Як Амосов врятував серця нейлоновою сорочкою

Загартування на все життя Миколі Амосову дала Друга світова війна.

Всі військові роки він пропрацював польовим хірургом в найскладніших умовах і шаленому ритмі. Траплялося, що на 2,5 тис. поранених доводилося лише п'ять лікарів, тому на добу Амосову випадало лише кілька годин для відпочинку. Але відомий кардіохірург труднощів ніколи не боявся, вважаючи, що вони лише загартовують витримку і характер.

Ще одна унікальна риса, яка йому була притаманна – відсутність жаги збагачення та демократичність у стилі житті.

Так, тільки у 50 років Амосов отримав квартиру з окремим туалетом і ванною. А зі свого заміського будинку, який розташовувався в 50 км від Києва, в селищі Клавдієве, в якому він жив з квітня по жовтень, кардіохірург принципово добирався на роботу не на службовій машині, а на електричці.

Натомість Амосов все своє життя намагався втілити щось нове і врятувати якомога більше людей.

Наприклад, одним з перших в СРСР разом з колегами він створив апарат штучного кровообігу, після чого найскладніші операції на серці стали реальністю. Під час подібних медичних втручань серце вміщувалося на долоні хірурга, тобто всі кровоносні артерії пережималися, при цьому кровообіг в організмі хворого не припинявся.

А після свого візиту у 1963 році до США вперше у Радянському Союзі спробував втілити надскладні операції на серці, вшиваючи штучний клапан, адже за океаном ці хірургічні втручання вже давно практикували.

"Після тієї поїздки до США я захворів клапанами. Основні вроджені вади у дітей старше шести років ми вже оперували, а з набутими вадами серця був повний провал. Коли в стулках суцільний кальцій, потрібні штучні клапани. Що робити? Американських стулок у мене немає і не буде, імпорт закритий для радянських хірургів. Хворі приречені на смерть протягом 2-5 років. Це виправдовує ризик операції. Повірте, дуже нелегко вирішуватися на нову неперевірену операцію. Для якої, ну, нічого немає! Крім саморобок", - зізнавався Амосов.

Але, як справжній лікар, він не міг сидіти і чекати. При чому втілити експеримент у життя йому допоміг не лише досвід американських колег.

Так, під час своєї поїздки до США Амосов спеціально для відряджень купив дві нейлонові сорочки.

"Можна прати під краном і не прасувати", - пояснив хірург.

Але заморському одягу судилося зіграти більш важливішу роль у житті Амосова та його пацієнтів.

"Був у нас один лікар-експериментатор і винахідник Юра Кривчиков, мав дар. Йому я і видав "соціальне замовлення" - створити протез клапана. Для стулок запропонував ... нейлон з сорочки. Американці з нейлону роблять свої стулки. Спочатку почали штопати цією тканиною отвори в перегородках серця у діточок. Виходило добре.

Тоді Юра разом з нашим механіком створили конструкцію: каркас з нержавіючої сталі і на ньому пришиті стулки з нейлону. Клапан навіть спробували на собаках, але вони не переносили саму операцію. Довелося вирішувати", - пригадував Амосов.

І протягом півроку він вшив нові клапани семи хворим. Щоправда, після операції одна дівчина померла, а через півроку також прийшли дві хворі з рецидивами.

Але згодом, враховуючи всі помилки та проколи, ця технологія була вдосконалена і змінена. Тому сьогодні "завдяки тодішньому ризику" операції з використанням штучного клапану стали буденністю. 

"Ти що, Амосов, Господь Бог? Вирішуєш, кому жити, кому - вмирати?" Позиція цинічна, але без неї хірургія не рушить. Так і ходив під цим все хірургічне життя, і коли легкі освоював і, тим більше, серце", - зізнавався Амосов.