Заборона "Волині": Чому про "звірства бандерівців" варто дізнатися більше

Таке рішення Польський інститут у Києві прийняв через лист з МЗС, у якому відомство "наполегливо рекомендувало" перенести прем’єру на більш сприятливий час. Точна, або ж хоча б приблизна дата прем’єри наразі невідома.

У кінотеатрах фільм навряд чи зібрав би гарну касу: не секрет, що європейське кіно користується набагато меншим попитом, ніж голлівудське, до того псувати собі і без того осінній настрій "історичними" сценами масових вбивств – задоволення сумнівне. Звісно, прийшли б кілька істориків, кіноманів і інтелектуалів. Але резонанс від того крихітний.

Наразі ж варто чекати сплеску інтересу до картини, адже, якщо заборонили, значить, було за що. І на це "щось" варто бодай одним оком подивитися. Втім, така цікавість безпеці на вулицях і дипломатичній рівновазі не загрожує. Посол України у Польщі Андрій Дещиця вже зізнався: фільм скасували, бо бояться хвилі протесту. Надто агресивно українці можуть сприйняти картину, в якій українські націоналісти без зазіхань сумління спалюють польську дитину і здирають шкіру з живих людей. А от пізніше, чому б і ні…

Але що зміниться в тому знаковому "пізніше" поки що невідомо. Чи то українці обкладуться підручниками з історії, щоб бачити в кожному твердженні про "вбивства ОУН" не нахабну брехню і намагання дати під дих, а однобічну тезу, яка вимагає масштабних доповнень. Чи то з'являться мудрі популяризатори історії, які відмовляться від чорно-білого шаблону і говоритимуть мовою фактів – про те, що українці справді провадили етнічні чистки, але й поляки не відставали. Що загальне "бандерівці" складається з окремих груп і окремих людей, при чому далеко не всі з них були безгрішними.

Тобто примарне "пізніше" видається аж надто далекою перспективою… Наразі ж спливає більш простий і "людський" варіант – зняти свою картину, щедро обливши брудом вже Армію Крайову, і продовжити діалог мовою взаємних стусанів.

Для більшості очевидно, що "Волинь" є одним із тих стусанів. Українці в картині масово чинять злочини, від яких мурахи ганяють шкірою на всій швидкості. Поляки, за фільмом, склавши руки не сидять, але зворотні дії набагато скромніші. І виглядають радше справедливою відповіддю на звірства, ніж власне, звірствами.

Українцям така трактовка до душі не припала.

"Я не знайома зі сценарієм, зате знаю пару хороших українських акторів, які отримали запрошення на участь у фільмі, і незважаючи на свої гарячі симпатії до поляків, після прочитання своїх українських ролей, відмовилися від участі в зйомках. Вони сказали, що що це справжня школа ненависті. Для мене це страхітливо тривожний дзвінок", - казала ще два роки тому Оксана Забужко в коментарі Newsweek.

Поет Андрій Любка у коментарі тому ж виданню натякнув на причетність до проекту Кремля.

"Коли я почув, що буде такий фільм, і хто його знімає, то першою думкою було перевірити, хто ж фінансує виробництво картини особисто "Газпром" (…)Адже зараз це на руку тільки Росії", - зазначив митець.

Втім, версія що Войцеху Смажовському приплатили за антиукраїнську пропаганду видається фантазійною. Логічніше припустити, що коли в Україні почали активно говорити про оунівців-героїв, поляки у відповідь вирішили зняти картину про оунівців-звірів.

Цікаво, що сам режисер запевняє, що зовсім не хотів образити українців.

"Цей фільм не спрямований проти українців. Він спрямований проти крайнього націоналізму, – каже Смажовський в коментарі польському виданню tvn24.pl. – Я вірю в глядача. Що люди розуміють, що справа в тому, на що людина здатна, коли вона озброєна ідеологією, і є дозвіл вбити".

Однобоке трактування історії у демократичній Європі – звісно ж, не винахід поляків.

Так, в новому, нашумілому українському серіалі "Століття Якова" під час Другої світової поляки вирішують спалити цілу церкву людей, але відмовляються, бо за них емоційна просить відома полячка з родини Пілсудських. Більшовики розстрілюють дітей і жінок, аби зачорнити імідж ОУН. Наші хоча й переслідують місцевих поляків, але здебільшого показані людяними і благородними.

Про те ж, щоб показати об’єктивну, максимально реалістичну картинку і тим самим вибити усі козирі з рук пропагандистів з інших країн, поки не йдеться. Мабуть, для Східної та Центральної Європи такий пілотаж ще зависокий, а інформаційну політику на такому рівні розвивати ще не вміють.  

Натомість за радянським зразком ялозяться штампи – "братні народи" (вже про поляків), "наші друзі", "герої", "вони нас зрадили". Ці ж штампи кидають нас на протилежні полюси – від палкої любові до неприйняття і навіть ненависті. І от, діалог схлопується, в серцях розчарування, а спілкування між дипломатами стало натягнутим та й про обопільні реверанси вже не йдеться. І на жаль, про такий розвиток подій в українсько-польських відносинах песимісти говорять вже зараз. 

Тоді як логічніше зрозуміти, що на міжнародній арені немає друзів, а є тимчасові союзники. Що ніби вже згаслі вогнища взаємного болю можуть спалахувати знову і знову, а до такого ідеологічного двобою варто бути готовими. Але готуватися, знайомлячись із власною історією, продумуючи аргументи, знаходячи власну точку зору, а не просто стискаючи кулаки і намагаючись захистити власних громадян від "ворожих думок".