Законопроект про "акустичне насильство" у транспорті: Як захистити українців від російського шансону

У Комітеті Верховної Ради з питань євроінтеграції України до Європейського Союзу почали працювати над  проєктом закону про "акустичне насильство" у громадському транспорті

Марія Зайчик
Журналіст відділу «Життя»
Законопроект про "акустичне насильство"…
фото: Уніан

 

Ще рік тому новина про реєстрацію цього законопроєкту викликала справжній резонанс у соцмережах: у громадському транспорті вирішили заборонити трансляцію музики (і не лише).

Але у чому суть законопроєкту, що саме він покликаний змінити та які матиме наслідки, якщо його таки приймуть?

У чому суть

Зоконопроєктом №3006 пропонується заборона трансляцій в салонах рейсових автобусів музики, звуків фільмів чи інших звукових сигналів, крім інформації про поїздку (передача звуку може здійснюватися на індивідуальні навушники пасажирів).

Тим часом у таксі або під час нерегулярних автобусних перевезень аудіоматеріали можуть вмикати за погодженням усіх пасажирів.

Усе це - аби захистити пасажирів від "акустичного насильства" – трансляцій різноманітних нав’язливих звуків проти волі слухачів.

"Практика трансляції в салонах громадського транспорту голосних звуків – музики, фільмів, радіопрограм тощо – набула масового поширення і створює дискомфорт для багатьох пасажирів. Особливо гострою є ця проблема на автомобільному пасажирському транспорті всіх видів. Пасажири змушені упродовж поїздки, іноді багатогодинної, слухати нав’язливі звуки, яких вони не замовляли", ㅡ йдеться у заяві.

Питання дерусифікації

Хоча поза трансляцією будь-яких звуків (крім тих, що стосуються поїздки) у громадському транспорті, йдеться, ймовірно, більшою мірою про дерусифікацію даного простору.

Зокрема, під "акустичним насильством" у маршрутних таксі частіше за все згадують російський шансон, який нерідко лунає із колонок українських водіїв. 

Власне, і сам термін "акустичне насильство" почали вживати після скандального випадку із двома волонтерками, яких водій висадив з автобуса через їх прохання вимкнути російський серіал. Детальніше про цю історію ви можете прочитати тут.


 

За рік у медіа кілька разів поставало питання: чи не ліпше буде заборонити у салонах авто фільми та музику російського виробництва? Це стало б і виявом шани до захисників України, які повернулися з зони ООС, і здійснило б позитивний вплив на загальний культурний фон країни.

Чому закон, ймовірно, не спрацює

Проєкт закону  №3006 пропонує внести зміни до  статті 40 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Цією статтею визначаються "основні права та обов'язки водія автобуса, таксі, легкового автомобіля на замовлення та легкового автомобіля при перевезенні пасажирів".

Загалом, пунктів у статті небагато: здебільшого йдеться про необхідність водієві мати при собі відповідні документи, дотримання маршруту, контроль безпеки пасажирів та багажу тощо.

Включені також пункти, які порушуються на українських дорогах щодня: наприклад, водієві заборонено продавати пасажирам квитки під час руху автобуса (коли ви востаннє бачили водія, який би так не робив?).

Або ж водій має оголошувати назви зупинок та час перебування на них (здається, це можна побачити тільки а віддалених міжміських маршрутах).

Як і перераховані норми, пункти про "акустичне насильство" також можуть виконуватися вряди-годи, залежно від настрою, вподобань та світогляду кожного конкретного водія.

Тим паче, що законопроєкт щодо акустичного насильства не пропонує вносити жодних змін до статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" – а саме там перераховані штрафи, які стягуються із порушників. Наприклад, за експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензії – штраф у 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

А от про порушення перерахованих у статті 40 пунктів там не йдеться. Тобто, це скидається на чергову класику українського законодавства: "ну, ви так не робіть, але якщо вже робите – нічого вам за це не буде".

До речі, на місцевому рівні в Україні раніше вже намагалися провести подібну зміну – вперше ще трохи менше 10 років тому.

У Львові у 2012 році було підписано меморандум  щодо заборони програвати будь-яку музику як у громадському транспорті, так і у автобусах окремих перевізників. Крім музики, водіям заборонили курити та розмовляти по телефону за кермом. І підписалися під тим меморандумом на той час усі перевізники міста. 

Чи допомогло це? Ні. Пройшов час, емоції вляглися, про заборону просто забули. Тим паче, що покарання за порушення було ...ніяким. Громадяни мали право поскаржитись на порушення по телефону чи надіславши скаргу у письмовому вигляді на ім’я міського голови. Власне, цим усе і обмежилося.

У 2016 році подорожі з музичним супроводом спробували заборонити на Черкащині та Тернопільщині. Скарги – надходили, а влада, як то кажуть, "розводила руками".

Чіткого механізму контролю-реакції-стягнень  у всіх цих випадках передбачено не було. Не передбачені вони і нині.

Є ймовірність, що ситуацію у маршрутних таксі поліпшить розголос у медіа: про закон почує багато хто, але не кожен любитель російського "шансону" піде читати його текст на портал Верховної Ради, аби зрозуміти, що його проблеми у випадку скарги будуть мінімальними. Якийсь час музика стишиться на фоні "сарафанного радіо" про законодавчі зміни, та без низки повідомлень про штрафи за порушення даних вимог це навряд чи триватиме довго.

Що про все це думають водії

У пошуках фідбеку на питання, як до закону про заборону аудіонасильства поставляться самі водії та компанії, у яких вони працюють, ми звернулися до кількох перевізників: як регулярних міжміських рейсів, так і кількох таксопарків, які функціонують у Києві.

Абсолютна більшість представників у розмові з нами зазначили, що вперше чують про подібне – і спрямовували нас до менеджерів (зв'язатися з якими можна було лише електронною поштою, і які протягом кількох днів не відповіли на наш запит).

"А що це за закон? … Вибачте, я вперше про нього чую, тому нічого не можу вам сказати, почитаю….Ні, на якийсь неприпустимий аудіовміст у таксі я скарг ніколи не чула...", – відповіли нам у відділі якості контролю обслуговування споживачів в одному із таксі.

Ще з одним із представників перевізників, після викладення суті законопроєкту склалася наступна розмова:

"Чи збираєтеся ви повідомляти своїх водіїв про законодавчі зміни, якщо їх таки приймуть? Адже першочергово виконання припису буде залежати від перевізників..."

"Ну так, це залежить від нашої компанії, але як це буде відслідковуватись?" – запитали у нас. І дійсно, на місці механізму контролю, як ми і писали вище, у законі зяє чорна діра. 

Один із таксистів, з якими ми спілкувалися безпосередньо, сказав, що у поїздці завжди можна домовитися із пасажиром.

"Якщо комусь не подобається музика чи радіо, чи треба поговорити по телефону, чи голова болить, чи потихше зробити – це не проблема", – сказав він.

Один із водії київської маршрутки просто відповів, що не чув ні про що подібне, але у поїздках вмикає радіо, бо це допомагає зосередитися на дорозі…

"Вранці з музикою веселіше, і концентруватися з нею легше, але я вмикаю тихо. Ніхто ще не жалівся і вимкнути не просив",– сказав він нам.

За коментарем ми також звернулися до Василя Попика, голови профсоюзу таксистів України.

"Щодо цього законопроєкту, на жаль, я його не бачив і коментувати його не можу. Моя позиція щодо акустичного насильства – таксисти працюють для клієнта, і як клієнту краще, так і має бути", – відповів нам він.
 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"