Економіка Порошенка і Зеленського: Чого чекати українцям в наступні п'ять років

Depo.ua проаналізував економічні програми кандидатів у президенти та їхні передвиборчі обіцянки.

Програми на сайті ЦВК малюють виборцям безхмарне майбутнє. "Велика держава вільних і щасливих людей" Порошенка і "Країна мрії" Зеленського з перших рядків надихають тих, хто живе емоціями. Втім, навіть якщо вкотре повірити словам, при найближчому розгляді обох документів виникає чимало питань.

Програми кандидатів справді мають спільні речі. І Порошенко, і Зеленський пишуть про подальшу децентралізацію, впровадження податку на виведений капітал замість податку на прибуток. Зеленський обіцяє сформувати прозорий ринок землі, Порошенко ж цього пункту не включив, але ще у лютому на сторінці у соцмережі пообіцяв повернутися до питання зняття мораторію після виборів.

У цих питаннях Порошенко безумовно має вигіднішу позицію. Адже якщо, наприклад, децентралізація для Зеленського поки що – лише слова, для Порошенка – вже розпочата і при цьому успішна реформа. Внесення у Раду законопроекту про податок на виведений капітал – серед анонсованих перших десяти кроків Зеленського. Але нинішній гарант цей документ у Раду вже вносив. Більше того, є вірогідність, що парламент прийме відповідний закон вже цього четверга.

А от у питанні позбавлення бізнесу від тиску силовиків явний плюс у Зеленського.

"Час повернути довіру до правоохоронних органів (...) СБУ не буде займатись економічними злочинами", - йдеться у програмі кандидата.

Порошенко цього у документ не включив, натомість пообіцяв аналогічну реформу СБУ на зустрічі з громадськими активістами 6 квітня. При цьому до нинішнього президента виникає логічне питання: власне, якщо зміни є у планах зараз, чому він не впровадив їх протягом п'яти років на посаді голови держави. Але і тут варто розуміти, що час для швидких реформ Україною давно упущений і те, що раніше могло робитися за 5 років, зараз розтягнеться на довше через економічні проблеми країни, а також зовнішні чинники конфлікту з РФ.

Між тим, захист підприємців від свавілля держави – українська ідея фікс майже на рівні з покаранням корупціонерів.

"Наша економіка має дуже серйозний потенціал, який ми не можемо реалізувати 27 років. Щоб штовхати свій експорт, треба залучати інвестиції. Але що б не написали у програмі, на виході чекають силовики, наші суди, чиновники. Якщо ви маєте реальний бізнес, його з великою ймовірністю спробують забрати або будуть допомагати різними способами попрощатися з грошима. В Україну інвестувати страшно", - коментує Depo.ua виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Дмитро Боярчук.

Втім, перейдемо до відмінностей і "фішок" програм кандидатів.

Петро Порошенко: П'ять векторів і високотехнологічні галузі

У програмі нинішнього гаранта прописано п'ять векторів економічного розвитку країни. У баченні Порошенка, за наступних п'ять років Україна має стати одним із п'яти глобальних лідерів IT-сектору, регіональним лідером індустріального розвитку, однією з десяти найбільш відвідуваних країн Європи під гаслом "Модна країна, яку відкриває світ".

IT, туризм і сільське господарство нас врятують?

Попри те, що амбіціям українців стати IT-нацією вже чимало років, такий оптимізм поділяють не всі експерти.

"Капіталізація галузі за різними оцінками складає від $3 до 5 млрд. А після купівлі імпортного софту та інформаційних технологій, залишається $1-2 млрд. У найближчі п'ять-десять років цифра може бути максимум подвоєна. Тут від інвестицій мало що залежить – є обмеження за кількістю населення: здібності до програмування є лише у певного відсотку. В Індії 1 млрд мешканців, і ця країна входить у ТОП-10 експортерів IT-технологій. Україна ж за їхнім розвитком посідає 42-43-тю позицію – між Марокко і Тунісом", - стверджує фінансовий аналітик Олексій Кущ.

Питання більш образно і лаконічно окреслено і у Зеленського в розділі "Електронна країна". Кандидат вважає, що наша країна "має всі підстави стати одним з найбільших у світі хабів для стартапів та високотехнологічного виробництва".

З не меншим скепсисом пан Кущ ставиться і до перспектив туристичної галузі.

"Якщо подивитися дані НБУ, експорт послуг з розділу "Подорожі" (з 2013-го – ред.) скоротився приблизно на $3,5 млрд. Притому, що зараз в'їжджають здебільшого транзитні мандрівники: ми стали хабом на шляху з Африки та Азії у Європу ", - стверджує експерт.

Щоб повернутися на рівень 2013-го, Україні потрібно розвивати інфраструктуру не лише у традиційних туристичних центрах, а й у регіонах.

 "Ця галузь потребує розвитку малого та середнього бізнесу - відкриття десятків тисяч приватних ресторанів, кафе, сервісних центрів, невеликих готелів. Українці самі стали багато подорожувати, через що думають, що  у України є великі туристичні перспективи. Ще один приклад, як мейнстрімна тема виривається з контексту і вкидається у економічні програми", - додає наш співрозмовник.

