Як вижити на Буковелі без лиж та що таке spa-відпочинок по-татарівськи
Прикарпаття з Буковелем традиційно вважається українською Меккою лижників та сноубордистів.
Цією славою, як квіти снігом, притрушені всі інші переваги цього неймовірно красивого краю
Depo.Мандрівник пропонує поринути в казкову атмосферу "непопсового" Прикарпаття. Дізнатися про те, що тут можна знайти цікавого, крім Буковеля, нам допоміг традиційний промо-тур "Карпатські вечорниці", організований компанією Join UP! та покликаний продемонструвати туристичний потенціал Карпат. То ж ми розповімо, як весело може бути взимку в українському селі, пройдемо стежками відомого опришка Олекси Довбуша, відвідаємо старовинний курорт та гуцульський ринок в Яремчому і, звісно ж, завітаємо до "гламурного" Буковеля, як же без нього.
Відправною точкою стала Поляниця. Розляглася вона в високогірній чашеподібній долині Прутця. Гірські хребти захищають село від холодних вітрів, а величезні смереки і вкриті снігом пагорби утворюють милий оку пейзаж. Поляниця – село стародавнє, перша письмова згадка датується 1578 роком. Найвірогідніше, перші поселенці осіли тут ще за часі правління князя Данила Галицького. Навколишня місцевість була багата лісами, дичиною, а поруч, у Болехові, почали розвивалися солеварство, деревообробка, вичинка шкір. А ще тут, на кордоні князівства, подібно до природної скельної фортеці Тустань, могла стояти залога. Сюди через Болехів, Тисів на Труханів проходила пряма і зручна дорога з Галича на великий шлях, до Карпатського перевалу.
На початку ХХ століття у селі працювала лісопилка, водяний млин, парова котельня і шахта для видобутку гірського воску – озокериту. В міжвоєнний період тут були українські товариства "Просвіта", "Сільський господар", "Рідна школа" та "Пласт". Вранці 22 червня 1941 року в небі над селом з'явилися нацистські літаки, а за деякий час прибули і передові частини німецького війська. Почалися арешти активістів ОУН. Молодих дівчат та юнаків взялися вивозили на роботу до Німеччини. Хто "відбився", часто йшов поповнювати загони УПА.
Із серпня 1944 року в Поляниці почалося відновлення більшовицької влади. Почалися пошуки всіх, хто підтримував зв'язки з націоналістичним підпіллям. Цілі родини було репресовано до Караганди, Воркути і Магадану. Втім, селяни опиралися новітньому кріпацтву – збройний опір тут тривав до 1955 року. Як тільки "совєти" розвалилися, Поляниця стала повертатися до життя, і про буремні часи нагадують хіба що скелі Довбуша (про них ми розповімо в наступних статтях), які в 1996 році отримали статус резервату. Втім, від історії повернемося до мирного туристичного сьогодення.
Поворот на свій готель легко проґавити – дерев'яні будиночки на фоні снігу і височенних смерек такі красиві й милі, що куди там ще за дорогою слідкувати. Тим більше, що не кожен готель чи хутір має свою рекламну вивіску. Поляниця, завдяки близькості до Буковеля, живе, в основному, за рахунок туризму і власники будинків змагаються, чия будівля виглядає найбільш автентичною, ошатною, екологічно чистою.

Хтось будує один дім, в якому і сам мешкає, а хтось – цілий готель, де сучасний сервіс намагаються урізноманітнити розвагами і харчуванням по-українські. Ми оселилися в садибі останнього типу –тут знайшлося місто для 16 дерев'яних котеджів, ресторан, дитяча кімната та резиденції Святого Миколая. Тим, хто не має хисту до катання на лижах, тут завжди знайдеться гідна альтернатива – катання на санчатах (Поляниця розташована в межах гірського масиву Ґорґани і гірок тут досхочу), фотографуватися на фоні краєвидів, смакувати українськими стравами та грітися в діжці офуро – це така собі дерев'яна бочка з пічкою, японський аналог закарпатських чанів.
Дітей розважають аніматори, до послуг дорослих, крім розваг на свіжому повітрі – українська кухня, бар із наливками (хріновуха, медовуха, клюківка), які роблять безпосередньо на хуторі, а вечорами – танці під живу музику, приготування глінтвейну на багатті, гадання з мольфаркою, відвідування резиденції Святого Миколая.
За бажанням до готелю запрошують виступити оркестр народних інструментів, і тоді чимало гостей вперше в житті вживу чує, як звучить трембіта і український аналог волинки – "коза". Ще й подудіти на них дадуть. Якщо бажаючим на це сили вистачить. Також за бажанням туристам організують відвідування і шопінг на знаменитому гуцульському ринку в Яремче, поїздку в Татарів, Буковель чи навіть на Драгобрат.
Долаємо 10 кілометрів і опиняємося в Татарові. Село розляглося вздовж річки Прут і прикрашене дерев'яними церквами, готелями, садибами і віллами. Назва селища, як не важко здогадатися, пов'язана з татарами, які і сюди добігали, і від "дружніх набігів" яких неодноразово потерпали мешканці цієї місцини. Якщо Поляниця гарна затишком і краєвидами, то в Татарові є купа пам'яток, які цікаво буде оглянути поціновувачам старовини. Стародавня будівля вокзалу, церква святого Дмитра Солунського XVII століття, яка за своїми компоновкою, ритмом та пірамідальним силуетом є однією з найсвоєрідніших творів гуцульської народної архітектури.

Гідні уваги історичні та природні цікавинки є і навколо села – наприклад, Костьол в Делятині, Пнівський замок, стежка Довбуша, водоспад Гук, дача Ющенка… Останні, звісно ж, історичною пам'яткою не є, там начебто взагалі ніхто не живе, але все одно – цікаво.
Намилувавшись досхочу краєвидами, можна залягти просто неба в чані з гарячою водою – такими "водними процедурами" славиться Закарпаття, а от для Прикарпаття це в чомусь навіть і екзотика. Один з чанів можна знайти у приватній садибі в Татарові. На вигляд цей різновид відпочинку дещо пекельний: треба залізти у величезний казан, під яким палає багаття. Але відчуття неймовірні, особливо коли на вулиці холодно. Тож не забуваємо кинути у валізу купальний костюм.
За 26 кілометрів від Татарова, в долині річки Прут, причаїлося файне місто Яремче. Тут можна знайти і садиби, завжди готові прийняти гостей, і смачні наїдки, і невеличкий зоопарк, і ринок сувенірів – останніх, якщо не рахувати зовсім маленькі, тут навіть два: біля залізничної колії дорогою до водоспаду Пробій і безпосередньо біля нього. Тут справжнє царство вишиванок, вовняних шкарпеток, намист, меду, глінтвейну, мила і косметики ручної роботи. Привітні продавці все дозволяють міряти і куштувати і чесно зізнаються, що китайське, а що – вітчизняного виробництва.
Ціни нижче, ніж в сувенірних крамницях. Глінтвейн коштує лише 20 гривень за стаканчик. В поєднанні з домашнім сиром (85 грн за кілограм) – просто бомба. Гуцули поганого не порадять.

Їдучи до Буковеля ми розмірковували, переважно, над трьома питаннями: чи дуже там холодно, чи дуже там дорого і чи дуже там буде нудно тим, хто на лижах вміє тільки гарно падати.

Відповідь на питання перше: не дуже. В Києві із такою ж самою температурою повітря значно холодніше. На гірках вітер, звісно, шалений, проте внизу, на нижній резиденції, він майже не відчувається. Можна спокійно гуляти, милуватися ошатними котеджами, прикрашеними ілюмінацією, і почуватися геть казково.
Відповідь на питання друге: так, не дешево. Скі-пас – трохи більше тисячі гривень. І якщо обладнання можна привезти із собою, то без скі-пасу – нікуди. Хоча знаючі люди, себто турагенти, кажуть, що є способи придбати його заздалегідь із значною знижкою.

Поїсти-попити гарячого можна за різними цінами. Від какао з пончиками (29 грн) в кіоску і борщу (50 грн) в їдальні до… Словом, борщ можна і набагато дорожче знайти, зате в дуже гарних декораціях.
І, нарешті, відповідь на останнє питання. Звісно, новачки відчуватимуть муки заздрощів до більш вмілих лижників, та завдяки іншим розвагам їх якось можна терпіти. Історичних пам'яток тут нема, бо Буковель як курорт був створений всього 16 років тому, але нудьгувати не доведеться. Для тих, у кого з ковзанами складається краще, ніж з лещатами, цього року відкривають каток. Традиційно працює сноутюбінг, прогулянки на собачих упряжках, квадроциклах, суперджипах, снігоходах, атракціон "Big-Airbag" (для виконання складних акробатичних трюків на сноуборді) і сноупарк з фігурами для катання. Для менш активного відпочинку є численні спа-салони, бані і сауни, чани і басейн. Тусовщикам – концерти і фестивалі.
Корисна інформація
Дістатися Поляниці і Татарова можна потягом "Львів – Рахів", "Івано-Франківськ – Рахів", а потім на таксі чи автобусі. Ще варіант – від Івано-Франківська маршруткою на Ворохту чи Верховину. Постійно ходить транспорт і з Яремчого.

В Поляниці ми мешкали в Гостинному дворі "Красна поляна", номер там коштує близько 2 тисяч гривень за сімейний апартамент (2+2). Концепція готелю орієнтована на сімейний відпочинок та відпочинок з дітьми.

Працює доросла і дитяча анімація. Безкоштовний дитячий клуб, який працює з 08:00 до 23:00. На території гостинного двору Красна поляна, розташована резиденція Святого Миколая, для проживаючих в готелі - вхід безкоштовний. Номери в готелі все 2-х кімнатні, більшість номерів з діючим каміном. Для великих сімей пропонуємо окремі 2-х поверхові котеджі-апартаменти.

Щовечора в ресторані "Веселий Гуцул" грає жива музика, розважає група "Дармограй".

Є готелі і значно дешевші і значно дорожчі. Взагалі, чим далі від Буковеля, тим ціни за житло нижчі. Багато хто знімає квартиру в Яремчому і їздить в Буковель на таксі чи автобусі. Таксі з Яремчого коштує близько 200 грн.