День Реформації: Навіщо Кличко влаштує Свято подяки невідомо кому

Днями на сайті КМДА з'явилося оголошення, що 17 вересня в Києві відбуватиметься Свято Подяки, тому буде перекрито центр міста. Заходів заплановано багато: концерт, фестиваль, спортивні змагання і виступ легендарного мотиваційного тренера Ніка Вуйчича. В дитячій ігровій зоні наймолодших учасників заходу буде розважати улюблений герой мультфільму Робік. Також для всіх буде працювати тактильний зоопарк та вуличний кінотеатр. Гості свята побачать найбільшу мапу України з овочів та фруктів.

Програма майже як на День Незалежності.

В соцмережах містяни почали обговорювати, що це за свято? Якщо американський день подяки – то зарано. Та й взагалі – до чого тут Україна?

В КМДА пояснюють – вони не є організаторами і знають тільки, що Свято подяки приурочено до 500-річчя реформації і проводить захід "Всеукраїнський оргкомітет з відзначення 500-річчя Реформації". Мета руху реформації "Перетворити теперішні можливості на справжній громадський рух, познайомити українців із життєвими цінностями Реформації, закликати до оновлення всіх сторін особистого й суспільного життя згідно з біблійними принципами".

Але до чого тут Свято подяки, кому і за що ми, українці, 17 вересня дякуємо, після дзвінка в Київську державну адміністрацію так і залишилося невідомим.

Як відомо, Реформацію започаткував своїм молотом Мартін Лютер, прибивши до церковних дверей свої "95 тез". Культурно-релігійні зміни, яким він дав початок в Німеччині, згодом перекинулися на добрячу половину світу, що мало своїм наслідком соціальні, економічні й політичні трансформації. Це був час руйнування традиційного феодального суспільства і натурального господарства, інтенсивного розвитку ринкових відносин, географічних відкриттів, колонізації Америки, куди втікали протестанти. На перше місце вийшла буржуазна еліта з її цінностями.

Енергійність, ініціативність, те, що ми зараз називаємо бізнес-жилкою виходить на перший план.

Протестантизм вважають одним з головних чинників становлення капіталізму, адже країни, де переважна кількість жителів була протестантами, почали дуже швидко розвиватися.

В глобальному плані реформація, і як її наслідок – виникнення протестантизму розділило Європу і інспірувала численні воєнні конфлікти під релігійними приводами.

Вершиною протистояння між протестантами і католиками стала Тридцятирічна війна (1618–1648), що завершилася Вестфальським миром, який зрівняв протестантів з римо-католиками. Було визнано принцип "чия держава — того й віра". А в міжнародній політиці з'явилося поняття "Вестфальська система". Вона передбачала забезпечення суверенітету держави на своїй території.

Загалом, величезний вплив Реформації на подальший світ можна описувати довго, і багато, бо він вплинув і на геополітику, і на релігію, і на культуру з освітою.

Але знову ж таки, до чого тут Україна, де протестанти не складають навіть п'яти відсотків населення?

Відомо, що України вона проникла спочатку в незначній мірі у 16 ст. з Чехії через студентів, яких вразили ідея Яна Гуса, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві. Сильніший плив почався після Люблінської унії 1569.

Протестантизм схвалював переклад релігійної літератури національними мовами, і так вслід за чеськими (а ми вже знаємо, що в Чехії протестантизм був дуже популярний) перекладами Священного Письма в 16 сторіччі з'являються перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську "Новий Заповіт" В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556—1561), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживалися не тільки для приватного читання, але й при богослужбах ("Тріодіон", 1664). Одночасно ширилася проповідь живою мовою. На українських землях набуває поширення практика вільної інтерпретації біблійних текстів, у т. ч. й світськими людьми. З'являються біблійні переклади розмовною мовою.

Під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковнослов'янською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства.

Протестантизм, орієнтуючи віруючих на постійне читання Біблії, сприяв розвитку шкільництва. Створювані протестантами школи змусили і католиків, і православних інтенсифікувати освіту. На теренах України й Білорусії з'являються школи при міщанських братствах. Тож можна говорити, що Реформація стала стимулом для "освітньої революції" в Європі.

У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь (наприклад, соцініянські й аріанські школи на Волині).

Реформація посилила традиційну рису української церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (16–17 ст.). Братчики практикували читання св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як "ворога істини" (Статут Львівського Братства, 1588).

З іншого боку, й світські люди починають втручатися в релігійні справи, все більше підтримується ідея світського патронату над церквою. Вона навіть починає реалізовуватися на українських землях. Єпископам це не подобалося, тож їхній перехід на унію з Римом був деякою мірою спричинений Реформацією.

У царині соціально-політичній, Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаки почали орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).

А ще внутрішня реформаційність українського православ'я була одним з імунітетів, які не давали з'явитися в Україні XVII–XVIII ст. власним опозиційним православ'ю сектам, як це було, наприклад, на Росії. Протестантизм, передусім – баптизм, який в останні сторіччя поширився Україною, був протестантизом західного зразка, а не російського. Це опосередковано свідчить, що Реформація в Україні була внутрішнім явищем і загалом відповідала західноєвропейському типу.

Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Як і сама країна, відчизняний протестантизм опинився між католицизмом та православ'ям, що ворогували між собою і були проти протестантів. Завдяки пропаганді, "лютори" в очах православного суспільства стали майже маргіналами і навіть до наших днів певна частка суспільства ставиться до протестантів з недовірою.

Хоча саме їхні пастори одними з перших поїхали капеланами в АТО, де підтримували, сповідували і проводжали в останній шлях всіх, хто про це в них просив.

Тобто Україна до Реформації таки має чимале відношення. Але знову ж таки – до чого тут Свято подяки?

Враховуючи все вище викладене, так само логічно було б його проводити і, скажімо, у день Соборності. Чи на День Незалежності. І тим паче на День Захисника України.

На превеликий жаль в оркомітеті нам відмовилися відповісти на це питання. І на питання, за які кошти проводяться заходи (ну щоб хоч тут знати, кому дякувати) – також, зазначивши на останнє питання: "а яка вам різниця".

На сайті релігійно-інформаційної служби України ми вичитали, що мета цих заходів – "висловити подяку Господеві Христові за благословення в різних сферах суспільного життя, які має Україна, і заявити про великий позитивний потенціал в євангельському вченні (Біблії) для добрих змін і реформування країни".

Разом із тим, в протестантів є і День Подяки – Свято Обжинків, яке кожна громада відзначає в свій день, в подяку Богові за врожай.

Тобто, Свято подяки, призначене на 17 вересня – релігійно-культурний захід і до українських календарних свят відношення не має. Хоча звісно, добрих намірів організаторів це не скасовує.