Як пухнастий Донбас розселяється Україною

Журналісти depo.ua поспілкувалися з волонтерами та бійцями, що вивозять осиротілих тварин з зони АТО

Це пам'ятник переселенцям, присвячений трагічним подіям 1939 року, коли відбулася депортація населення польського міста Гдині. Людям не дозволили брати із собою нічого, в тому числі тварин. І люди їх залишили.

Втомлена скорботна мати, зосереджений старший син і мала, що тягнеться до свого собаки. Той застиг в очікуванні – може зараз його із собою покличуть. Зараз він підскочить, тявкне, замахає хвостом…

На Донбасі тисячі дівчаток і тисячі собак могли б позувати для цього пам'ятника. І котів, і маленьких хлопчиків. В одних випадках, залишити собаку чи кота в зоні АТО вирішили батьки – щоб доїхати без зайвих турбот, не викупати окреме купе в потязі. Та й квартиру легше зняти без тварини.

Чи щоб замість такси чи кота забрати зайву торбу з речами.

Щоб не мати зайвого клопоту.

В інших випадках, кажуть, це було, коли люди терміново полишали зону бойових дій, водії маршруток не дозволяли брати в салон тварин. Особливо великих собак. Інколи їх присипляли, інколи прив'язували до стовпа, щоб за машиною не бігла…

Собаки, коти залишалися просто неба, в розтрощених війною містах. Гинули під обстрілами, від голоду і холоду, підривалися на розтяжках.

Порятунок знаходили в атошників: худі ледь живі "приблуди" від'їдалися на бійцівських харчах, ластилися, бавилися, допомагали трохи розслабитися.

Коти в бліндажах взагалі стали необхідністю після того як почалася навала мишей, що знищували речі, їжу та навіть кусали сплячих і поранених. "Сіре військо" так задовбало бійців, що котів вони почали привозити з дому і навіть… викрадати

"Миші дістали так, що наш старлей з Волині мобілізував свого кота на Донбас. Ну і крали інколи. В Попасній є кіт, при магазині мешкає – його за зиму п'ять разів викрадали. Він вже як військових бачить, переходить на інший бік вулиці", - зі сміхом згадує демобілізований піхотинець, киянин Іван Савєльєв

Від собак менше користі і більше безладу, проте бійці й їм дають прихист та діляться тушівкою. Але коли це численне кудлате військо почало плодитися і розмножуватися, в бойових підрозділах постало серйозне питання - що робити з "живим уголком". Бо вже заважає.

З такого питання почалася історія однієї з волонтерів, які опікуються не тільки бійцями та місцевими жителями, а й покинутими тваринами, Ольги Голубєвої з Дніпропетровська.

Минулої весни волонтерка повезла генератор бійцям в Піски та побачила на позиціях цуценят. Зовсім маленьких, їхня мама загинула під обстрілами. Одразу забрала трьох, шість залишилися.

- Потім дзвоню питаю, хлопці, вони нам не заважають. Хлопці відповідають, що дуже заважають, всюди повзають. Ми поїхали забрали ще й їх та дорослу німецьку вівчарку – вона контужена була і бійці боялися, що вона щось утне.

Потім до них на позиції вийшов пес, який підірвався на розтяжці, але вижив. І його забрали, прилаштували. Потім ще 13 цуциків з Пісків, собаку з Маріуполя…

Ще в дитинстві маленька Оля тагала додому усіх бездомних кошенят та цуциків, годувала, відмивала та прилаштовувала. За цей рік доросла Оля прилаштувала 28 цуценят, чотирьох дорослих собак, двох кошенят та кішку. Це трикольорове диво привезла в останню поїздку з Авдіївки і вже знайшла їй господаря.

"Буся (саме так її тепер звати) вчепилася в мене в розбитій дев'ятиповерхівці і ніякими силами неможна було її відчепити. Коли я відпустила її в кафе, сподіваючись, що їжа якось її відволіче, воно вже через дві хвилини сиділо в багажнику і демонструвала, що їй зі мною по дорозі, - згадує Ольга. – Потім були блокпости з кішкою на грудях – всі напружені моменти вона х мене не злазила і тільки ближче до Красноармійська заспокоїлася та заснула. Вдома вона з порогу дала Веніаміну (кіт Ольги, - ред) по пиці і показала, що їй тут точно знайдеться місце. Через тиждень стерилізували і вона вже живе в моїй мами".

Якось Ольга підібрала собаку: їхала в Красноармійськ і побачила як посеред пустої дороги понуро бреде величезний кавказець.

"Ми йому сигналимо - нуль реакції. Мабуть з під обстрілів. Забрали до себе в машину, а страшно – величезний собака, хто знає що в нього на умі. Всю дорогу їхала й тряслася. Проте обійшлося, виклали фото і йому дуже швидко знайшовся новий господар".

Ольга розповідає – контужених собак брати додому можна, згодом вони приходять до ладу і тільки інколи починають дивно поводитися: гавкають, бояться звуку пострілів.

Нових володарів для своїх донбаських протеже вона знаходить через соцмережі та дніпропетровські ЗМІ.

Чи правда, що водії маршруток не дозволяли вимушеним переселенцям перевозити в салоні тварин Ольга не знає, але згадує про родину, яка залишила в зоні АТО свого собаку – руду Ладу.

"У Пісках живе старенька баба Софія, яка в себе влаштувала імпровізований притулок для тварин. Сама слабка, їй з ними важко, але нікому не хоче віддавати. Ми приїхали їх хоча б простерилізувати, журналісти зробили сюжет і із нами зв'язалася жінка. Тремтячим голосом сказала, що впізнала свою собаку, руденьку Ладу, яку вони вимушено залишили на вулиці. Виїжджали під обстрілами із лежачою бабусею і собаку взяти просто вже просто не могли. Вона дуже хотіла забрати її назад, але бабуся страшно рознервувалася "як я Ладу віддам, ми тут із нею пережили таке страшне. Так і не змогли забрати"

ІЗ ХАЗЯЇНОМ НА ДЕМБЕЛЬ

Другий шлях, яким пухнастий Донбас розселяється всією Україною - ротація. Бійці АТО, виходячи на дембель, забирають із собою улюблених собак та котів.

Наприклад, розповідає Ольга Голубєва, хлопці з 93 бригади, які брали в неї кошенят з притулку баби Софії, виховали з них мишоловів, а потім забрали їх додому.

Світлин про те, як бійці забирають із собою бойових друзів (вам може здатися, що це перебільшення, але так воно і є) в інтернеті чимало.

Інколи додому повертається ціла рота з "приданими силами".