Дискредитація через дискримінацію: Як політтехнології плодять "негрів" для "чепурних"

Скандал з висловлюванням журналіста Василя Чепурного щодо "негра" Жана Беленюка у списках партії "Слуга народу" сколихнув громадськість. Здавалося б, XXI століття, євроінтеграція, активний розвиток громадянського суспільства, і тут таке...

Включення чемпіона світу і володаря олімпійського срібла з боротьби Жана Беленюка у ТОП-10 партії "Слуга народу" безумовно стало прецедентом.  По-перше, кожна нова зірка у політиці – все ще тема для тижневого обговорення, хоча нинішня парламентська кампанія б'є рекорди за кількістю селебритіс, що прагнуть перетворитися на державних мужів. 

По-друге, Беленюку 28, і молодь у Раді – все ще рідкість. Так, у парламенті VIII скликання нардепів до 30 років було лише 22. 

Зрештою, по-третє, потенційний парламентар – темношкірий.  І це для української політики взагалі вперше. 

І хоча здавалося б, українці вже далеко відійшли від печерної ксенофобії, скандал таки розгорівся. 

Журналіст державного видання "Голос країни" Василь Чепурний, не приховуючи емоцій, опублікував у Facebook одіозний пост. 

Звісно ж, такий "крик душі" обурив цивілізовану громадськість. Чепурний пост потер, але, як то кажуть, післясмак залишився. 

Адже відзначився не просто українець зі сторінкою у Facebook, але журналіст, якому держава платить зарплату. І можна було б за звичкою сказати, що він – агент Путіна, бо ж ольгінська тема "фашизм на Украине" нав'язла в зубах ще з початку кремлівської агресії на Донбасі.  Але такі "агенти" не потрібні навіть Кремлю.  Тим паче вони не потрібні самим українцям, щоб з власних кишень утримувати людей, що псують імідж країні.  Себто, історія – однозначний привід задуматися над профпридатністю та здатністю розділити цінності України. 

Тим паче, що "розпалення національної ворожнечі" – це 161 стаття Кримінального кодексу, і карається такий злочин штрафом від двохсот до п'ятиста неоподатковуваних мінімумів або обмеження волі до п'яти років. Себто, сидіти пан Чепурний наразі має не у Facebook, а у камері. 

Втім, окремі ксенофоби, на жаль, не дивина для будь-якого куточка світу. Але питання в тому, наскільки проблема нетолерантності загалом актуальна для українського суспільства. 

Так, схожі прецеденти періодично виникають. У 2012-му частина правих обурилася, що Україна відправляє на Євробачення Гайтану. Мовляв, співачка може і гарна, але представляє не українську культуру. 

Інколи ж расистське "бурчання" обертається серйознішими наслідками. Так,  у 2011-му у столиці побили гравця київського "Арсеналу", ганця Абейку Куансу.  На виході з супермаркета чоловіка вдарили пляшкою по голові. 

Влітку 2015-го на столичній станції метро група молодиків побила темношкірого підлітка. У 2017-му незнайомі атакували двох темношкірих студентів. Весною того ж року компанія напала на іноземця арабської зовнішності – в результаті чоловік потрапив у лікарню. 

На щастя, такої інформації стає дедалі менше, європейці не бояться відкривати для себе Україну.  Минулого року, зокрема, збільшилася кількість туристів із неприкордонних країн (з Іспанії - на 68%, з Великої Британії - на 47,3%, з Литви - на 23,4%, з Італії - на 15,4%, з Німеччини - на 13,3 %, з Франції - на 9,2%, з Індії - на 57,4 %, з Китаю - на 38,8%, з Японії - на 38,3%, з Ізраїлю - на 21,7% та з США - на 19%). 

Втім, абсолютно відкритим і адекватним українське суспільство вважати важко. Національність і досі є чинником у політичних ігрищах. Національну карту вкидають проти геть різних політиків.  В тому числі, тому, що така технологія дуже проста і не потребує залучення дорогих політтехнологів. Хоча роблять це не надто часто, меми "Зеленський – єврей" чи "Порошенко – Вальцман" в негативному емоційному забарвленні мігрують українським інтернет-простором. Звісно, з трибун не лунають, але у соцмережах озвучуються. 

 

Українські політики кивають на Путіна – мовляв, саме російські технології спершу приписують політикам національності, а потім розпалюють ксенофобію у суспільстві. Втім, гра "свій – чужий" надто спокуслива, аби повірити, що наші борці за владу утримуються від її використання. 

І закинуті ботами в інформаційний простір теми потім підхоплюються і персоніфікуються – і от вже за ними стоїть не бот, а журналіст на кшталт Чепурного. 

Оскільки ж подібні речі в Інтернеті не проконтролюєш, єдина можливість вирости з нав'язаної ненависті – розширити горизонти. Себто, звикнути, що в Україні живуть представники різних національностей, і Україна – не лише для тебе, але й для них.  А це означає, що люди, які чимось не схожі на тебе, можуть бути і на сцені, і в парламенті, і в уряді. 

 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна