Як "холокост кабаре" у Києві скандал розбурхало

На скандальну вивіску швидко відреагував Головний равін України Моше-Реувен Асман.

Слідом за цим соцмережі вибухнули гнівом.

Але найбільш чутним, звичайно, виявився голос росіян, які буквально чатують на подібні моменти, аби знову увімкнути заїжджене "а в Києві фашисти".

Обурені з Росії, вочевидь, полінувалися погуглити, що "Холокост-кабаре" - це назва п'єси, яку вже сьогодні представлятимуть у Санкт-Петербурзі.

Між тим, вивіску зняли, а театр "Мізантроп" вже поспішив вибачитися. Мовляв, жодного скандалу розбурхувати не хотіли, а назву виставі придумав автор п'єси "Холокост Кабаре: Суд над Джоном Дем'янюком", канадець єврейського походження Джонатан Гарфінкель. А більшість трупи - євреї.

П'єса розповідає про процес над громадянином СРСР, українцем за походженням Іваном Дем'янюком. Іван воював за СРСР у Другій світовій, а згодом потрапив у німецький полон. За версією обвинувачення, там його завербували нацисти і згодом чоловік став надзирачем концентраційного табору. Дем'янюка звинувачували в участі у вбивстві 28 тис. людей. Сам він вину не визнавав і називав себе "простим військовополоненим".

Після війни Дем'янюк тривалий час жив у Німеччині, а згодом емігрував у США. Пізніше його вивезли до Ізраїлю, де суд виніс чоловіку обвинувачувальний вирок і приговорив до смерті. Втім, пізніше вирок було скасовано, і після восьмирічного ув'язнення Івана повернули до США. У новому процесі вже у США його визнали винним і депортували до Німеччини. Там відбувся ще один суд, і чоловік знову отримав обвинувачувальний вирок. Втім, сторона захисту подала на апеляцію. Ще до розгляду апеляції Дем'янюк помер.

Сама п'єса написана у 2003, тоді ж відбулися перші читання твору у Національному центрі мистецтв у Німеччині. "Мені казали, що п'єса вразила, але сказали, що німці до неї ще не готові", - коментував тоді Гарфінкель.

Зазначимо, що в той момент Дем'янюк ще був живим і перебував у США.

У 2004-му п'єсу поставили на сцені театру Торонто.

Хоча справді міжнародного масштабу проект не набув, в інформаційному просторі залишився на багато років. Адже розвивалася сама історія, відповідно, зростав інтерес до п'єси.

Огляд можемо знайти у публікації на німецькому сайті за 2010-й.

У цьому ж році виставу поставили у театрі Хейльдельберга в Німеччині. За постановку взялася 29-річна режисерка Катя Бауманн. Пояснила, що взялася за проект, бо той протистоїть стандартній манері розповіді про такі масштабні трагедії як Холокост.

"У Німеччині люди дуже обережні з цією темою - вважається ненормальним розкривати її з гумором, танцями та піснями. Не думаю, що німець міг би написати таку п'єсу", - прокоментувала режисерка під час роботи над проектом.

У творі Гарфінкеля Дем'янюк постає у двох епастасях. Один - законослухняний громадянин, у якого є сім'я і типові людські захоплення. Інший - садист з нацистського табору, якому подобається знущатися з людей. Оці два Дем'янюки і намагаються дійти до спільного знаменника під час вистави.

"Не бійтеся мого кабаре. Це весело, незважаючи на кілька похмурих моментів. Я гарантую вам вечір дивних думок і глибоких фантазій. Можливо, ви навіть щось вивчите про історію і психологію людини. Звичайно, у супроводі джаз-бенду", - перед приїздом на Росію і в Україну анонсував у відеозверненні Джонатан Гарфінкель.

Додав, що не дає готових відповідей і прагне, щоб глядач вийшов з вистави ошелешеним.

І от, як виявилося, в Україні таке мистецтво готові прийняти не всі. По-перше, українці живуть у передчутті постійних інформатак Кремля і протидії путінським диверсіям. Російські тролі готові вчепитися за будь-яку інформацію і викрутити її у потрібному руслі. Наразі вони пошилися у дурні, але кожна наступна атака ворога може виявитися більш успішною.

По-друге, страшна трагедія у формі фарсу - все ще засміливий мистецький експеримент для українського арт-простору. Модерна сцена включає лише кілька імен і проектів, серед яких широкому загалу відомий хіба що Влад Троїцький. Здебільшого ж наш театральний простір зберігає свої традиційні форми, де про сумне і трагічне говорять серйозно і зі сльозами. Так, кілька років на сцені столичного Театру драми і комедії на Лівому березі ставлять п'єсу Дьордя Таборі "Майн кампф, або шкарпетки у кофейнику". Це фарс про Гітлера, але присвячений особистості тирана і викликає суміш сміху та сліз, де останніх явно більше.

Чи варто взагалі приймати подібний формат - питання, яке у минулому і нинішньому століттях вже набуло статус вічного. Принаймні "Безславні виродки" Квентіна Тарантіно, де теж про Гітлера і Другу світову, публіка сприйняла з покірністю і цікавістю.

А от театральних експериментів явно недостатньо, аби Україна одностайно привітала виставу, які усі 14 років зберігає статус скандальної і революційної. Але проект не скасували і, здається, українські пошановувачі мистетцтва зможуть скласти власну думку про наразі вже гучний проект.