Якщо не їхати за кордон: ТОП-60 місць для тих, хто подорожує Україною, за рекомендаціями місцевих жителів

Спеціально для тих, хто збирається подорожувати Україною, журналісти регіональних редакцій Depo.ua склали свої рекомендації, що варто подивитися у їхньому регіоні. Ці поради є дуже цінними, адже вказують на непопсові місця, яких ви часто навіть не знайдете в типових добірках з інтернету.

Загадковий Львів

Підземелля Львова

Фото з сайту ipress.ua

Львів – це не тільки старовинна архітектура, а й те, що ховається глибоко під нею. Підземелля міста тягнуться на багато кілометрів, не всі ще вивчені і доступні для огляду, але є такі, які приймають гостей і навіть відкривають відвідувачам деякі таємниці. Можна навіть не брати екскурсію, а самостійно, без поспіху спуститися, до прикладу, в підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла (костел Єзуїтів), який знаходиться майже в самісінькому центрі. Якщо ж маєте годинку-другу, можете замовити екскурсію і оглянути більше: підземелля колишнього Домініканського монастиря, де молилася княгиня Констанція і відбувала покарання перша красуня Польщі Гальшка Острозька, підземелля Преображенської церкви, монастир Бернардинів, кавові, винні, в яких створювалося алхімічне зілля, і підземелля річки Полтви, "захованої" під землю.

Місце, де здійснюються бажання

Фото з сайту photo-lviv.in.ua

Біля пам'ятника українському художнику-примітивісту ХХ століття Никифору Дровняку загадують бажання не лише туристи, але й львів'яни. Скульптура встановлена біля Домініканського собору у 2006 році. Що потрібно потерти художнику, аби здійснилося заповітне бажання, здогадатися не важко. Найбільше виблискує під променями сонця його палець.

Помилково деякі туристи, які не знайомі "з офіційними правилами загадування бажань біля Дровняка", хапають пам'ятник не за те місце і теруть його, теруть... А потім ще скаржаться, що їхні бажання не здійснюються.

Львівська дитяча залізниця

Фото Depo.Львів.

Хоча називається вона дитячою, проїхатися з вітерцем на "Вітерці" обожнює не лише малеча, але й дорослі. Ще б пак! 20-30-40 років тому прокататися на цьому потязі під час недільної прогулянки з батьками Стрийським парком для дитини було чимось неймовірним. Родзинка Львівської дитячої залізниці – її персонал – школярі, які мають хист і бажання спробувати себе в ролі машиністів, стрілочників, ревізорів, начальників станцій, чергових по станціях і провідників. Зауважимо, що у літні місяці рух здійснюється по середах, суботах, неділях та святкових днях. У травні та вересні – лише по неділях та святкових днях. Потяг "Вітерець" відправлятиметься щопівгодини зі станцій Паркова та Сонячна – з 12:00 та 12:15 відповідно. З 14:00 і до 15:00 залізниця не працюватиме через обідню перерву. Останній потяг стартуватиме о 16:30 (з зупинки Паркова) та о 16:45 (з зупинки Сонячна).

Шевченківський гай

Фото Львівської міськради.

Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького, який у народі за звичкою називають Шевченківський гай  — місце, яке неодмінно слід відвідати усім, хто втомився від міської метушні. На чималій території музею просто неба розташовані більше сотні дерев’яних пам’яток архітектури з різних областей Західної України. Окрім того, тут є величезне "сільське подвір’я" з його традиційними мешканцями. Тут вам і кури-качки-фазани і кози-поні-поросята. Також є пасіка, кузня, гончарня. Можна покататися верхи або постріляти з лука, а можна взяти участь у майстер-класі з випікання хліба чи ліплення вареників.

Ідеальне місто Жовква

Фото Depo.Львів.