Дмитро Боярчук підкреслює, що виділяти перспективні галузі – взагалі не задача президента. Гарант має стежити за дотриманням Конституції, а успішні сфери "визначатиме" ринок.

"Туризм – прекрасний сектор. За впливом на економіку – це приблизно те саме, що перекази мігрантів з-за кордону. Туристи витрачають у країні свої гроші. Але для туристів мають бути якісь цікавинки, інфраструктура. Спробуйте побудувати в Україні туристичний комплекс…  Якщо не платити хабарі, проблеми виникнуть вже на старті", - каже економіст.

У разі подолання корупції, усунення тиску на бізнес і залучення у галузь інвестицій, на думку пана Дмитра, вивести галузь на новий рівень можливо за три-п'ять років.

Покладати надто багато надій на аграрний сектор, на думку Олексія Куща, теж не варто.

"Ми не зможемо назвати жодної розвиненої країни, яка б заклала основу економічної могутності на сільському господарстві. 40-мільйонна країна з великою кількістю мегаполісів-мільйонників не може розвиватися на аграрному бізнесі. Але сільське господарство зараз в топі, тому що великі лендлорди вкладаються у рекламування цього бізнесу. Політики розуміють, що ця тема впаде електорату на благодатний ґрунт", - каже фінансовий аналітик.

Україна полетить у щасливе майбутнє на власних кораблях?

"В індустрії робимо ставку на високотехнологічні галузі з високою доданою вартістю. Традиційно в Україні сильними були і є авіабудування, і космічна галузь, суднобудування, оборонно-промисловий комплекс", - пише у програмі Петро Порошенко.

Зазначені галузі і справді намагаються розвивати. Зокрема, за фінпланом Кабміну ДП "Антонов" має отримати близько 6,1 млрд грн чистого доходу від реалізації товару, 5,9 з них – на зовнішніх ринках. Цифра солідна, але з огляду на те, що ВВП України за 2018-й склав близько 3,6 трлн грн, до драйвера економіки авіабудівне підприємство поки не дотягує.

"Авіація та космос – це прекрасно. Але без Росії Україна не зможе ефективно розвивати ці галузі, адже тут була потужна кооперація, великі замовлення. Втім, є приклад бразильців, які створили Embraer шляхом цілеспрямованих системних інвестицій. Тобто Україна теж могла б, умовно, створити державну програму будівництва регіональних аеропортів в обласних центрах і під неї підтягнути створення національного лоукостера, який би став на умовах лізингу замовником пасажирських літаків. У такому форматі програма могла б запрацювати, але все ж таки не це драйвер нової індустріалізації", - стверджує Олексій Кущ.

Додає, що наразі Україні потрібна нова промислова політика, адже ми "з’їли" старе радянське ядро, амортизували його. 

"Головне, щоб підприємства не були зациклені на виробництві кінцевого продукту. От як у нас – виробили руду, метал, зерно і вивезли в інші країни. Потрібно, щоб виробництва були точками відліку для розвитку інших галузей. Сільське господарство – для харчової промисловості, металургія – для машинобудування і переробної промисловості. Це повинна бути багатогалузева державна програма зі стимулювання інвестицій, яка, наприклад, включала б створення технологічних та індустріальних парків. Тобто ідея правильна, але її подача йде від популярних меседжів. Бо якщо електорату почати розповідати про переробку, харчову промисловість, люди послухають і занудьгують. А якщо розповісти про те, як наші ракети борознитимуть космічні простори, це звучить", - каже експерт.

На думку Дмитра Боярчука за сприятливого клімату інвестори вкладуться у будь-який проект, і, наприклад, авіабудування – не виняток.

"У кожній ніші своя ситуація. Можна говорити про "Антонов", про українських виробників, які постачають комплектуючі на космічні кораблі. Але тут треба розуміти, що світ дуже конкурентний, і ніхто не сидить, склавши руки. Треба конкурувати, займати свої ніші", - говорить Боярчук.

Акцентує, що у світі допрацюванням технологій займається приватний приватний бізнес, якщо ж цю місію візьме на себе держава, це може бути безперспективним.

"Просто вкидати гроші немає смислу. Дуже багато державних програм розвитку чогось там зупинялися на півдорозі", - зауважує експерт.

Володимир Зеленський: Податкова амністія і гроші за повноліття

Пан Зеленський  вважає першочерговими завданнями детінізацію економіки, свободу конкуренції, розвиток внутрішнього виробництва, довгострокове недороге кредитування.

"Я, як президент, буду гарантом кожному великому інвестору, який прийде в Україну", - стверджує кандидат.

Втім, такі обіцянки в Україні – класика передвиборчого жанру. Конкретних механізмів у програмі не так вже й багато.

Заплати 5% і спи спокійно?

Один з революційних пунктів – запровадження так званої "нульової декларації". Себто, у Зеленського пропонують бізнесу задекларувати та легалізувати приховані доходи, заплативши 5% у  бюджет. На думку команди, це компенсує  заміну податку на прибуток податком на доданий капітал.

