Два тижні на згоду: Чому Росія заговорила про цейтнот в газових переговорах з Україною

Сьогодні Україна з Росією обмінялися стислими повідомленнями про те, що домовлятися стосовно транзиту газу потрібно таки якнайшвидше. Зокрема, прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи хід переговорів, заявив: "Ми в цейтноті, часу мало. "Нафтогаз" повинен оформити нову структуру, виконати всі необхідні процедури, при цьому потрібно ще зарезервувати необхідну кількість обсягів ... Робота ведеться. Говорити про якісь деталі переговорів зараз неможливо", - прозоро натякнувши всім зацікавленим, що в затягуванні перемовин винна ніби як Україна.

Зі схожою заявою – втім, із дещо зміщеними акцентами, виступив і виконавчий директор "Нафтогазу" Юрій Вітренко. "13 грудня - крайній термін для укладення довгострокового контракту. Дуже важливо почати реальні переговори, тому що для переговорів буде доступний не весь грудень, тільки два тижні", - заявив він. Додавши, що у сторін буде всього кілька днів після "нормандського саміту" 9 грудня, щоб прийти до угоди.

У чому причина такого поспіху обох сторін? Ймовірно, нею є рішення апеляційного суду Швеції, який відмовив "Газпрому" в спробі оскаржити рішення Стокгольмського арбітражу за контрактом з "Нафтогазом України" з постачання газу від 2009 року.

Це рішення не є "повною перемогою", як встиг його охарактеризувати Вітренко. Але воно є остаточним у справі про відхилені вимоги "Газпрому" дотримуваись кабальних умов україно-російського газового контракту того періоду, який передбачав для закупок російського газу принцип "бери або плати" (take-or-pay). І позитивне для України рішення у цій справі помітно збільшує і без того істотні шанси на те, що рішення про борг російської газової корпорації у розмірі 2.9 млрд у вищій апеляційній інстанції також буде прийняте на користь України. Рішення це очікується на початку 2020 року і після нього затягувати виплату боргу "Газпром" не зможе ніяк.

А загалом, історія з рішенням шведського Апеляційного суду має два прямих наслідки. Перший із них полягає в тому, що російська переговорна позиція відверто послаблюється.  Позови "Газпрому" проти "Нафтогазу" відкинуті, а позови "Нафтогазу", хоча й перебувають на стадії оскарження, скоріше за все залишаться без змін. Себто йдеться вже не про "обопільну відмову" – а про банальну капітуляцію, на яку українська сторона навряд чи піде. Другий важливий момент полягає в тому, що у Кремлі зайвий раз переконались – реально незалежне судочинство діє якось трохи інакше, ніж контрольовані російські суди. І якщо довести ситуацію з транзитом російського газу через Україну до реальної зупинки, то потім доведеться мати справу із покупцями, які недоотримають, чи не отримають взагалі законтрактовані ними обсяги блакитного палива.

Можна буде, звичайно, спробувати довести в суді, що газова війна з Україною була цілковитим форс-мажором. Але далеко не факт, що подібне доведення переконає суддів Стокгольмського арбітражу – чи того ж таки Апеляційного суду Швеції. Особливо якщо стане відомо, що причиною зриву транзиту стала не революція, війна чи землетрус, а шантаж Росії, яка вимагає в України відмовитись від судових рішень на користь "Нафтогазу".

Тому судове рішення додає "Газпрому" вельми серйозний стимул таки домовитися з Україною. Хоча гучна декларація Володимира Путіна про неможливість будь-яких переговорів про транзит до відмови України від судових перемог бажання домовитися, яке, напевно, вже з'явилося в російських комерсантів, дуже надійно стримує.