Хто заважає Україні скористатися дешевою нафтою

Світові ціни на нафту досягли дна і почали активно "копати". Головно – на тлі побоювань стосовно китайського попиту на сировину, хоча й вихід на ринок Ірану, нездатність ОПЕК скоротити видобуток і півдесятка інших факторів грають свою роль.

Контракти на нафту марки WTI впали до $ 30,95 за барель. Таких низьких значень WTI останній раз досягала в грудні 2003 року. Ціна лютневих ф'ючерсів на нафту марки Brent опустилася на лондонській біржі ICE Futures на 1,4% - до $ 31,10 за барель.

Глобальна економічна реальність змінюється, і зміни ці, на думку експертів – як мінімум на середньострокову перспективу. Відповідно, просто "перечекати" їх не вдасться – слід пристосовуватись.

Тим паче, що українська економіка має чималий потенціал для росту саме при низькій ціні на нафтопродукти. Хоча подібна ситуація приховує у собі й певні небезпеки.

Спочатку – власне про небезпеки. Падіння цін на нафту – не самодостатня примха ринку чи геополітичних ігор. Це результат скорочення темпів росту світової економіки, і, як наслідок, скорочення навіть не попиту – а прогнозів стосовно попиту на енергоносії. Викликаного, в першу чергу, нездатністю Китаю продовжити своє економічне зростання попередніми темпами. А можливо – навіть загрозою незначного скорочення китайської економіки, добре заретушованою китайським урядом.

Тому падіння цін на нафту супроводжується падінням цін і на іншу сировину. Зважаючи на роль сталі, заліза та залізної руди в структурі українського експорту, таке падіння може стати відчутним ударом по українській економіці. Втім, загроз для цієї сфери не так багато – оскільки падіння ціни на світових ринках супроводжується падінням собівартості гірничо-рудної промисловості як через здешевлення енергоносіїв, так і завдяки падінню курсу національної валюти, що по замовчуванню грає на користь компаній, які платять зарплати в гривні, а прибутки отримують – в доларах. Окрім того, падіння вартості залізної руди мало би, за логікою, підштовхнути українських олігархів до глибшої переробки продукції гірничо-рудної промисловості – включно з, страшно сказати, інвестиціями у важке машинобудування. Втім, за умов української економічної реальності подібні ідеї виглядають швидше як елемент фантастики, а не економічної стратегії.

Натомість інша ключова галузь українського експорту, сільське господарство, від падіння цін на енергоносії тільки виграє. Точніше – може виграти, не зважаючи навіть на певне просідання ціни на зернові.

Звичайно, падіння цін на нафту робить практично нерентабельним вирощування сільгосппродукції для подальшої переробки на біопаливо. Втім, Україна ніколи й не була помітним продавцем цього виду продукції. Були амбітні плани зразка 2008 року про нарощування площ під біопаливом до 2 млн. га – але реальні площі як були вдесятеро менші, такими й залишились, спішно перепрофільовуючись зараз під зернові та кукурудзу.

Натомість для всіх інших видів сільгосппродукції падіння цін на пальне, яке в різних господарствах і для різних культур становить від 12 до 25 відсотків собівартості вирощування продукції – чудовий спосіб стимуляції експортної активності. Теоретично. Оскільки падіння цін на нафту, як певно вже помітили всі без винятку громадяни країни, чомусь не супроводжується значним здешевінням пального. Безумовно, вартість нафти – не єдиний компонент собівартості бензину чи дизельного пального, але її трикратне зниження має якийсь аж надто косметичний вплив на українську реальність. Що викликає обґрунтовану підозру в тому, що падіння цін на нафту стане "золотим часом" не для сільгоспвиробників, а для нафтотрейдерів та власників НПЗ.

Тут і відкривається широке поле для урядової діяльності. На якому економічно корисні дії можна поєднати з політично приємними – на кшталт ретельної перевірки Кременчуцького НПЗ. Чи заява Коломойського у "вигаданому журналістами інтерв’ю" про те, що Яценюк – найкраща гадюка з усього українського урядового кубла – це різновид індульгенції?

Втім, не тільки – і не стільки – в Коломойському справа. Проблема полягає в тому, що задля прибутку вузького кола людей (нафтотрейдерів і власників НПЗ) страждає галузь економіки, яка може стати експортним локомотивом України. Оскільки попит на продукти харчування – на відміну від нафти чи залізної руди – далеко менш еластичний. І що б не сталося з китайською економікою, годувати населення Пекін буде до останнього.