Місто Жовква — це музей просто неба у 20 хвилинах від Львова. Ідеальним містом доби Ренесансу, яке навіть було резиденцією польського короля,  Жовкву називають не випадково. Усі найцікавіші туристичні об’єкти зосереджені у самісінькому центрі. Площа Вічева із замком збудованим у 1594 році, костел Святого Лаврентія, Василіанський і Домініканський монастирі… На невеликій території історичного центру розміщено з півсотні пам'яток архітектури. На ній же розташовані кілька затишних пабів і кав’ярень із дуже демократичними цінами.

МІСТИЧНА ХАРКІВЩИНА

Харківщина сповнена нешаблонними туристичними локаціями. Про чудовий парк із "лавками Кернеса", центр міста тощо знають усі. Однак де в області черпав натхнення великий композитор Петро Чайковский, чому у будинку в Балаклеї оселилася дівчина-привид, яке джерело зцілює хворих – відповіді на ці питання туристи зможуть знайти, помандрувавши "Стежиною легенд Слобожанщини".

Проект, пов'язаний з народними повір'ями та байками, у Харківському організаційно-методичному центрі туризму започаткували у листопаді 2014 року. За півроку за допомогою мешканців нашого регіону фахівцям вдалося зібрати близько сотні легенд, за мотивами яких в перспективі планують розробити нові туристичні маршрути.

 

 

Кіріченкова криниця в Ізюмі зцілює хворих

 

Чимало в нашому регіоні й цілющих джерел з цікавими історіями. Так Кіріченкова криниця відома далеко за межами Ізюму. Якщо вірити народному переказу, колись давно в Ізюмському полку служив козак на прізвисько Кіріченко, у якого дочка народилася сліпою. Козак довго молився Богу і Пресвятій Богородиці та одного разу отримав одкровення - викопати у дворі колодязь. Тільки-но він приступив до роботи, як з-під землі забило чудотворне джерело, вода якого дарувала прозріння болящім. Люди кажуть, що цілюща вода й досі дарує розраду всім нужденним.

 

 

Улюблене місце Чайковського, який перетворював дитячий гамір на музичні шедеври

 

"А от відомий композитор Петро Чайковський дуже полюбляв степові простори Гранкіно у Зачепилівському районі. Приїздив сюди у гості до свого брата Модеста, який працював у маєтку пана Конраді вчителем, - розповідає директор Харківського організаційно-методичного центру туризму Валентина Холодок. - Чайковський черпав натхнення зі звуків, що наповнювали степові простори, молодий сад. Коли цього було недостатньо, від виходив на сільську вулицю, збирав ватагу дітлахів, купляв їм солодощі і просив, щоб вони голосно гралися. Гамір, що вони вчиняли, лягав нотними значками на папері, перетворюючись на музичні шедеври".

 

Один з приїздів Петра Чайковського в Гранкіно припав на свято врожаю. Чоловіки й жінки, прочувши що на святі буде столичний панич, одяглись як найкраще. От тільки коли заграли музики, дівчата роззулися, бо боялися черевики порвати, і пішли у танок. Танцювали так завзято, що до крові ноги постирали. Цей факт наштовхнув композитора на створення опери "Черевички".

 

 

Дім, де живе привид дівчини, яку батько замурував в стіні

 

"Містична й дуже сумна історія пов'язана з Балаклеєю, - інтригують у обласному організаційно-методичному центрі туризму. - Балакліївський краєзнавчий музей розміщений у найстарішій будівлі міста - особняку, побудованому ще на початку ХIХ століття, де живе привид дівчини".

 

За легендою у полковника Ново-Серпухівського полку Степанова була дочка-красуня, яка дуже любила співати, виходячи на балкон. Одного разу вона почула прекрасну мелодію, озирнулася і побачила юнака, який грав на сопілці. Молоді закохалися, але батько дівчини не захтів благословити пару. Дізнавшись, що донька, не дивлячись на заборону, продовжує зустрічатись з парубком, полковник вирішив жорстоко покарати доньку, замурувавши її в стінах будинку. З того часу в особняку Степанових ночами іноді можна почути чарівну мелодію, а на балконі побачити привид дівчини.

 

 

Велесова книга зберігалася в садибі Великого Бурлука

 

Головна пам'ятка Бурлука - садиба старовинного слобожанського роду Донець-Захаржевських. Не зважаючи на те, що від величного палацу, портика з колонами, парку та храму залишився тільки будинок, з цією садибою пов'язано безліч легенд та історій. В одній з них говориться, що саме тут улітку 1919 року була знайдена Велесова книга - дерев'яні дощечки, поцятковані незрозумілими письменами. Пристрасті навколо яких не вщухають і досі - одні вважають їх містифікацією, інші - унікальним пам'ятником дохристиянського слов'янського письма. На жаль, дощечки були втрачені в роки Другої світової війни, збереглося лише кілька відбитків.

 

 

Поблизу Хорошевського городища шукають скарби

 

"Мандрувати по Слобожанщині стежинами легенд можна не один тиждень, навіть у Харкові чи передмісті, - розповідають у центрі туризму. - Одне з місць, в якому сконцентровано багато цікавих історій - Хорошевське городище. Саме тут шукали коня із золотою збруєю та золотими підковами чи золоту бабу-скульптуру. Також говорили про підземний хід, яким чотири вершники зможуть проїхати аж до Полтави. Ходили чутки навіть про прокляте місце, де зариті багатства розбійного отамана".

 

За словами співробітників, в одній з найпоширеніших у Хорошево легенд говориться, що останній власник городища, коли йшов звідси, зарив свою шапку й рукавиці. Хто їх знайде, отримає скарби, заховані в шести підземеллях. Після того, як сюди стало приїздити багато любителів легкої наживи, місцеві вигадали "охоронну" легенду - начебто всі шукачі скарбів гинули за загадкових обставин. Причому хорошевські підземелля - це окрема тема. Крім захованих скарбів тут розповідають про діри, в яких хтось або щось зникає. Начебто колись поряд з монастирем на Гуляй-горі стояла церква, яка одного разу зникла під землею. Кажуть, якщо прикласти вухо до землі, то можна почути церковну службу.

 

 

 

МАЛЬОВНИЧА ПОЛТАВЩИНА

 

Полтавський край – неймовірне місце, що славиться своєю історією, колоритною кухнею та традиціями. Окрім того, тут багато архітектурних пам'яток та унікальних споруд, а милуватися пишними гаями та полтавськими парками можна нескінченно. На Полтавщині прославляють видатних діячів культури та мистецтва, шанують історичні місця та з хлібом, сіллю і дивовижними розповідями зустрічають туристів. 

 

Соборний майдан – "серце" Полтави

 

Неможливо приїхати до Полтави і не прогулятися центральною вулицею до славетного Соборного майдану. Саме тут розміщується головний символ міста - Біла альтанка (ротонда Дружби народів). Цю пам'ятку архітектури з унікальною історією побудували у 1909 році на честь 200-ліття Полтавської битви. 

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

Соборну площу прикрашає ще одна "візитівка", яку встановили у 2006 році - пам'ятний знак полтавській галушці. Присвятили пам'ятник Дню народження Миколи Гоголя, який неодноразово прославляв цю традиційну полтавську страву у своїх творах.

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

Також тут розміщується будинок видатного українського письменника Івана Котляревського. У садибі Котляревського гості та містяни можуть побачити, як виглядає батьківська хата поета – робочий кабінет, комори, опочивальня, кухня. Унікальні документи, які збереглись та є у експозиції музею, розповідають про літопис долі Котляревського. Найбільший скарб садиби – рукописний архів поета, що майже повністю зберігається у фондах музею.

