"Заборона" Акуніна: Чому Україна "банить своїх"

"Жертвами" експертної рада з питань аналізу та оцінки видавничої продукції стали тринадцять книжок, дві з яких - авторства Бориса Акуніна.

Відповідний документ з'явився на урядовому порталі. Кілька днів поспіль забороною обурюється як п'ята колона, так і просто прибічники ліберальних цінностей.

Сам Акунін відреагував спокійно - мовляв, забороняти книжки неправильно, але розбиратися з цим - справа українців.

"Заборона книг, будь-яких книг - безумовно мракобісся, але Україна - не моя країна, і, коли тамтешні держоргани поводяться по-ідіотськи, це проблема українців. Нехай самі розбираються зі своїми мракобісами. Мене куди більше займають наші, вітчизняні", - зазначив письменник у Facebook.

Зрештою подібні скандали можна було передбачити ще під час затвердження правил ввезення російських книжок в Україну. Сподіватися, що серед завернутих на кордоні фоліантів не знайдеться літературних хітів чи творінь симпатичних загалу авторів, було б наївно.

Насправді твори Олександра Дугіна та інших "путінолизів" заборонили ще до введення схеми. "Полюють" же експерти на крамолу в опусах більш поміркованих літераторів, які не чіпляють на обкладинки лейб "Росія головного мозку". І от серед них можуть знайтися ті, кого можна легко записати у "свої".

Втім, у даному випадку голос проти подібних рішень звучить голосніше, адже йдеться не про нейтрального "я не цікавлюся політикою" письменника, а про Акуніна, який неодноразово виступав проти загарбницької політики Кремля. Тож багато користувачів - і російських, і українських не розуміють, "як так можна".

Чи варто лібералам кидатися на захист громадянських свобод, питання складне. Адже сучасне інформаційне суспільство за умов хоча б відносно відкритого Інтернету робить будь-які заборони сміхотворними. Зрештою, це розуміли в Україні, і вся епопея з книжками на кордоні навряд чи стане стіною між фанатами та авторами. Твори можна завозити невеличкими партіями або замовляти в інтернет-магазинах.

Тож в іншій гілці інтернет-постів намагаються втовкмачити: насправді Акуніна ніхто не забороняв. Мовляв, друкуйся в Україні і продовжуй заробляти на нашому ринку. Зокрема, письменники і видавці Брати Капранови пропонують письменнику замовити наклад в одному з українських видавництв.

Зазначимо, що твір письменника "Сокіл і ластівка" вже виходив в українському перекладі у видавництві "Клуб сімейного дозвілля". Самі ж Капранови не оминають увагою російську літературу - не так давно випустили книжку Віктора Суворова "Криголам". А в українських книгарнях вже вистачає творів, які російські видавництва віддрукували у наших містах.

Сказати, що неможливість завезти книжки не варта навіть обговорення, було б неправильно. Зрештою, до київських, львівських та одеських видавництв потрапить лише невеличка частина "недозволених" творів. Персональних поставок деяких книжок з Росії, як розповідають деякі українці, інколи доводиться чекати тижнями, періодично нагадуючи про себе продавцю. Тож наступного разу п'ять разів подумаєш, перш ніж замовити фоліант з-за кордону.

Як і у випадку з російськими соцмережами, якими більшість українців користувачів таки припинили користуватися.

Ще одне запитання, чи заслуговує Акунін на подібні репресії. Але тут варто пам'ятати, що табуюється не особистість (як із забороною усіх фільмів з Іваном Охлобистіним), а цілком конкретні твори. І навряд чи публічна позиція автора здатна перекреслити написане у книжках. А в заборонених до ввезення творах "Історія Російської держави. Ординський період. Частина Азії" і "Історія Російської держави. Ординський період. Частина Європи" йдеться, наприклад, про те, що сучасна Росія - пряма спадкоємиця Київської Русі. Чи от міститься теза, що "Перша Російська держава охоплювала Київ".

Тож наразі маємо вічну суперечку про те, чи може держава вносити свої корективи у інформаційне поле, хай і в умовах війни. І варіантів відповідей на це питання чимало, що й доводить міжнародний досвід. Адепти ж дозвольної системи продовжують стверджувати, що перепони відносні і створені у першу чергу для видавців, але невеличкі незручності у доступі до закордонних знань допоможуть злізти з російської інформаційної голки.