Дві небезпеки від російської "Фортуни": Як просувається будівництво "Півінічного потоку – 2"

Історія з будівництвом "Північного потоку – 2", яка почала скидатися на безкінечний серіал з повторюваними поворотами сюжету, ніби як виходить на фінішну пряму. Принаймні, іще вчора у Bloomberg повідомляли про існування у оператора проекту Nord Stream AG 2 розкладу, згідно з яким роботи по вкладанню труб у данських територіальних водах відновляться от просто 15-16 січня. І одну з гілок газогону прокладуть до червня, незважаючи на санкції США.

Втім, без несподіванок не обійшлося. Оскільки за добу Handelsblatt з посиланням на представника оператора проекту повідомила, що Nord Stream 2 AG вирішив відкласти початок робіт. Адже до того, як заявили журналістам, необхідно перевірити технічне оснащення. За словами представника, процес невизначену кількість часу, "тому ми не можемо назвати точну дату відновлення укладання ... до кінця січня або початку лютого".

Зважаючи на ці обставини, складно сказати, скільки триватиме трудовий подвиг російського корабля-трубовкладача "Фортуна" – до кінця травня, як було заплановано, чи помітно довше. Можливий навіть ваірант відкладення початку робіт до весни і стабілізації погоди в місці прокладки, оскільки "Фортуна" не має системи динамічного позиціювання, що може обмежити її можливості під час сильних штормів.

Можливо, всі голосні заяви консорціуму, і переміщення російських кораблів до точки будівництва газогону в терводах Данії – це просто масштабний блеф. Але так само ймовірно, що "Північний потік – 2" до кінця наступного року таки добудують.

На заваді цьому не стане навіть той факт, що потреба в російському газі у ЄС потроху зменшується. Наприклад, за результатами 2020 року частка поставок "Газпрому" до Європи склала 33%, в той час як у 2019-му було 36%, а у 2018-му – 37%. При тому і сам розмір європейського газового ринку потроху  зменшується. В абсолютних цифрах Росія за минулий рік поставила 179 мільярдів кубів – що менше, ніж в будь-який інший рік після 2015-го.

За таких умов Росії, напевно, логічним було б використовувати підстаркувату українську ГТС для ринку, який частково скорочується, а частково втрачається російським газовим монополістом під натиском морських поставок дешевого скрапленого газу, і будувати нові газогони в бік азійських ринків. Втім, про логіку в цьому випадку не йдеться – що б не розказував не тільки Путін, але й Ангела Меркель про "виключно комерційний" характер "Північного потоку – 2".

Якщо "Північний потік – 2" таки добудують, Україна стикнеться з двома викликами. Перший, про який люблять поговорити політики та посадовці, полягає в тому, що країна може загубити до 2 мільярдів доларів плати за транзит. Що, звичайно, є невтішною новиною.

Друга проблема полягає в тому, що наразі Україна все-таки широко використовує російський газ завдяки "віртуальному реверсу". Простіше кажучи, газ закуповується у європейських компаній, але відбирається з української ГТС на українській території з тих обсягів, які наші європейські партнери закупили в "Газпрому". Так Україна купує газ в Угорщини та Словаччини. Більше того, навіть закупівлі газу з польського морського терміналу в Свіноуйсьце здійснюються у "віртуальному" режимі.

А в разі припинення транзиту газу через Україну закупівлі з Європи стануть можливими тільки з реальним транспортуванням – бо наша труба буде порожня. По-перше, вийде помітно дорожче. І, по-друге, не факт, що завжди вийде: фізичні поставки що із морських терміналів, що із точок входу російських газогонів можуть бути ускладнені через непідготовленість інфраструктури до реального реверсу.

Український уряд, завдяки санкціям США проти "Північного потоку – 2", отримав додатковий рік для підготовки до ймовірного "безтранзитного" існування. Як було витрачено цей час, і чи було створено якусь схему імпорту газу до України за умови припинення прокачки через нашу ГТС, ми маємо шанси довідатися наступної зими.