Гаряча фаза. Чому Олександр Шлапак вирішив піти з Приватбанку

Відставку Шлапака варто розглядати як остаточний провал ключових домовленостей держави з колишніми власниками банку і перехід ситуації в "гарячу" аудиторсько-судову фазу

Гаряча фаза. Чому Олександр Шлапак виріш…

Голова правління націоналізованого в грудні 2016 року "ПриватБанку" Олександр Шлапак виконав завдання щодо стабілізації ситуації в банку та проведення аудиту його фінансового стану, в зв'язку з чим найближчим часом планує завершити антикризову каденцію на посаді. Офіційно повідомляє "ДС".

"Голова правління продовжує керувати банком, водночас його відповідну заяву вже подано наглядовій раді та може бути розглянуто на наступному засіданні в кінці липня", - йдеться в повідомленні прес-служби банку.

Мовляв, в сухому залишку, проведено інвентаризацію кредитного портфеля, виставлені нові параметри ризикової оцінки активів, додатково сформовані резерви, визначено суму докапіталізації, в стадії завершення комплексна аудиторська перевірка.
Тепер саме час опублікувати підсумковий фінансовий звіт, оприлюднення якого НБУ дозволив перенести на 01 липня 2017-го і передати банк з прозорою структурою активів і пасивів новій команді.

Але це так би мовити парадна версія подій. А ми ж пам'ятаємо, що у великій українській політиці і тим паче в сфері великих капіталів, у нас не лише подвійне, а потрійне-четвертне дно і ще й прокладочка ...

Якщо уважно переглянути основні віхи біографії Олександра Шлапака, стає зрозуміло, що його кандидатура в грудні 2016- го була унікальною вакциною від бацили банкрутства найбільшого банку країни. Адже в той момент, коли колишній менеджмент був поспіхом звільнений, потрібен був не просто грамотний фінансист, а людина, яка знає банк зсередини.

"І окрім того, здатна о першій годині ночі "попити кави" з колишнім власником".

Втім, не лише в кавування було закладено рецепт успіху. Націоналізацію системного банку такого масштабу було проведено вперше в історії сучасної України. Для вирішення всіх процедурних моментів необхідно було забезпечити міцне зчеплення Мінфіну і НБУ, адже саме від цих органів державного управління залежав ритмічний рух фінансових ресурсів, спрямованих на докапіталізацію: внесення ОВДП до статутного капіталу та їхня монетизація, рефінансування. А хто ще міг з цим краще впоратися, аніж колишній міністр фінансів, екс-заступник Голови НБУ і до того ж - колишній директор Західного головного управління, заступник голови ради КБ "Приватбанк", тобто людина "з системи". Саме тому кандидатуру Олександра Шлапака вдалость так швидко узгодити практично на всіх рівнях.

Що ж змінилося з того часу? Хіба необхідність в координації дій між банком, Мінфіном і НБУ стала менш гострою? Ні в якому разі. Найближчим часом, Приватбанку належить здійснити досить хворобливе "здування", і було б дуже добре, якби тільки в структурі активів. Але будь-який початківець бухгалтер знає, що "пардон, це неможливо". Потрібно здувати і пасиви. На даний момент рівень депозитів в банку знаходиться практично на колишньому рівні. Якщо нічого форс-мажорного не станеться, на тому ж рівні і залишиться.

Тому роль "коректуючої проводки" виконує обсяг обов'язкових резервів, які формуються під неробочі кредити. Щоб в процесі "здування" кредитного портфеля, капітал банку не пішов в глибокий мінус, держава щедро його докапіталізує. Днями було прийнято рішення виділити чергові "додаткові" 38 млрд грн. Але ж ми знаємо, що банки в Україні "по осені рахують", тому потрібно вже зараз готуватися до різних сценаріїв.

Окрім того, необхідно сформувати хоча б в загальних рисах контури стратегії роботи банку на найближчі 2 роки, а то його то на іпотеку, то на малий бізнес кидають. З боку все це нагадує героїчний, але безглуздий кидок на "фінансову амбразуру". За рахунок платників податків, звісно. Таким чином, роль керівника банку найближчим часом повинна, по ідеї, суттєво зрости. А тут так різко "здали назад" ...

Відповідь, швидше за все, криється в нещодавній заяві прем'єра про те, що колишні власники Приватбанку повинні виконати дані ними зобов'язання щодо реструктуризації кредитного портфеля і внесення нових ліквідних застав. Мовляв, "закон один для всіх".

Ствердження вірне, однак закону про націоналізацію як такого поки в Україні не існує. А є гора і маленький візок всіляких законодавчих і нормативних актів, багато з яких мають досить розмитий характер. Більше того, в них дуже вдало "вмонтовано" грамотною законодавчою рукою можливість виборчого правозастосування, яку так полюбляють наші чиновники. Отже, за методом дишла, гикнутися може в непередбачуваних місцях: прем'єр хоч і заявив, що тепер справа за юристами, а держава свої зобов'язання щодо докапіталізації виконає, ось тільки результати судових дебатів можуть бути вельми непередбачувані. У високому рівні підготовки юристів групи "Приват" всі ми могли переконатися під час торішніх прямих ефірів. Результат протистояння колишніх відмінників юрфаку з просто дітьми "хороших" батьків, одягнених в прокурорські мундири, не змусить себе довго чекати і зараз. Не вийде в найгуманніших рідних судах, так є ще й міжнародний арбітраж, як "запаска": спробуй, доведи вредним європейцям, що банк в грудні 2016- го на ладан дихав.

"Уявити собі Олександра Шлапака, який подає позови до суду на колишніх акціонерів Приватбанку і тим більше за розповідями про те, як погано керував банком Олександр Дубілет, може тільки людина з дуже хворобливою фантазією".

По суті, якщо держава не зможе знайти правильну модель подальшої взаємодії з колишніми власниками банку, керівництво Приватабанку чекає низка нескінченних судових розглядів, з плавним перекатом в міжнародний арбітраж. Плюс безперервне закачування державних ресурсів на докапіталізацію. А тут, потрібно розуміти, що будь-які пустощі з сумами, що перевищують один мільярд гривень, потрапляють в поле зору міжнародних кредиторів. І навіть не МВФ, а білокам'яної будівлі, однак мова не про Москву, а про столицю західного світу, дивовижне місто на берегах Потомаку. А там завжди можуть "згорнути карту" (в сенсі дорожню) і тихенько шепнути на вушко: "Витівка не вдалася" ... Тому, швидше за все, керувати банком запросять когось з "західним типом мислення". І керівник ради банку, легендарний улюбленець МВФ Енгін Акчакоча може бути не проти.

Таким чином, нову відставку варто розглядати як остаточний провал ключових домовленостей держави з колишніми власниками банку і перехід ситуації в "гарячу" аудиторсько-судову фазу. А для цього творці на кшталт Олександра Шлапака, здатного налагодити ефективну комунікацію з усіма зацікавленими сторонами, вже не потрібні. Найбільш оптимістичною версією відставки, можна, звісно, назвати наступну: Олександру Віталійовичу незабаром запропонують посаду Голови НБУ або першого зама. Багато хто вірить ...

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme