Народжені в депортації: Як Крим зустрів татарських репатріантів

Що кримські татари, які народилися в депортації, знали про Крим, та як їх зустріла обітована земля предків

Валентина Емінова
Головний редактор
Народжені в депортації: Як Крим зустрів…

Діти та онуки депортованих кримських татар розповіли журналісту Depo.ua, що вони знали про Крим з розповідей батьків та як рідна земля зустрічала репатріантів.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 1

Коли кримських татар вивозили, було 18 травня. Неймовірно солодко, заморськими цукерками пахли фруктові дерева. В розкритих вікнах танцювали з вітром занавіски.

Як марама на бабусі.

…Жіноче покривало марама валялося на підлозі, зім'яте та спаплюжене, як бабусине життя.

18 травня цілий народ з теплого квітучого раю, де пахло морем, кавою та фруктами, зім'яли, запхали у вантажівки та відправили у пекло.

Більше 30 років кримські татари жили надією, що повернуться. Молилися і мріяли, будували будинки і мріяли, годували дітей і мріяли, що відвезуть їх на рідну землю. І що самі там принаймні… будуть поховані.

"Yaşlığıma toyalmadım/ Men bu yerde yaşalmadım" ("Я не могла провести свою молодість там, тому що ви забрали мій світ") – це рядок з пісні Джамали на Євробаченні.

Той, хто в 1944 році був молодим, повернувся до рідного Криму посивілим.

Кримські татари, які народилися вже в депортації, зростали під розповіді про Крим, якого ніколи не бачили. Уявляли, разом із дорослими, як одного дня потраплять у це чарівне місце, розставлять речі у рідному домі, і далі тільки щастя буде в їхньому житті.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 2

В рідному Криму на них чекали ненависть, злидні та бетон. Одні стіни будували – в кожного кримського татарина є історія про десятиріччя будівництва свого маленького будинку. Інші стіни ламали – в кожного кримського татарина є історія його биття о стіну загальної ненависті, страху та нерозуміння. Десятиліттями корінний народ Криму не міг отримати землю, влаштуватися на роботу. Вчорашні начальниці перетворилися на прибиральниць, начальники – на водіїв. Керівники відділів торгували овочами на ринку, жили в наметах та опалювали їх дровами. Але все одно будувалися, як той кум Гарбуз з "Чіполіно", відмовляючи собі в усьому заради зайвої цеглини, вчили дітей своїй мові та не змінювали прізвищ "на більш благозвучні".

Вгризалися в землю. Бо то – їхня земля. Бо бабуся перед смертю сказала: "Тільки коли змелю каву на ґанку свого будинку в Криму, вип'ю – тільки тоді спокійно помру". І не дожила.

Бо треба поставити на полицю в кухні біля вікна її къаве дегермен – мідний ручний млин для кави, а за вікном нехай росте біла шовковиця. Як колись в домі, від якого навіть фундаменту не залишилося.

Це – історії кримських татар, які здійснили мрію своїх пращурів і повернулися в Крим, про те, як вони його бачили і як виявилося насправді.

Бабуся допомагала партизанам. Її депортували

"Бабуся з боку мами розповідала, що фруктові сади, в яких вони працювали, відправляли найсмачніші сорти яблук та груш до Москви. Кожну грушу і яблуко окремо загортали у папір. І настільки це було незвично для нас, в бідні радянські часи…". Ерфан Кудусов, власник арт-салону кримськотатарських майстрів.

Він народився в Узбекистані, але його коріння йде з сіл Бешуй Сімферопольського та Къадыкой Білогорського районів.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 3

Ерфан Кудусов

Бабуся Ерфана в Криму була партизанською зв'язковою. "В одного з партизанів було прізвище Чорний, – розповідає чоловік. – Бабусі тоді було 18–20 років, і вона частенько ходила пішки з дому в селі Бешуй, це в заповіднику під Сімферополем, до Сімферополя. В районі селища Бешуй було багато лісових масивів, і там було багато партизан, судячи з усього. Але її участь в антифашистській діяльності під час війни все одно не врятувала від депортації".

Радянська влада віддячила дівчині тим, що вивезла її, як худобу, у вагоні до Узбекистану.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 4

Ерфан вперше потрапив до Криму в 1980 році, тоді йому було 12. Навіть за 36 років він пам'ятає свої емоції.

"Захват, суцільний захват, – згадує Ерфан. – Для хлопчика з Узбекистану це було фантастичне місце! Щоправда, я приїхав як турист і не бачив місць, де народилися мої бабуся, батько, інші родичі. Вдруге я відвідав Батьківщину вже студентом. Тоді в Москві пройшов кримськотатарський мітинг за права народу, було вже багато інформації про нашу історію, і я усвідомлено відвідав місця, де жив мій рід. Виявилося, що селище Бешуй знесли під корінь, навіть слідів фундаментів нема".

За рік Ерфан переїхав до Криму назавжди. Разом із мамою купив квартиру, але роботу знайти не міг - 22-річного кримського татарина із вищою освітою не хотіли бачити в держустановах. "Викликав до себе кримський обласний прокурор і каже: "Вибач, синку, але у нас негласна вказівка - кримських татар не брати в прокуратуру". Те ж саме було в СБУ, МВС, судах, інших державних органах. Винятки траплялися, але рідко і тільки для того, щоб потім показати, мовляв, у нас є кримський татарин, ми нікого не дискримінуємо", – розповідає він.

Після анексії Криму новому поколінню кримських татар знову довелося покидати рідні землі. Не в вагонах для худоби, але і не за власним бажанням. Наразі Ерфан живе в Києві, намагається популяризувати в столиці України культуру кримських татар.

А на руїнах селища Бешуй 18 травня зберуться вшанувати пам'ять предків ті, хто ще не поїхав. Якщо дозволить нова "влада".

В нас було чотири будинки і багато землі

"В дитинстві ми дуже багато слухали: про красу, і депортацію, і біль… Дивилися на фотографії свого дому"

"Гайка", "татарська амазонка" - Гайде Ризаєву багато хто знає як активістку Майдану і учасницю громадської блокади Криму. Відчайдушна молода жінка з пістолетом.

Народись вона сто років тому, нічого важче за голку в руках не тримала б - родичі Гайде належали до Ялтинської аристократії.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 4

Гайде Ризаєва

В 1929 році родину її бабусі Радіфе розкуркулили, відвезли з Ялти на Урал і покинули серед лісу. Сестра Радіфе через сорок днів померла від переохолодження, брата, коли він пішов у ліс за дровами, з'їли вовки.

Померла б, мабуть, і Гайкіна бабуся, але радянська влада дозволила вивезти з Уралу дітей, і Радіфе знову потрапила у Симеїз.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 6

Один з будинків, що належив родині Гайде

Звідти 20-річну дівчину через рік депортували до Узбекістану. Везли 26 днів: повні вагони майже збожеволілих від горя, голоду, спраги, вошей та бруду людей.

Радіфе-ханум вижила і дожила до того дня, коли привела онуку показати рідний дім. Плакала, торкалася загрубілими руками теплого каміння. Мріяла взяти жменю землі зі свого подвір'я та оселитися десь так, щоб його хоч здалеку видно було. Колись в родини Радіфе було 14 гектарів землі та чотири маєтки. Біля колишнього рідного дому їй навіть ста метрів не дали.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 5

Бабуся Радіфе

"Врешті, отримали ми чотири сотки в Симеїзі, але в іншому місці, далеко від того, де колись стояв наш дім біля моря. Це все дуже боляче, але ми були щасливі, що буде свій дім, - зітхає Гайде. - І от тільки встали на ноги, як тепер анексія".

Жили в наметі, дому не було

"Бабусі тоді було п'ять. Вона не розповідала мені про Крим, вона розповідала про депортацію", - родина Евеліни Аріфової, активістки "Кулінарної сотні" та громадської блокади, поверталася до Криму майже п'ятдесят років.

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 8

В 1944 її родину депортували з Бахчисарайського району на Урал. "Батьків моєї мами вивезли з села Керменчік. В родині було 13 дітей. Ільмі Умєров, якого зараз переслідує ФСБ, також з цієї династії, він мені дядько, - розповідає Евеліна. - Потім родина бабусі з Уралу перебралася до Узбекистану, потім спробували виїхати до Мелітополя – ближче до Криму. Але не вийшло, повернулися в Узбекистан, там народилася моя мама, потім – ми із сестрою".

Народжені в депортації: що чекало на кримських татар в рідному Криму - фото 7

Евеліна Аріфова

В Крим родина повернулася, коли Евеліні було 10 років. В селі Високе вцілів двоповерховий маєток родини Умєрових, але їх навіть подивитися на нього зсередини не впустили. Довелося селитися в чистому полі і починати все з нуля.

"Приїхали в Тенисте Бахчисарайського району, почали будувати дім. Жили в полі, в наметі, дома не було. Потім побудували прихаток, жили без електрики, газу, доріг. Потім переїхали у Сімферополь, - згадує вона. – Дуже важкі були часи".

Бабуся Евеліни Аліме Умєрова мріяла хоча б померти у Криму, але похована в Узбекистані – це її двоповерховий дім дістався чужим людям. Друга бабуся дожила до повернення на рідну землю, проте будинок, звідки вигнали 5-річну налякану дівчинку, не вцілів. "Yaşlığıma toyalmadım. Men bu yerde yaşalmadım…"

"До геноциду Крим був в основному кримськотатарським. Кримськотатарська мова була державною і російська, всі селища та вулиці мали кримськотатарські назви. Геноцид почався в 1938 році. Спочатку російські моряки порізали на шматки та викинули в море президента Криму Номана Челебіджихана. Потім знищили інтелігенцію, розстріляли чоловіків, а жінок та дітей вислали. Кого не встигли – втопили в Чорному морі в районі Арабатської стрілки с. Стрелкове та в районі Ялти, - розповідає Евеліна. – Зараз історія повторюється. В Криму вже роздають листівки про масову евакуацію, ФСБ провокуватиме проукраїнських кримчан на масовий виїзд. Відбувається аналогія з 1938 роком".

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme