До Дня кота: За що котам в ООС треба поставити пам'ятник - 52

Depo.ua продовжує свою постійну рубрику про військових котів, фотографіями яких бійці, військові журналісти і волонтери діляться на своїх сторінках і в групах на "Фейсбуці".

Біля бійців на Донбасі постійно крутиться багато котиків: коти-безхатьки й ті, яких покинули господарі, й ті, що народилися вже за час війни.

Українські військові до котів ставляться з любов'ю та повагою, бо вони їм і антидепресанти, і друзі, а інколи бувають такі ласкаві, що навіть ловлять мишей. Один з бійців написав есе на тему "За що українські військові поставлять пам'ятник котам".

"Это Чуча. Чуча донбасская кошка с ПТСР, пост-травматическим расстройством. Она дрожит, шипит и дергается от любого движения. Ее нашли наши бойцы в шкафу во время зачистки дома в серой зоне. Ну, как нашли - услышали. Чуча орала на всю силу своих кошачьих легких из закрытого шкафа. Тот оказался заминированным и, когда саперам не удалось ничего сделать с дверцей, солдаты просто вырезали боковую часть. Внутри и висела Чуча, именно висела, из нее сделали живую растяжку с рассчетом что кто-то сердобольный кинется открывать шкаф, чтобы выпустить мяукающего кота. Она была худющая и обессиленная. Саперы смогли обезвредить мину, распутали Чучу и забрали с собой. Я ни разу не спец по минированию и честно думала, что растяжки из животных это такая городская военная легенда, и я бы и не поверила, но вот перед мной Чуча, вот ее история, которую рассказал ее новый владелец Женя. Да, после окопов и военной базы, Чуча уже в Киеве и у нее все будет хорошо, она даже иногда начинает мурчать, если ее долго держать на руках и ей подарили попону, чтобы она не мерзла. А почему у Чучи обгоревшие усы и как она, после своего спасения, успела поднять в блиндаже тревогу перед обстрелом это вообще еще другая, удивительная история". Ольга Гапченко

04.11.17. Ян Осока : "Кошеняті було холодно у бліндажі, тому воно постійно сиділо неподалік від печі. Кошеня було худим і брудним, з вирваною на боках шерстю. Воно пам'ятало, як місяць тому почався обстріл, почався, як завжди, раптово, коли воно спало у будинку. Кошеня ледве встигло втекти від падаючої, зруйнованої прямим влучанням 120-ки стіни, шматок якої встиг вдарити у бік, видерши до крові шерсть і завдавши рану, яка довго мучила й боліла, поки кошеня не знайшов Бог.
Спочатку кошеня хотіло втекти й від Бога, воно від усіх тікало, притиснувши до маленької голови вуха, за своє коротке котяче життя воно вивчило, що поруч може пролунати вибух або вдарити кулеметна черга. Тому, коли у полі зору кошеняти з'явилися запорошені пилом берці Бога, який зайшов у зруйнований двір, першим бажанням було або бігти, або сидіти тихо в своїй затишній нірці у руїнах, чекаючи, поки берці підуть.
Але кошеня помітили. Берці зупинилися і Бог сів навпочіпки, мовчки, з якимось страшенним сумом дивлячись на пару переляканих очей, які блищали у завалах.
Бог простягнув руку і витягнув кошеня з-під шматків цегли й уламків черепиці, все так само мовчки вивчаючи зіщулене від страху тільце, з якого випирали тонкі ребра. Кошеня спочатку хотіло вкусити або дряпнути, однак перш ніж воно набралося сміливості, Бог поклав руку в кишеню і дістав звідти шматок хліба, і поки кошеня жадібно їло, легенько гладив його по худій спині.
Бог забрав його з собою. У Бога на великому пальці лівої руки був глибокий шрам, кошеня запам'ятало це, коли той легенько втирав йому в рану якусь мазь, від якої вже не так боліло, і навіть можна було спокійно поспати. По цьому шраму кошеня впізнавало свого рятівника серед інших Богів, які теж добре ставилися до нього, підгодовували, гладили та гралися з ним у проміжках між боями або чергуваннями. Кошеня не знало, як висловити свою любов до Бога, тому воно дуже часто лизало шрам на його великому пальці, і Бог одразу сміявся, погладжуючи свого маленького друга.
Сьогодні сильно похолодало, і поки Бог спав, кошеня перебралося ближче до вогню. Рана майже загоїлась, і вже можна було навіть лягати на понівечений бік, не боячись спалаху болю. Зненацька щось із силою вдарило в землю біля бліндажу, а потім ще і ще. Затремтіли стіни, і Бог разом з іншими, схопивши автомат, вискочив назовні.
У бліндажі нікого не залишилось, лише у кутку виблискувала пара переляканих очей.
Обстріл тривав довго, близько години. Зовні було чути крики, гуркіт, кулеметні черги, стрілкотню автоматів, свист мін, а кошеня все сильніше притискалося до підлоги бліндажа.
Нарешті все припинилось. У бліндаж залетів один із друзів Бога, схопив пару ковдр і вискочив геть. Кошеня боязко виповзло зі свого кутка і теж піднялося сходами вгору.
Навколо бліндажа була розкидана земля, лежали мішки, горіли колоди, заготовлені під дрова, бігали бійці, кричав щось надсадно в рацію командир, і лежав хтось на землі, а хто саме - зрозуміти не можна було, тому що обличчя його було вкрите ковдрою, на якій розпливалася велика червона пляма.
Повз промайнули медики, на кошеня ніхто не звертав уваги, і воно пішло шукати Бога, незважаючи на холодне повітря, яке голками почало колоти його тіло. Берці снували перед його очима, але жодні з них не пахли Богом.
Кошеня набрело на воронку, обнюхало її, вловивши ледь чутний рідний запах, обійшло і раптово наткнулося на кров на землі. Воно підняло голову та побачило, що майже впритул підійшло до тіла, накритого ковдрою, але накритого не повністю, тому що з-під ковдри виглядала долоня з глибоким шрамом на великому пальці.
Кошеня підійшло до пальця й ​​доторкнулося до нього носом. Палець не ворухнувся. Тоді воно розвернулося та повільно спрямувало до бліндажа, лягло на те місце, де перед боєм спав Бог, і завмерло.
Через деякий час до бліндажа спустилися інші Боги, майже не розмовляючи один з одним. Хтось запалив свічку, хтось налив щось у стакан, хтось мокрими очима дивився в нікуди. Один з друзів Бога підняв миску кошеняти, налив у неї молока, в іншу поклав шматок тушонки.
Кошеня не зрушило з місця"

30.10.19. "Під час чергової ротації військові священики Андрій Дуда, Михайло Дулька та Михайло Йосифчук відвідали військовослужбовців одного із підрозділів 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка знаходиться в зоні Операції об’єднаних сил. Капелани надавли бійцям моральну підтримку та привезли із собою смачні солодощі. Допомогти захисникам зголосились сотні людей.
Окрім духовної опіки та волонтерської підтримки десантників капелани ПЦУ провели відкриті уроки та мистецькі заходи у місцевих школах, які знаходяться у прифронтовій зоні.
Зокрема, розмовляли із дітками про духовно-моральні цінності й зосередили увагу на патріотичному вихованні молоді. Капелан Андрій Дуда, поєдна читання поезії Т. Г. Шевченка із зразками творів світової класики таких авторів як Роберт Бернс, Поль Верлен, Юліан Тувім, Федеріко Гарсія Лорка, Імре Мадач, Йоган Вольфанг Гете, Мішель де Сервантес Сааведра в перекладі геніального Миколи Лукаша. Деякі твори звучали мовою оригіналу.
Капеланське служіння військових священиків СУВД у зоні ООС триває.
Православна Церква України Оперативне командування "Схід" Збройних Сил України 80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ 80 окрема десантно-штурмова бригада Збройні Сили України Національна гвардія України Допомога бійцям 80-ї окремої аеромобільної бригади"