Як серіал за Шевченком і аеропорт Мазепи відвертають українців від українського

Українці так затято носяться зі своїми священними коровами, наче нічого сучасного у країні просто не існує.

Сьогодні стало відомо, що канал "1+1" починає знімати серіал за мотивами поеми Тараса Шевченка "Катерина". Автором ідеї та сценарію став український письменник Андрій Кокотюха. Головні ролі віддали Анатолію Хостікоєву та Наталії Сумській. 

Певна кількість українців заплексала в долоні "Це ж наш ШЕВЧЕНКО!". Мовляв, символа, кобзаря і патріота забагато не буває. Це ж патріотично, а тому просто неоціненно. Можливо, активісти вже зазбиралися ставити Кокотюсі пам'ятник. Геніально ж письменник додумався...

Втім, інших новина змусила позіхати від нудьги. З Тарасом Шевченком в нашій країні прийнято так затято носитися, що його ім'я вже встигло продірявити колективну свідомість. "Страждав. Писав. Малював. Боровся", - товкмачать дітям з першого класу, студентам у вишах, офісним клеркам - ледь не кожного дня зі шпальт ЗМІ.

Вулиця та пам'ятник Шевченка є у кожному місті, дивно, що біля них ще не б'ють чолом закохані у кобзаря. 

Зрештою, все правильно: нації потрібні  символи. Але любителі кобзаря чомусь не враховують, що з символами теж можна передозувати, дістатися до тієї межі, коли від пишномовних слів починає відвертати. 

Українські ж продюсери, митці і викладачі поводяться так, ніби українська машина часу застигла десь у ХІХ столітті, а сучасної України просто не існує. Так, ніби поставити серіал, наприклад, за творами Люко Дашвар чи Сергія Жадана було б менш цікаво. 

Зате левова частина відомих українських фільмів присвячена діянням і походенькам українських гетьманів. Більшість пам'ятають картини "Мазепа" і "Богдан Зіновій-Хмельницький", хоча дивився їх мало хто. Просто тоді деякі навіть нарікали: мовляв, автори без належної шани змалювали українських героїв. 

Час сплинув, однак пристрасть кінематографістів до історії не зменшилась. Минулої осені на екрани знову виплив "Гетьман", ще один фільм про Хмельницького, цього разу режисера Валерія Ямбурського. 

"Скільки можна, знову ця тема", - нарікали біля афіші кіномани, яким кортіло подивитися сучасний український фільм. 

Чомусь автори вирішили, що одного фільму про Богдана-Зіновія на десять років недостатньо. А можливо, просто хотіли грошей від Держкіно і тому вирішили зіграти на "священій корові". 

Наразі завершився конкурс на перейменування аеропорту Борисполя. З усіх варіантів - Ігоря Сикорського, Казиміра Малевича, Олега Антонова - небайдужі українці обрали ім'я Івана Мазепи. Що мотивувало - не зрозуміти. Вочевидь, більшість наших громадян просто бояться відмовитися від штампів. 

Ще одна пристрасть - селянська тематика. Одна з найбільш відомих українських картин минулого року - фільм Вікторії Трофименко "Брати. Остання сповідь". Гарна зйомка, чудова гра акторів. Втім, сюжет передбачувано заносить глядача в українське село. Хай і сучасне, але в хатах головних героїв відсутні навіть елементарні зручності. Фільм мав представляти країну на "Оскарі", однак не склалося. Американська кіноакадемія так і не побачила, який треш у нас коїться. Треш, якого на екранах навіть більше, ніж в реальністю.  

Інколи складається враження, що Україна - величезна за європейськими мірками країна з добре розвиненою промисловістю - просто не бажає відмовлятися від радянського статусу "всесоюзная житница". 

Інакше чим ще пояснити засилля "аграрного" культурного продукту, популярності сала у шоколаді (ну хто з міських мешканців взагалі любить сало?!), розсипи сіна посеред Хрещатику та аграрні ярмарки на Театральній?

Звісно, кожна тема і кожен герой має право ожити на екранах. Втім, сучасний міський клерк, політик, бізнесмен теж мають право на свої історії. Тим паче що такі герої зацікавлять  суспільство значно більше. А у ліпшому випадку, зацікавлять світових прокатників, і з часом Держкіно зможе припинити витрачати кошти на збиткову сферу.

А ще, в українських фільмах мають право зіграти інші актори. Не лише сестри Сумські, Бенюк і Хостікоєв.