І хоча, здавалося б, закрити гештальт з тіньовими капіталами українцям давно вже час, саме питання неоднозначне. Розмови щодо подібної можливості точаться не один рік, але запровадити її не ризикнули. Зокрема, МВФ виступає проти податкової амністії, орієнтуючись на не завжди позитивний досвід інших країн.

Рік назад тодішній міністр фінансів, а нині – радник Зеленського Олександр Данилюк обережно пояснював в інтерв’ю, що перед такою реформою потрібно показати МВФ і населенню, у чому сутність змін і для чого вони потрібні.

На думку Олексія Куща, у сфері податків варто говорити про системну реформу, інакше позитивних змін чекати не варто.

"Нульова декларація Зеленського – приклад того, як з контексту вириваються достатньо правильні речі. Така декларація -  один з етапів системної реформи. Спершу потрібно знайти точку рівноважного фіскального навантаження. От держава та бізнес проводять фіскальну реформу, і визначають, що, наприклад, 20% - це максимальне навантаження на бізнес. Від цієї точки розраховують податки і збори. Лише потім відбувається легалізація тіньових активів з виплатою фіксованого податку. За цим йде період адаптації бізнесу до нових умов. А на кінцевому етапі впроваджують жорсткі механізми контролю. Себто, перегорнули сторінку хаотичного капіталізму, і почали історію співіснування держави та бізнесу з чистої сторінки", - коментує експерт.

Просто провести податкове амністію і почати жити чесно, як пропонує Зеленський, на думку пана Куща, не вийде.

"Сьогодні офіційні витрати для бізнесу в офіційному секторі у 4-5 разів перевищують аналогічні витрати у тіньовому. Тому він не перейде з тіньового сектору в офіційний, якщо рівень витрат відрізняється в рази. Нульова декларація спрацює лише для корупціонерів, які накрали гроші за останні двадцять п'ять років. Вони заплатять якийсь фіксований податок і зможуть легально передавати у спадок накрадені мільярди", - нарікає аналітик.

Але великих внесків до бюджету від вчорашніх корупціонерів чекати не варто.

"Вони покажуть, умовно, що у них на закордонних рахунках знаходиться $20-30 млрд доларів, і вони заплатять з них 5%. Гроші швидко витратять, причому на корупційні схеми, корупційні державні закупки. Ми отримуємо ще більш корумповану і тенізовану економіку. Тому що політичний клас зможе більш вільно оперувати грошима для покупки лояльності і політичних преференцій", - каже пан Кущ.

Дмитро Боярчук погоджується: аби бізнес заповнив нульову декларацію, він має побачити зміни у правилах гри.

"Намір правильний, але питання в тому, як він буде реалізуватися. "Чистих" людей, які заробили певні гроші, в Україні не знайдете. На кожну людини з капіталом понад $1 млн можна завести справу за будь-що. Треба підвести певну риску під цими справами, казати: "З цього моменту ми забуваємо, що там було". Це, до речі, треба було зробити 10 років тому. Для інвесторів така ситуація зрозуміла – всі вони проходили період накопичення капіталу. Їм хочеться чітко розуміти, що в майбутнього такому не буде", - зазначає наш співрозмовник.

Чи отримуватимуть українці на повноліття круглу суму від держави?

Ще більш інноваційною видається ідея запровадження економічного паспорту українця.

"Кожна дитина матиме право накопичувати на своєму рахунку частину від реалізації державою природніх благ (надра, землі тощо). Після досягнення повноліття дитина отримає ці накопичення як власний стартовий капітал. Українець повинен стати основним акціонером України!", - зазначається у програмі.

"Нафтогаз" минулого року і справді перерахував до державного бюджету у 136,5 млрд грн. і це на 17% більше, ніж у позаминулому. Втім, зайвих коштів у держави немає – на цей рік прогнозований дефіцит бюджету – 90 млрд грн.

Себто, питання, звідки забрати кошти, аби покласти їх на державні рахунки юних українців, залишається відкритим.

"Так, є теза, що надра належать народу. Але значна частина покладів того ж самого газу у таких умовах, що для його видобутку потрібно вкладати серйозні ресурси і технології. Уявімо, що є людина чи компанія, яка каже: "Давай, ти вклади сотні мільйонів своїх грошей, а потім добуті ресурси ми поділимо чесно. Тобі щось дістанеться, а все інше піде народу". Зрозуміло, що на таке ніхто не піде.  Ця ідея дуже подобається людям. Але я не знаю, чи для України вона підходить. Нам хоча б вийти на той рівень, щоб забезпечувати свої потреби і не витрачати валюту на імпорт", - зазначає Дмитро Боярчук.

Себто, обидві програми і правда скидається на мрію. І як для вдумливого виборця, конкретики їм явно бракує.

"Це формальні програми, за ними не стоїть економічного наповнення. Такі документи мають починатися з розробки базової економічної моделі зростання, але замість цього ми бачимо набір очікуваних опцій, які, умовно кажучи, підхоплюють економічний мейнстрім", - резюмує Олексій Кущ.