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

Найстаріший і найбільший парк Полтави "Перемога"

 

Найстаріший парк Полтави, який генерал-губернатор, російський князь Олексій Куракін подарував місту ще у 1803 році, досі перебуває в очікуванні масштабної реконструкції, обіцяної владою. Полтавський міський сад був найулюбленішим місцем відпочинку багатьох поколінь полтавців, допоки не перетворився на руїни і стихійне сміттєзвалище. Та кризові часи для парку нарешті опинились позаду - влітку поточного року завдяки новому керівництву справи пішли вгору. Тепер у парку вирує життя: облаштували модну релакс-зону з гамаками та пуфами, встановили фудкорти, інтерактивні ігри для дітей на пішохідних доріжках, мотузковий парк, волейбольний майданчик тощо. Чи не щодня тут відбуваються цікаві івенти як для дорослих, так і для молоді та дітей: стендап-шоу, різноманітні змагання, флешмоби, концерти та багато інших сюрпризів, які допомогли повернути Полтавському міському саду колишню славу і прихильність місцевих жителів. 

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

Блактитні озера у Собківці

 

За 40 кілометрів від Полтави є дивовижної краси "Блакитні озера" - таку неофіційну назву їм дали місцеві жителі. Вже декілька років це живописне місце користується особливою популярністю влітку та є одним з найвідвідуваніших на Полтавщині. Особливістю "Блакитних озер" є пляжі з білосніжним піском, приємний аромат хвойного лісу та головне - бірюзовий колір води. Є припущення, що такого забарвлення вона набула через глину на дні кар'єра, до якої докопали під час видобування піщаних покладів. Декілька років тому у "Блакитні озера" випустили рибу, яка благополучно прижилась. Багато хто впевнений, що це свідчить про безпечність водоймища та розвіює чутки про хімічні речовини, які начебто можуть у ній бути.

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

Миргородський курорт і могутні Кочубеївські дуби 

 

Туристи з різних куточків світу з'їжджаються до Полтавщини, аби оздоровитись у цілющих миргородських водах. За всіма показниками "Миргородкурорт" є лідером санаторно-курортної сфери України. Всі його оздоровниці мають вищий рівень акредитації. По обидва боки річки Хорол розкинувся курортний парк, де розміщуються кращі бальнеологічні санаторії. На березі річки обладнаний пляж, також тут встановлено пам'ятник засновнику курорту, лікарю і громадському діячеві Івану Зубковському.

 

ФОТО/ zahid.travel

 

Кочубеївські дуби у Диканьці – одне зі ста чудес природи України, пам'ятка природи вікових дерев, яка охороняється Законом України з 1964 року. Велетенські дуби, віком близько 800 років та висотою у 20-22 метри, розташовуються у Регіональному ландшафтному парку "Диканський". Ці дерева залишилися від дубової алеї, яка прикрашала в'їзд до першої садиби Кочубеїв.

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

Опішне  - гончарна столиця України

 

Селище Опішне, що у Зіньківському районі Полтавщини, є головним осередком сучасного українського гончарства. Опішне славиться своїми музеями, де зберігаються унікальні колекції виробів з кераміки. Серед таких - Державний музей-заповідник українського гончарства та музей мистецької родини Кричевських.

 

ФОТО/Depo.Полтава

 

НЕОЧІКУВАНЕ ЗАПОРІЖЖЯ

 

Ніхто з туристів, зазвичай, не оминає Хортицю з Запорізькою січчю, але в місті та передмісті чимало інших цікавих місцин та об’єктів, про існування яких знають лише місцеві (та й то не всі). Отже, запоріжці радять гостям краю побувати саме в таких місцинах.

Менонітські замки

Будинки, побудовані переселенцями менонітами за своєю архітектурою, дійсно, схожі на замки. Чимало з них розташовані на Верхній Хортиці - це у межах Запоріжжя, дістатися їх можна громадським транспортом. Меноніти жили тут протягом більш ніж півтора століття – з XVIII по XX сторіччя, будували заводи, фабрики, школи, дитячі садки, лікарні. Чимало об’єктів із неповторною менонітською архітектурою в стилі північного модерну можна побачити й зараз. На жаль, більшість перебуває у занедбаному стані.

На вулиці Лікарняній є ціле лікарняне містечко. Комплекс був побудований в 1909-1912 роках. Родзинка комплексу – затишний будиночок доктора Теодора Готмана. На вулиці Розенталь, 7, розташована красива будівля, яку самі меноніти називали замком Вальмана на честь колишнього власника. Триповерхову будівлю з великою кількістю арочних вікон, дверей і балконів почали зводити ще на початку XX століття, а добудували вже після Жовтневого перевороту. Найцікавіша особливість будівлі – кожен з її чотирьох фасадів не схожий на інші.

У тутешньому парку встановлено меморіал менонітам – жертвам сталінського терору і релігійних утисків. Радянська влада безжально обійшлася з переселенцями, які задовго до будівництва Дніпрогесу, нанесли запорізький край на економічну мапу країни.

Асуанська гребля

Мало хто знає, що окрім греблі Дніпрогесу у Запоріжжі є своя Асуанська гребля – маленька, але точна копія.

Асуанська гребля, побудована у XX сторіччі змінила історію Єгипту. Вона допомогла остаточно приборкати Ніл, який тисячоліттями регулярно затоплював єгипетські поселення і був несуднохідним більшу частину року. Будівництво греблі посилило позиції країни і дало потужний поштовх розвитку її аграрної галузі. Однак, усього цього могло не статися б, якби не Запоріжжя. Проєкт Асуанської греблі розробляли спеціалісти інституту "Гідропроєкт". Щоб довести владі Єгипту, що споруда буде працювати, її зменшений прототип побудували у Запоріжжі.

Побачити запорізьку "Асуанську" греблю можна і сьогодні. Вона розташована у Дніпровському районі Запоріжжя, доїхати до неї можна власним авто або будь-якою маршруткою до вулиці Сергія Синенка, а потім пройтись пішки.

Запорізький Стоунхендж

Парк мегалітів або, як його ще називають, запорізький Стоунхендж, розташований на базі туристичного комплексу "Великий Став". Це єдине місце в Україні, якщо не в світі, де відтворено скіфську стоянку, стародавні кургани і святилища. Дольмени, менгіри, кромлехи, піраміди і навіть лабіринт побудовані на 70 гектарах цілинного степу на горі Оба-Таш. Вони сучасні, але зроблені у відповідності до давніх традицій. Тож під час екскурсії відвідувачі зможуть своїми очима побачити світ предків, а також взяти участь в старовинних обрядах і відчути енергетику цього дивовижного місця.

Розташований унікальний парк мегалітів у Чернігівському районі Запорізької області біля села Салтичія. Громадським транспортом туди доїхати неможливо, автівкою за навігатором слід шукати село Обіточне Чернігівського району.

Село з найбільшою кількістю музеїв Запоріжжя

У Смирновській об'єднаній територіальній громаді, в якій мешкають менше 4000 людей, створено шість музеїв, причому руками місцевих ентузіастів. Одне це – гідний привід відвідати громаду. Два музеї – Козацький зимівник та Музей техніки розташовані просто неба, їх можна відвідати будь-коли. Окрім того, тут діють Музей українського народного одягу та сімейного побуту, Музей історії розвитку радіотехніки, Краєзнавчий аматорський музей та Краєзнавчий шкільний музей. Опікуються ними волонтери, аби туди потрапити, треба буде розшукати командира тутешнього загону самооборони "Берда" Сергія Калашникова. Це, кажуть у громаді, нескладно.

Смирновська ОТГ розташована у Більмацькому районі на відстані 140 кілометрів від Запоріжжя, доїхати можна автівками та автобусами - тоді маршрут варто визначити заздалегідь, адже, скоріше за все, доведеться їхати з пересадками.

"Самоцвітна" водойма у Запоріжжі

Єлисеївський кар'єр, розташований в однойменному селі Запорізької області, дорогою на курорти Азовського моря, – дивовижна місцина. Колись тут видобували натуральний камінь – пегматит та різноманітні мінерали. Видобуток давно припинено, а кар'єр перетворився на місце відпочинку мешканців прилеглих населених пунктів. Круті скелі, прозора вода, різноманітні за кольорами та структурою породи справляють приголомшливе враження. Важко поїхати звідси, не прихопивши з собою пару камінчиків на згадку.

Кар'єр з’єднаний з Єлисеївським водосховищем і декількома місцевими річками. Тут велика кількість риби, раків та відмінна риболовля. На дрібних болотах за селом водиться безліч птахів: кулики, чаплі тощо. Рослини і тварини цього унікального місця занесені до Червоної книги України.

 

РІЗНОМАНІТНЕ ЗАКАРПАТТЯ

Найзахідніший регіон України вабить туристів і горами, й водоспадами, озерами і пейзажами, багатою культурною спадщиною, бажанням спробувати страви закарпатської кухні. 

Багатофункціональна гора Гемба

Найперше, чим відоме та багате Закарпаття – це гори. Вони надзвичайно гарні та мальовничі. Тому кожному хоч раз обов'язково треба зібратися у похід. Для того, аби відчути себе на вершині світу, побачити неймовірні краєвиди і насолодитися гарячими напоями, мандрівники вирушають на Гембу.  Гора Гемба (Гимба) розташована на кордоні Міжгірського, Свалявського та Воловецького районів Закарпаття біля популярного гірськолижного курорту Пилипець. Її висота становить приблизно 1,5 кілометра.

ФОТО: Depo.Закарпаття

Підйомник на гору працює весь рік, тож на Гембу можуть виїжджати і лижники з бордистами для спуску по цілинному снігу, і звичайні відпочивальники, щоб оцінити красу Карпат, і велосипедисти з мотоциклістами - схили Гемби більш ніж придатні для екстремальних швидкісних спусків у несніжні пори року.

Замок кохання 

Закарпаття – край із давньою і цікавою історією. На цих землях колись панували й угорці, й чехи, і словаки. Тому в області є чимало замків, побудованих за часів правління сусідніх держав. Серед тих, які варті уваги, звісно ж, замок Паланок, Ужгородський та Невицький замки, палац Шенборнів. А є ще замок "Сент Міклош" в Чинадієві. 

ФОТО: uk.wikipedia

Закарпатська фортеця "Сент-Міклош" XV ст. гордо височіє над мальовничою річкою Латорицею неподалік Мукачева. Про замок оповідають, що в його стінах знайшли замурований людський скелет. Схоже, в середньовіччі люди думали, що замурована в замкових стінах людина стає покровителем-охоронцем фортеці і не вважали цю справу вбивством. Але набагато романтичніша історія замку пов’язана із закоханими – графом Імре Текелі та княгинею Ілоною Зріні. Саме тут вони вперше зустрілися та покохали один одного. Принаймні, так кажуть легенди, завдяки яким фортецю й охрестили "замком кохання". Уже кілька років поспіль у замку часто відбуваються міжнародні та місцеві мистецькі заходи. Твердиня активно відроджується та приймає гостей із усього світу.

Мальовничі пороги Ужа

У найзахіднішій області є також чимало річок. Тиса, Боржава, Латориця, Уж - це найбільші. Якщо погода дозволяє, то варто сплавитися Тисою чи взяти кошик із фруктами і вином та провести романтичний вечір на березі Латориці. А загалом, зняти стрес та втому від урбанізованого життя допоможе шум та краса майже 9300 гірських річок області. Місце, від якого захоплює дух, є на річці Уж. Це так звані пороги.

ФОТО: Depo.Закарпаття

Неподалік села Забрідь на Великоберезнянщині (за 40 км на північний схід від Ужгорода) можна спробувати сили у бурхливій воді на порогах – каскаді кам'яних утворень, що перегороджують річку Уж. Пороги – це місце виходу твердих геологічних порід на поверхню. Тисячі років вода точила камінь та прокладала русло, вимальовуючи звивистий візерунок, який й приніс назву річці. Невеликі водоспади, вимиті потужними струменями води ями та відсутність наслідків людської діяльності роблять пороги справжньою перлиною на течії Ужа.

