Будинок, звідки почалася Українська революція

Будинок, де утворився перший парламент незалежної України рідко фотографують туристи. Певно, хтось з киян навіть має звичку кожного дня заходити до нього на обід. Але навряд чи згадує, що саме у цих стінах рівно 100 років тому було створено Українську Центральну Раду, а отже саме звідси почалася Українська революція 1917 – 1921 років.

Цегляний будинок по Володимирській, 42, був зведений ще в середині XIX століття у стилі пізнього класицизму. Початково він мав лише два та один напівпідвальний поверхи. Відомо, що у 1880 – 1881 роках його реконструкцією займався видатний київський архітектор Володимир Ніколаєв. Наприкінці XIX – на початку XX століть тут мешкали такі видатні особистості, як громадський діяч і меценат Василь Тарновський, живописець Віктор Васнецов, оперний співак, театральний режисер й антрепренер Йосип Сєтов, журналіст і письменник Всеволод Чаговець.

Навесні 1908 року з ініціативи композитора Миколи Лисенка в будинку було засновано літературно-мистецьку організацію під назвою Український клуб. З того часу Володимирська, 42, перетворилася на провідний осередок української творчої інтелігенції Києва. Клуб містився у напівпідвальному поверсі і займав 8 кімнат. До нього вели двері прямо з вулиці, поряд з теперішніми сходами. Майже половину нижнього поверху займало головне приміщення – зала клубу, розташована під склепінням.

У клубі влаштовувалися свята пам'яті Тараса Шевченка, літературні і музично-хорові вечори, читання лекцій і рефератів, концерти для дітей. Діяв молодіжний спортивний гурток. У стінах будинку часто бували Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Олена Пчілка, Леся Українка, Іван Франко, Людмила Старицька-Черняхівська, Дмитро Антонович, Сергій Єфремов, Микола Садовський, Марія Заньковецька.

1912 року російська влада звинуватила Український клуб у поширенні забороненої літератури і закрила його. Але українські діячі змогли зберегти установу, надавши їй "конспіративну" назву – патріотичний клуб "Родина". Це слово можна було читати як українською, так і російською мовами, але вкладаючи різний зміст. На закиди царської адміністрації відповідали, що на старому місці тепер функціонує російський патріотичний клуб "Рóдіна".

Водночас, будинок по Володимирській, 42, був таємним місцем перебування Товариства українських поступовців (ТУП), організованого на основі Української демократично-радикальної партії. Політичною платформою ТУП була вимога автономії України та запровадження парламентаризму в Росії. До керівництва організації належали Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко, Євген Чикаленко, В'ячеслав Прокопович – майбутні провідні діячі Центральної Ради і Української Народної Республіки. Протягом 1911 – 1914 років у будинку містилося також Українське наукове товариство під головуванням М. Грушевського, яке пізніше увійшло до складу Всеукраїнської академії наук (нині – Національна академія наук України).

Із початком Першої світової війни клуб "Родина", щоб врятувати приміщення від реквізиції, влаштував у себе шпиталь на 50 поранених. За спогадами Д. Дорошенка, "це був справжній "український лазарет": до нього забирали майже виключно самих поранених українців і тут вони попадали не тільки в цілком українське оточення, але переходили свого роду українську національну школу; неграмотних – вчили по-українськи, всіх взагалі навчали української історії, освідомлювали, так що більшість верталась до своїх полків свідомими українцями... Протягом трьох років через оцю "школу" перейшли сотні й тисячі ранених".

Щойно Києва досягла новина про зречення царя Миколи ІІ з престолу, Товариство українських поступовців скликало у приміщенні клубу "Родина" збори українських партій і організацій. Саме там, на Володимирській, 42, з'явилася ідея створити головний представницький центр українського національного руху. Цей центр і отримав загальновідому назву Українська Центральна Рада (УЦР). Основним джерелом інформації про заснування Ради є повідомлення щоденної газети "Киевская Мысль". 17 березня (за новим стилем) 1917 року видання у замітці "Среди украинцев" писало: "Вчера вечером состоялось многолюдное собрание представителей украинских местных и некоторых провинциальных организаций и групп. Всего присутствовало свыше 100 человек… Собрание очень горячо приняло предложение "Центральної ради" о посылке депутации в Петроград для заявления новому правительству о неотложных нуждах украинского народа. Также принято предложение о принятии неотложных мер к немедленному возобновлению украинской прессы". Наступного дня газета у новині під заголовком "В украинских организациях" інформувала своїх читачів: "Вчера состоялось весьма многолюдное собрание членов различных украинских организаций. На собрании этом все организации объединились и вошли в состав комитета "Центральная рада". К этому комитету присоединилась также украинская молодежь. Собранием посланы приветственные телеграммы председателю совета министров кн. Львову и министру юстиции Керенскому с выражением надежды, что в свободной России будут удовлетворены все законные требования украинского народа".

А ось як згадував обстановку під час заснування УЦР свідок – Варфоломій Євтимович, у подальшому підполковник Армії УНР: "В більшій кімнаті – "більярдовій", що тепер служила за "фойє", тиснулася сила всякого українського люду, чекаючи на інформації та директиви... Рада засідала в "картярській".

Збори, що тривали кілька днів, обрали головою УЦР Михайла Грушевського (заочно, оскільки він ще 1914 року був заарештований російською владою і висланий з України, станом на початок 1917 року перебував у Москві), його заступниками – Дмитра Антоновича, Дмитра Дорошенка і Федора Крижанівського. За кілька днів Д. Дорошенко відмовився від посади, і на його місце обрали Володимира Науменка. 22 березня Центральна Рада видала свою першу відозву під назвою "До Українського народу! Народе Український!". Вона починалася такими словами: "Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя після більше як двохсотлітнього сну". Відозва спонукала український народ вимагати від Тимчасового уряду Росії "всіх прав, які тобіприродно належать і які ти повинен мати, великий народе, сам хазяїн на українській землі. А в найблизшім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях".

У тісних приміщеннях Володимирської, 42, промайнув перший тиждень життя Центральної Ради. 24-25 березня вона переїхала до будинку Педагогічного музею по Володимирській, 57.

Після того у будинку № 42 продовжував діяти Український клуб, аж поки у травні 1918 року не дістав нове приміщення на розі вулиць Пушкінської і Прорізної. 1931 року до споруди надбудували третій поверх і мансарду (архітектор Б. Цетлін), тож вона набула сучасного вигляду. 1944 року будівлю передали Держлітвидаву України, через два десятиліття перейменованому на видавництво "Дніпро". 1987 року частину будинку з боку подвір'я розібрали у зв'язку із будівництвом метрополітену, а ще за чотири роки в ньому відкрили додатковий вхід до вестибюлю станції метро "Золоті ворота". У наші дні по Володимирській, 42, "прописані" видавництво художньої літератури "Дніпро", хостел "Веселка", салон краси "42". У напівпідвальному приміщенні – де колись був Український клуб, військовий шпиталь, де засновували Центральну Раду – донедавна розташовувався ресторан-бістро "Дрова", тепер – кафе "Market Plaza". На стіні будинку ще за радянської влади, 1984-го, встановили меморіальну дошку з текстом: "У цьому будинку з 1908 по 1914 рік містився літературно-мистецький клуб. В його діяльності брали участь видатні діячі української культури: Микола Лисенко, Микола Садовський, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Леся Українка, Марія Заньковецька, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький". Але й досі про заснування Української Центральної Ради – жодної згадки...