і послуг, переданих на потреби антитерористичної операції. "В результаті суб'єкт господарювання може отримати відразу кілька вигод - мінімізувати податок на прибуток, реалізувати матеріальні цінності, які нібито передані в АТО, і не декларуючи при цьому доходи від реалізації, а при відправленні таким чином товарів на окуповану територію прибутковість операції зростає в рази", - уточнює Юрій Баштовий.

"Антонови" зароблять грошей на нову армію

Фото: antonov.com

У найближчому майбутньому фокус розвитку українського експорту може зміститися на Близький Схід, насамперед у Туреччину і Саудівську Аравію

Перший рік війни дозволив вітчизняному ОПК намітити нові орієнтири на зовнішніх ринках збуту техніки, мало затребуваної в рамках АТО. Це в основному транспортні літаки, радіоелектроніка, корабельна техніка, а також технології космічного та подвійного призначення. Заробітки на цих поставках дозволять переозброювати армію і налагодити імпорт дістають нам технологій.

Експортні мільйони

За підсумками минулого року Центр SIPRI оцінив доходи України від експорту оборонної продукції в $ 664 млн проти $ 589 млн роком раніше. І в цьому році ми зможемо як мінімум вийти на ті ж показники. У 2014 р наша країна заробила $ 132 млн тільки на постачанні в КНР силових установок виробництва миколаївського заводу "Зоря-Машпроект" для чотирьох кораблів на повітряній подушці "Бізон" (на додаток до контракту 2009-2014 рр.). Поставка турбін увазі подальше виробництво вітчизняних кораблів на китайській виробничому майданчику, хоча офіційних даних про це поки немає. Раніше використовуванbq складальнbq майданчик кораблів проекту "Бізон" - феодосійське НВО "Море" (нині ГУП РК "Море") - через окупації Криму припинила свою роботу. Нішу зайняли конкуренти - працюючі за українським проектом китайські компанії і нижегородська корпорація "Алмаз Антей". Але російська структура з червня 2015 включена в список обмежувальних санкцій США, ЄС і Канади. У результаті на світовий ринок озброєнь десантні кораблі зазначеного класу надходять з британських і китайських верфей-виробників. Розширення китайської присутності на світовому ринку обіцяє в майбутньому збільшити дохід України як від проектного супроводу збірки кораблів, так і від оснащення їх агрегатами та озброєнням.

У найближчому майбутньому фокус розвитку українського експорту може зміститися на Близький Схід, насамперед у Туреччину і Саудівську Аравію. Анкара і Ер-Ріяд, незадоволені політикою РФ в Сирії, демонстративно активізували свою підтримку українського ОПК. З Туреччиною у нас підписані угоди як про військово-технічне співробітництво, так і в галузі мирного освоєння космосу. Офіційно їх деталі не розголошуються. Але точки дотику вгадати нескладно. Після окупації Криму українська армія залишилася без ракетних полігонів. Тому їй не залишається нічого іншого, як скористатися можливістю продовжити навчання українських ППО і ракетних військ на полігонах однієї з держав - членів НАТО. Згідно строгим канонам конвенційного контролю ракетні технології прийнято міняти на аналогічні за важливістю досягнення перевірених і гарантованих держав-партнерів. Можливо, в нових українсько-турецьких угодах мова йде якраз про обмін технологіями та послугами у сфері ракетобудування, хоча, повторимося, поки ніяких офіційних підтверджень цьому немає. Хіба що турецька наукова преса схвально оцінює початок декількох цивільних українсько-турецьких космічних програм. Їх виконання звичайно не фіксується статистикою світового ринку озброєнь, навіть якщо справа стосується військових супутників або розробок палива.