Храм, побудований без жодного цвяха

Жителі Закарпаття – віруючі люди. Тому не дивно, що край багатий на різні храми. Вирізняються з-поміж них старовинні дерев'яні церкви. На Закарпатті вони побудовані у різних стилях: бойківському, лемківському, гуцульському, бароковому та готичному. Тому подивитися буде на що. Сьогодні в області нараховують 110 дерев'яних церков. Серед них церкву св. Великомученика Дмитра у Вільховиці, збудовану у ХVII ст., двозрубну тридільну та Церква св. Духа у Гукливому. Один з найвідоміших дерев’яних храмів Закарпаття, що розташований у селі Ужок, під Ужоцьким перевалом. Михайлівський храм, збудований без жодного цвяха.

ФОТО: tourinform.org.ua

Побудований на честь Святого Архістратига Михаїла у 1745 році, та з того часу служить людям місцем спілкування з Богом. Це одна з найоригінальніших будівель народної архітектури бойківського стилю. Наймасивнішою частиною храму є центральний об'єм, вкритий чотирисхилим шатром, мале шатро вкриває завершення вівтаря, а над бабинцем підіймається чотирикутна башта. Піддашня плавно переходить у дах, його широкі площини об'єднують усі три частини храму. Біля церкви - двоярусна дзвіниця. Храм св. Михайла – один з найцікавіших об'єктів Ужанської долини. Його дуже полюбляють малювати художники, а з 2013 року, Михайлівський храм входить до переліку об’єктів, що знаходяться під захистом ЮНЕСКО.

Квести в Ужгороді 

Найзахідніший та найменший обласний центр України славиться не тільки найсмачнішою кавою, затишними вулочками та цвітіння сакури. Його жителі не втомлюються робити все для того, аби дивувати туристів. Тож не дивно, що зовсім нещодавно у місті започаткували такі собі ужгородські квести, які допомагають краще пізнати Ужгород. Їх поки два: "міні-скульптури Ужгорода" та "Ужгородська карта". 

ФОТО: Depo.Закарпаття

Кожному приїжджому в Ужгороді місцеві обов’язково розкажуть про фішку обласного центру Закарпаття – бронзові міні-скульптурки. Першу встановили ще у 2010 році – Миколайчику. З того часу в Ужгороді вже з’явилося кількадесят пам’ятничків. Увіковічнюють найрізноманітніші постаті та об’єкти: від Гудіні та Наполеона до кубика Рубіка та телевізора, що показує "Лебедине озеро". Пошукати по закутках містечка всіх його міні-скульптурки стало дуже популярними.  На пошук і огляд всіх, з використанням путівника йде, за словами авторів путівника, три години. Але все це дуже умовно.

Туристичний путівник міні-скульптурами Ужгорода

Проект "Ужгородська карта", який реалізовували протягом року, завершився виданням путівника, що допоможе знайти всі цікаві ракурси для гарних фотографій. 36 класичних гральних кованих карт із заліза розташовані в найпопулярніших місцях.

В кожній карті вирізано гербовий символ Ужгорода - галузка виноградного грона, скрізь який треба зробити правильну ужгородську фотосвітлину.

ФОТО: Depo.Закарпаття

ДОНБАС - ТУРИСТИЧНИЙ КРАЙ

Лисичанськ – колиска Донбасу

Саме так називають це місто, адже тут засновані перші шахти на Донбасі, перші промислові підприємства – содовий завод, завод з виробництва скла. Історія Лисичанська тісно пов'язана з бельгійським інженером-технологом Ернестом Сольве, який і започаткував тут промисловість. Поблизу заводу наприкінці XIX століття з червоної цегли були збудовані дві великі лікарні, школа, гуртожиток на 200 мешканців, будинок керуючого, готель, декілька десятків двоповерхових житлових будинків побудовані в стилі модерн. На території Лисичанська досі зберіглися 30 з 33 будівель бельгійського комплексу. Тільки дві з них мають статус пам'ятника архітектури. 

