Нафтова блокада: Чи зможе Україна протистояти Росії

Санкційна війна між Києвом та Москвою потроху набирає обертів. Принаймні, вчорашній указ президента Росії Володимира Путіна про економічні санкції у зв'язку з "недружніми діями України" передбачає її фактично неминучу ескалацію.

Звичайно, документ має рамковий характер: указ лише приписує російському уряду визначити перелік фізичних та юридичних осіб, що потраплять під економічні обмеження, а також сам зміст цих обмежень.

Втім, саме цей рамковий характер і передбачає певну небезпеку для України — не так економічну, як політичну. Оскільки чимало потенційних фігурантів із числа українських олігархів можуть прийняти рішення пошукати якісь домовленості з російською стороною . Про що саме можуть бути такого роду домовленості напередодні президентських виборів в Україні, пояснювати не варто.

Але, на думку експертів, вчорашній указ може бути тільки першою ластівкою. Далеко сильнішим ударом по чинній українській владі напередодні виборів, на думку експеортів, можуть стати обмеження у сфері поставок нафтопродуктів, вугілля та ядерного палива.

Фактично будь-який варіант подібних жорстких санкцій проти України з боку Путіна є "пострілом у власну ногу". Це, звичайно, зовсім не гарантує, що подібного не трапиться.

Чи є Україні чим відповісти на подібний хід? Насправді так. Першим — і найбільш логічним варіантом відповіді у такій ситуації видається радикальне збільшення закупівель як світлих нафтопродуктів, так і сирої нафти в іноземних постачальників. Наприклад, у того ж Азербайджану, в якого Україна і без того купує 93% сирої нафти. Подальше нарощення закупівель у Баку дало би шанси "оживити" українські НПЗ, бо на даний момент з шести наявних бодай якось працює лише два, і значно ослабити залежність від російських та білоруських (насправді — теж куплених у Росії й реекспортованих) нафтопродуктів.

Окрім азербайджанської, є іще й казахська та іранська сира нафта. У випадку з Іраном можна домовитись і про поставки якоїсь кількості нафтопродуктів — хоч це і не викличе захоплення Вашингтону.

Іще одним варіантом відповіді, хай і вельми своєрідним, може стати "сірий" або й "чорний" експорт. Точніше, він і так існує в колосальних масштабах. Наприклад, в 2016 році близько 20 відсотків нафти на ринку були взагалі невідомого походження. І щось підказує, що минулого року було як мінімум не менше.

У більш довготривалій перспективі ослабити залежність від російських нафтопродуктів може й продовження "газової революції" на транспорті, де використання скрапленого газу за останніх чотири роки зросло вдвічі.

Стосовно можливого припинення експорту до України ядерного палива, то наявні запаси — а також можливість наростити закупівлю і завершити перехід АЕС на використання палива від Westinghouse Electric, яке вже зараз покриває половину потреб України — роблять таку погрозу з боку Росії практично недієвою.

Але є у всій цій історії і ще один прикрий для чинної влади момент. Оскільки будь-яка зміна схеми постачання нафти і нафтопродуктів передбачає певний часовий лаг, впродовж якого, до початку поставок з нових джерел, майже неминучим є зростання роздрібної ціни на нафтопродукти. Як внаслідок об'єктивних причин — так і через бажання спекулянтів зіграти на паніці.

Втім, і помітна кількість запасів готових нафтопродуктів та сировини для їх виробництва — хай не така велика, як, приміром, минулого року — в Україні є. Тому часу для нанесення "нафтового удару" до виборів у Росії залишилось два, від сили — три місяці.