Цілком можливо, що одним з результатів військово-технічного співробітництва з Туреччиною в галузі ракетобудування стане спільний проект з виробництва крилатої ракети "Коршун". Таке партнерство може принести не менше $ 100 млн заводу-розробнику ракети даного класу - дніпропетровському ЮМЗ, а також дозволить йому вийти на нові військові ринки швидше, ніж це зробила в 2007-2013 рр. турецька корпорація Roketsan. Крім того, бонусом партнерства України і Туреччини в ракетобудуванні можуть стати проекти в інших галузях ОПК, насамперед у танкобудуванні. Поки мова йде про можливість участі харківського зима у виробництві нового турецького танка Altay, про що навесні 2015 був укладений договір. При високій базовій ціні машини ($ 5500000 / од.) Туреччина вже вклала в її розробку понад $ 500 млн і залишилася незадоволена залученою до цього проекту корейською Hunday Rotem. Для України це може вилитися як мінімум в замовлення на поставку нових моторно-трансмісійних блоків для 250 танків першої партії, що обіцяє зиму не менше $ 210 млн. До слова, на початку 2000-х український ЗІМ витратив багато коштів під попереднє замовлення Туреччиною нової моделі танка власної збірки Jatagan на базі української моделі "Оплот". Однак той контракт зірвався, а перевага була віддана німецьким танкам Leopard. Сьогодні Туреччина відмовляється від "леопардів" - їх повинні змінити Altay. І Україна отримала відмінний шанс закріпитися в цьому сегменті турецького ринку.

Підтримка українського ОПК Саудівською Аравією виразилася у підписання влітку цього року контракту, який обіцяє стати найбільшим в історії українського військового авіабудування. Йдеться про замовлення на продаж проектних прав і будівництво аравійського заводу зі складання військово-транспортних літаків моделі Ан-132. Цей багатоцільовий легкий турбогвинтовий літак є розвитком більш ранньої моделі Ан-32 для закордонних покупців. Українсько-аравійський проект збірки літака передбачає установку радіоелектронного обладнання виробництва США, а також збільшення маси перевезеного вантажу до 9,2 т. Попит на нову модель на аравійському ринку обумовлений її високогірними і аеродромними "всеполосними" характеристиками. Необхідність в літаку такого типу виникла минулої зими, коли у високогірних районах Республіки Ємен розпочалася міжнародна наземна військова операція коаліції Ліги Арабських Держав (ЛАД). Операція ЛАД спрямована проти проіранських та проросійських терористичних угруповань. Війська нової панарабскої коаліції очолює Саудівська Аравія, націлена на розвиток власного ВПК.

Ну а головною сенсацією військово-промислового співробітництва з саудитам має шанси стати можлива участь України в модернізації поставлених в 2006 р Ер-Ріяду чотирьох дивізіонів китайських конвенціональних ракет середньої дальності DF-21, які створювалися в КНР з початку 1990-х на базі моделі Р -36 розробки КБ "Південне". Китайські компанії відмовилися розвивати цю нову саудівську зброю через протести Ірану. Цілком можливо, що китайці воліють іранський ринок аравійському. У той же час Ер-Ріяд ніяк не може відмовитися від проектного доопрацювання ракет, а вельми ймовірні аравійські замовлення можуть оживити вітчизняне виробництво ракетної техніки зазначеного класу дальності.

Авіабудівний прорив

Українському військовому авіабудуванню вдалося досягти ще одного важливого результату - перетворити принципово нову модель середнього військово-транспортного літака Ан-178 в головну новину Міжнародного авіасалону Le Bourget. Вклавши близько $ 150 млн в цей літак з орієнтовною ціною від $ 40 млн за одиницю, ОПК домігся мінімального відсотка російських комплектуючих. Запити ринків за цією моделлю оцінюються в 600 одиниць, тобто від $ 24 млрд. До середини року наповнення офіційно оголошеного заводом "Антонов" портфеля замовлень склало 100 штук. Основна частина портфеля припадає на КНР, яка уклала контракт на спільне виробництво в Києві літака цієї марки.

Потужності "Антонова" з цієї моделі складають 24 од. / рік і на перший погляд представляються недостатніми для масового виробництва і швидкого заповнення ніші на ринку. Насправді роздування великих проектних потужностей для нових моделей несе в собі величезні фінансові ризики. На старті нових проектів майже всі провідні компанії - виробники літаків воліють не "ховати" гроші в фундаментах нових цехів у себе вдома, а орієнтуватися на швидку локалізацію випуску обмежених серій машин на території держав-покупців. Політика локалізації націлена на захоплення географічних ареалів збуту, що принципово відрізняється від так званої "зарубіжної збірки", яка має на меті заощадити на оплаті праці та інших витратах. Де-факто перший, новий і майже повністю автономний від РФ український проект Ан-178 у своїй збутовій політиці також націлений на локалізацію окремих серій літаків. Це забезпечить "Антонову" більш швидкий дохід, а також дозволить акумулювати додаткові кошти для інновацій.

Бронетанкове машинобудування рухають "два міністри оборони"

За інформацією секретаря РНБО Олександра Турчинова, за рік війни українській армії завдяки роботі ОПК вдалося втричі збільшити парк РСЗВ, подвоїти кількість коштів артилерії і парк бойових літаків, в 1,5 рази збільшити парк танків і бронемашин. Зростання в бронетанкової підгалузі ОПК стався насамперед за рахунок державних Миколаївського бронетанкового ремонтного заводу і Харківського заводу ім. Малишева (ЗІМ). Причина ділового ажіотажу - наявність "двох міністрів оборони", адже замовниками продукції поряд з Міноборони виступають також МВС, Національна гвардія і прикордонні війська, підзвітні міністру Арсену Авакову.

Ще до кінця минулого року лінійку нової техніки в цьому сегменті представляли всього три новинки - "Козак" київської компанії "Практика", локалізована в Україні заводом КрАЗ Костянтина Жеваго модель "Кугуар" компаній STREIT Group Canada і Toyota Motors, а також модель "Дозор" , випущена харківським державним ЗІМом. А вже до середини нинішнього року модельний ряд легкої бронетехніки був доповнений ще чотирма зразками - "Варан" і "Тритон" київського заводу "Ленінська кузня", "Барс-8" холдингу "Богдан Моторс" того ж власника і "Овід" Житомирського бронетанкового заводу "Укроборонпрому".

Лікарські схеми пішли на фронт

Фото: УНІАН

Міноборони може відзвітувати тільки за 30 млн з витрачених на ліки 230 млн грн

Формально звинуватити Міноборони в корупції при закупівлі медикаментів зараз складно - нове керівництво військово-медичного департаменту робить все, щоб переконати громадськість у чесності тендерів. Але наявність у списку переможців компаній із сумнівною репутацією і рекордний розрив між сумами офіційних контрактів і загальним лікарським бюджетом відомства викликають питання. Цілком можливо, що схеми, на яких роками сиділи військові, нікуди не зникли. Вони просто "розосередилися" по країні, адже частину повноважень і грошей Міноборони передало шпиталям. А проконтролювати, скільки, де і почому ті купують ліки і як їх витрачають на передовій, набагато складніше, ніж навіть у закритих для громадськості міністерських кабінетах.

Забезпечення медикаментами військового відомства викликає все більший інтерес у фармацевтів. Правда, рекордної суми в 780 млн грн., яку, як прогнозували навесні цього року в парламентському комітеті з питань охорони здоров'я, мали виділити з бюджету на закупівлю ліків, Міноборони так і не отримало. На ці цілі на нинішній рік було заплановано 367 100 000 грн. Ще 2,2 млн грн. військово-медичного департаменту, який курирує закупівлі препаратів, перераховано від волонтерських та благодійних організацій. Проте, враховуючи ті складності, з якими зіткнулися фармацевти, раніше брали участь в "цивільних" тендерах МОЗ (через намір міністра Олександра Квіташвілі передати закупівлі ліків міжнародним організаціям конкурси з початку року проводились у вкрай обмеженій кількості), перспектива отримати якусь частину цієї суми приваблює чимало бажаючих.

За даними керівника військово-медичного департаменту МО Андрія Верби, станом на вересень закуплено препаратів на суму 230 млн грн., тобто витрачено майже дві третини всього бюджету. Але у "Віснику держзакупівель" фігурують набагато скромніші суми. Виходячи з офіційних даних, станом на початок вересня (останній тендер датується 2 вересня) МО закупило медикаментів та обладнання всього трохи більше ніж на 30 млн грн. Причому практично всі весняні і кілька червневих торгів були скасовані, а основні закупівлі припали на липень-серпень. Самі грошові контракти отримали кілька фірм. У трійку увійшли компанії "Стальмед" (18300000), "АВ-Фарма" (4600000) і "Київмедпрепарат" (4250000). Офіційним власником "Стальмед" є Іван Гурдюмов. Він також числиться в списку співзасновників ТОВ "Фармстер" - "дочки" однойменної російської компанії, власником якої є бізнесмен Іван Тарликов. Примітно, що ця фірма в останні роки забезпечувала медикаментами управління справами президента РФ Володимира Путіна, ФСБ, російське міноборони і "Газпром". Українському оборонному відомству "Стальмед" поставлятиме механічні та хімічні кровоспинні засоби. І це далеко не єдина компанія з російським корінням, якій МО вирішило довірити забезпечення ліками наших бійців. У списку переможців тендерів фігурує також фірма "Фармекс груп", яку контролює російський бізнесмен Олександр Шишкін, свого часу активно підтримував анексію Криму. Правда, доходи Шишкіна від продажів ліків української армії помітно впали. Якщо торік "Фармекс груп" отримала контракт на 120 млн грн., то в цьому - всього на 500 тис. Викликають питання і інші фаворити Міноборони.