Фото: egorov.livejournal.com

Старобільськ – літературне місто

Про те, що Старобільськ – це те саме легендарне місто N з роману Ільфа і Петрова, мало хто з українцев знає. Ільф і Петров побачили Старобільськ у 1923 році, коли кореспондентами московської газети "Гудок" приїхали у відрядження, надихнулися місцевим колоритом і після повернення почали писати свій легендарний роман. Він містить безліч крилатих висловів, які ми і досі використовуємо, безліч історій, які пов'язані із Старобільськом. У Старобільську письменники жили в готелі, що був мебльований реквізованими у місцевих купців та міщан предметами, в тому числі меблями виробництва Гамбса, що непрозоро натякає на аналогією з описаним у творі меблевим гарнітуром. Існував в Старобільську і описаний в творі притулок для старих, але до сьогодні не зберігся. У процесі опису цієї мандрівки в публіцистиці і журналістських матеріалах авторів є безліч збігів і подібностей подій, що відбувалися з Ільфом і Петровим в процесі відрядження, з подіями і явищами, згодом описаними сатириками в романах "Дванадцять стільців" і "Золоте теля".

Фото doroga.ua

Маріуполь - курорт не для ледачих

Це місто не назвеш популярним українським курортом, адже дорога до міста надто складна, автомобільні траси не відремонтовані, а в поїзді їхати майже 20 годин. До того ж Маріуполь відомий не лише пляжем і багатою йодом морською водою, а й промисловістю, що забруднює повітря.  Тим не менш, відпочивати у це приазовське місто їдуть, а місцева влада та громадські активісти стараються зробити його більш привабливим.

Фото: Facebook/Лівобережний пляж

Неподалік Маріуполя знаходиться національний парк-заповідник "Меотида".

Знайомство з "Меотидою" з підконтрольного Україні боку варто починати з Білосарайської коси. Це водночас і частина ландшафту, і селище із такою назвою. Власне, будь-які курортні та адміністративні селища також є частиною цього заповідника – все ж таки, тут є курортний морський центр Донеччини із пляжами та відповідною інфраструктурою. Сама коса – це 14 кілометрів пляжу, від самого початку забудованого базами відпочинку, а на завершенні – військовими фортифікаціями. Бо поруч – Таганрогський залив, підконтрольний сусіду-агресору.

На території "Меотиди" зареєстровано понад 250 видів птахів, частина яких занесена в Червону книгу.

Фото Depo.Донбас

Святі гори Святогірська

Біля Святогірська, на мальовничих крейдяних пагорбах розкинувся Національний природний парк "Святі гори". Парк, розташований не тільки у Слов'янському, а й у Лиманському і Бахмутському районах, був створений відносно недавно: 13 лютого 1997 року. Він простягнувся передусім уздовж лівого берега Сіверського Донця із великими виступами на правому березі. У 2008 році крейдяні гори на території національного природного парку "Святі гори" потрапили в Toп-100 всеукраїнського конкурсу "Сім природних чудес України".

Куди поїхати на Кропівниччині

Веселі Боковеньки 

Дендрологічний парк загальнодержавного значення. Розташований у межах Долинського району Кропивниччини, біля села Веселі Боковеньки. Площа 109 га (з селекційно-дендрологічною станцією — 543 га). Заснований 1893 року.

Власник парку Давидов працював над його створенням протягом 30 років. Парк облаштований у ландшафтному стилі, було посаджено бл. 250 різних видів і форм деревно-чагарникових порід на берегах річки Весела Боковенька на площі 109,3 гектари. На території парку створено також мальовничий став з острівком. В тридцяті роки минулого століття тут займалися селекцією волоського горіха і вивели зимостійкі, урожайні, швидкорослі гібриди горіхів та зимостійкі крупноплідні, а в ряді випадків — тонкошкаралупні форми фундука.

У 1960 році парк набув статусу пам'ятки садово-паркового мистецтва. У 1993 році на честь століття з часу заснування, дендропарку надано ім'я його засновн