"АВ-Фарма", офіційними власниками якої є Людмила Макарова і Володимир Таловер, за даними експертів "ДС", входить до групи впливу сірого кардинала фармацевтичного ринку Бориса Литовського, підконтрольні структури якого є беззмінним переможцями тендерів під час перебування міністром охорони здоров'я Раїси Богатирьової. Широкій громадськості "АВ-Фарма" стала відома у минулому році. Першою зареєструвавши в Держлікслужбі медичні аптечки, вона запропонувала їх Міноборони по $ 100 за штуку, хоча, як підрахував тоді народний депутат від БПП і власник фармацевтичної компанії "Дарниця" Гліб Загорій, препаратів в ній було від сили на $ 30. Соціальні мережі рясніли фотографіями вмісту аптечок, в яких були палички для нігтів і пінцети для брів, але були відсутні елементарні медикаменти. У підсумку військове відомство доручило комплектувати аптечки волонтерам. За офіційною інформацією, цього року "АВ-Фарма" поставлятиме армії вже не злощасні аптечки, а кровоспинні засоби.

Серед переможців тендерів "з історією" можна відзначити і скромну, на перший погляд, фірму "Глобалмедгрупп". Вона буде поставляти Міноборони медичну техніку, зокрема, монітори пацієнта, радіологічне обладнання та ін. На загальну суму близько 1,5 млн грн. Офіційним власником компанії є Майя Кліщевська. Але, як стало відомо "ДС" з власних джерел, "Глобалмедгрупп" фактично входить до групи впливу екс-глави парламентського комітету з питань охорони здоров'я, подруги колишнього міністра охорони здоров'я Раїси Богатирьової Тетяни Бахтєєвої, а також її протеже - спеціалізуються на продажі медичної апаратури братів Фісталь . Торік тодішній керівник військово-медичного департаменту Віталій Андронатій закупив у компаній, що входять в групу Бахтєєвої і Фісталь, обладнання більш ніж на 35 млн грн., при чому техніка купувалася за явно завищеними цінами.

Але, мабуть, найцікавіше питання - хто взяв решту - 200 млн грн. Очевидно, що частина препаратів і витратних матеріалів була закуплена крім тендерів - на переговорній процедурі. Її військове відомство вправі застосовувати, коли йдеться про стратегічно важливі ліки і товари, які на ринку представляє лише один продавець. У квітні такі контракти отримали "Фармекс груп" і "Київгума" Михайла Кіпермана. Але, як випливає зі звіту "Вісника держзакупівель", обидва постачальника згодом відмовилися працювати з Міноборони.

Тим часом, за даними "ДС", військові продовжують купувати аптечки у "АВ-Фарма". Як заявив Верба, всього на передову відправлено 30 тис. аптечок, а найближчим часом планується закупити ще 70 тис. Яку частку з них поставить компанія - невідомо, але наші джерела називають цифру близько 30 тис. шт. При середній вартості кожного комплекту в 1,5-2 тис. грн., це дозволить продавцю заробити 45-60 млн. Експерти, з якими вдалося поспілкуватися "ДС", кажуть, що на АТО продовжують заробляти і скандально відомі постачальники супердорогого медобладнання фірми "МК Ксенко" (її власник - донецький бізнесмен Валерій Відас) і вінницька "Лівін" Олександра Черкашина. Але цього року вони працюють не безпосередньо з Міноборони, а зі шпиталями. Їм військове відомство передало частину повноважень і бюджетів (за оцінними даними, не менше 50-70 млн грн.) на закупівлю препаратів, що, по ідеї, повинно було допомогти перемогти централізовану корупцію. Замість цього схеми перемістилися на місця. Крім великих постачальників, шпиталям постачають ліки  і дрібні фірми, багато з яких були створені спеціально для освоєння бюджетних грошей.

Опубліковано у тижневику "Деловая столица" від 5 жовтня 2015 (№40 / 750)