Війна за Тузлу: Як 15 років тому ми відбили її в Росії, і як захищали під час "русской весни"

Що коїлося на Тузлі через 10 років, під час окупації, як обороняли заставу прикордонники і хто там мешкає тепер, дізнавалися журналісти Depo.ua.

29 вересня 2003 року росіяни почали насипати греблю від станції Тамань Темрюкського району Краснодарського краю в напрямку українського острову Тузла. Працюючи у три зміни, будівельники споруджували по 157 метрів греблі на день, щоб зєднати Тузлу з російським берегом.

Керченська протока напередодні конфлікту і після спорудження дамби

Тодішні події увійшли в історію як конфлікт навколо острова Тузла. Той острів утворився під час сильного шторму 1925 року внаслідок розмиву вузької коси, яка продовжувала Таманський півострів. Клапоть землі площею у 3 квадратних кілометри в січні 1941 року було передано Кримській АРСР, яка у статусі Кримської області 19 лютого 1954 року увійшла до складу Української РСР. Тобто Тузла навіть за радянським законом – українська земля. Відповідно, Азовське море і Керченська протока - внутрішні води України і Російської Федерації, розділені державним кордоном.

Росія ділитися відмовлялася і кордон не визнавала, наголошуючи, що Тузла – це не острів, а коса. Росіяни наполягали на тому, що кордон в районі Азово-Керченської акваторії слід прокласти по дну, а вода (тобто все, що стосується мореплавства та видобутку морепродуктів) – спільна.

Певний час Росія та Україна в акваторії ще якось уживалися, і до великих конфліктів не доходило. Україною керував Кучма. На Росії ж почалося поступове перетворення Путіна з президента на х@ло: він заговорив про антинатівські союзи, пострадянський простір і консолідацію проти Заходу.

УРОКИ, ЯКІ РОСІЯ ВИВЧИЛА, А УКРАЇНА ПРОПУСТИЛА

29 вересня 2003 на березі Таманаського півострову з'явилися десятки вантажівок, які у три зміни, без перерв, почали засипати у води Азовського моря каміння, щебінь та пісок.

Виявилося, що росіяни будують дамбу. Без узгодження з Україною і підбираючись по 150-200 метрів на день до українського кордону. В Путіна заявили, що ніякої дамби не насипають, а укріплюють берег. Такий собі класичний "іхтамнєт".

В ті часи ходив анекдот:

Пресс-конференция Путина. Журналист спрашивает: "Что вы можете сказать о тайне гибели подводной лодки "Курск"?Путин: "Без комментариев". Встает другой журналист: "Расскажите, что творится в Керченском проливе, что такое Тузла и зачем русские строят там дамбу?". Путин задумчиво обращается к первому журналисту: "Так что вы там у меня, голубчик, о "Курске" спрашивали?".

Зрозуміло, що трикілометровий клапоть землі посеред моря Росії був не потрібний. Росіяни хотіли перебрати контроль над Керченською протокою. Єдиний канал, де море було настільки глибоке, щоб судна і кораблі могли заходити з Чорного моря в Азовське, пролягав між Тузлою і Кримом і був повністю під контролем України. Інакше кажучи, хто володіє Тузлою, володіє і Керченською протокою. За навігаційні послуги Київ збирав до $15 млн доларів на рік з росіян і ще $5-6 млн з інших країн. Крім цього, контролюючи Керчпротоку, Росія могла б не допустити військові кораблі НАТО в Азовське море.

Тодішній голова Адміністрації Путіна Олександр Волошин заявив українським журналістам, що Керченська протока ніколи не буде українською, а якщо треба, то Росія може залити її бетоном чи просто розбомбити. Вперше від отримання Україною Незалежності на зовнішньополітичному напрямку запахло порохом.

30 вересня 2003 МЗС України направило МЗС Росії ноту протесту. Український міністр закордонних справ вилетів з Києва в Москву, президент Кучма – з Бразилії на Тузлу.

З одного боку стояв Леонід Данилович із скептичним виразом обличчя. З іншого Володимир Жириновський, якого, як будь-якого божевільного, притягують масові зібрання людей, віщав про острів Даманський.

30 вересня на Тузлі вже було 500 прикордонників - від генерала до рядового. На острів завезли зброю, поблизу на рейді стали прикордонні кораблі. Розгорнули плакати: "Историческая дружба народов не должна быть забыта!" (зараз за такий текст можна по пиці схопити) "Остров Тузла является украинской территорией!", з гучномовця лунало: "Не вынуждайте нас расценивать ваши действия как вторжение и провокацию". Дружини прикордонників проводжали їх, наче на війну, плакали і хрестили. На острові все камуфляжне, зелене метушилося, матюкалося, шикувалося і перевіряло зброю.

Довго ще згадували, як спали в наметах і мерзли, як полковники поруч із солдатами штовхали техніку, що зав'язла на бездоріжжі, допомагали вкопувати жовто-блакитний прикордонний стовп.

Генерали і прапорщики-"афганці" якось по-особливому випросталися, задумливо курили. Час від часу в їхньому колі лунало дієслово "жахнуть". Прикордонні війська України, яких тільки три місяці як перетворили на службу, знову згадали, що вони війська.

До речі, нещодавній очільник Держприкордонслужби України генерал Назаренко, якого на цю посаду покликали з пенсії, був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеню саме за організацію охорони Тузли.

На материку ракетні війська почали навчання, в небо підняли 17 літаків Су-27 и МіГ-29. На острів передислокували спецназ, облаштували ДОТи. 15 жовтня голова Держприкордонслужби України Микола Литвин попередив, що прикордонники готові захищати кордон зі зброєю.

В Києві почалася вербовка добровольців для захисту Тузли від іноземного вторгення.

В закритому указі Кучми йшлося про можливість звернення України по захист до ООН, НАТО і країн Будапештського меморандуму…

А 23 жовтня 2003 року, за 24 дні після початку, будівництво дамби зупинили. Між українськими прикордонниками і російськими будівельниками залишалося 102 метри. Наступного дня в Москві зустрілися переговірники: від них – прем'єр Михайло Касьянов, від нас – прем'єр Віктор Янукович. Згодом стало відомо, за якими умовами Росія зупинила будівництво: Тузла залишилася українською, але жоден військовий корабель третіх країн не міг пройти Керченську протоку без згоди Москви. Тобто для України це була зовсім не перемога – Росія хотіла спільно користуватися цією частиною моря і вона це отримала. Але на хвилі піднесення "що ми відстояли Тузлу" суспільство це якось пропустило, і висновки, судячи з подій лютого 2014 року, зроблені не були.

А на Росії висновки зробили. Виявилося, що шантаж, нахабна брехня ("іх там нєт") залякування і провокації діють, коли ти хочеш захопити те, що належить іншій країні. Тоді це подіяло з Керчпротокою, в 2008-му – з Грузією, в 2014-му – з Кримом і частиною Донбасу.

2 грудня 2003 на Тузлі відкрилася одноіменна прикордонна застава. Завдяки широкій освітленості конфлікту Україна отримала новий бренд. У Вінниці випускають пральний порошок "Тузла", в Криму – туалетний папір, а в Києві був поставлений однойменний мюзикл Дмитра Кисельова про любов російського хлопця-екскаваторника і прекрасної остров'янки.

Для російської сторони "правовий статус острова Тузла залишається невизначеним".

ТУЗЛА: ОСТРІВ, ЗАСТАВА І РИБГОСП

Прикордонну заставу "Тузла" побудували за два місяці. Для відомчої квартирно-експлуатаційної служби терміни просто космічні. За 2,5 мільйона гривень на острові виросли: велика адміністративна будівля з казармою, окремими кімнатами, кабінетами, кухнею та їдальнею, вишки, гараж, госпбудівлі, окремий будинок на три квартири для сімейних військовослужбовців.

Прикордонна застава "Тузла", вид з ближнього посту. Фото: Сергій Лемеха

То був перший в Україні підрозділ європейського зразка. Особовий склад – близько 17 військовослужбовців, більшість – солдати. Керував заставою, як правило, капітан чи старлей.

Будинок для сімейних військовослужбовців. Фото автора

Віддалений пост. Фото автора

Електрика – від автономного дизельгенератора, вода та харчі – привозні, все – з запасом на 120 діб.

"Працювали тоді, сил не шкодували, - посміхався у вуса заступник начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України Олександр Книр (зараз він служить на Західному напрямку). А на питання, чи є плани прибрати заставу, як це зробили на острові Зміїний, чеканить. - Застава "Тузла" нікуди не подінеться". Це було в 2010 році.

Не сказати, щоб вона була аж такою важливою для оборони кордону. Ділянка відповідальності – лише 13 кілометрів, від мису Ак-Бурун до мису Єні-Кале. Тамтешні прикордонники відслідковували переміщення кораблів (по сотні на день), браконьєрських суден. Якщо бачили такі – доповідали на материк. Тільки ті на берег, а їх там вже чекають. Тоді сміялися, що на Тузлі служити – тільки на кораблі дивитися.

Спостережний пост. Фото: Сергій Лемеха

Кордон за ці роки порушив лише кабан, що добіг до Тузли по замерзлому морю і знайшов свою смерть на українській землі, та п'яний уродженець Вологодської області, який приплив на Тузлу влітку на матраці і планував далі взяти курс на Одесу. Йому пощастило більше, ніж кабану – оштрафували та відпустили.

Але зрозуміло, що основне призначення "Тузли" - іміджеве. Як і в випадку зі Зміїним, Україна прикордонною заставою підкреслювала: це її територія.

Фото автора

Острів Тузла – це лише 6 кілометрів в довжину і близько 400 метрів в найширшому місці. Біля причалу – пансіонат "Два моря" (працюючий), потім – застава, залишки рибцеху, дальній пост прикордонників з вишкою, пансіонат "Середня коса", територією якого розкинуті дерев'яні будинки із залишками меблів та шпалер. Краєвиди для любителів "Сталкера".

До потопу 8 березня 1970 року тут вирувало життя. Працював рибгосп, молодша школа, стояли 32 будинки, два гуртожитки, будинок культури і магазин. Тут постійно жили близько тисячі людей. Після потопу всіх розселили, і на острові залишилося близько десяти сімей, але і вони жили тут, як на дачі, а на зиму перебиралися в квартири на материку.

Рідко приїжджали туристи - кілька разів на день влітку і один – в міжсезоння між Тузлою та Керчю ходив катер Аргус, що долав відстань у чотири кілометри за 40 хвилин. Щоб потрапити на острів треба було оформити перепустку в портовій дирекції та погодити візит з прикордонниками.

Постійно тут мешкали шестеро пенсіонерів – завзятих рибалок. Такі собі одинаки. Найвідоміші – Олександр Чорний, відомий більше як Сансанич, і Василь Кирилович Поштар, відомий більше як Кирилич.

Чорний – корінний тузлінець. Коли відкрилася застава, Сансанич влаштувався туди інспектором. У вільний час рибалив і опікувався городом.

Сансанич Чорний. Фото "Сегодня"

"Я ж тут все життя з самого дитинства прожив, - розповідав Сансанич нашому журналісту. - Мій дід сюди приїхав в 1911 році і в Тамань ще на підводах їздив. Батько звідси на фронт йшов, а коли повернувся, його призначили завмагом, тому що грамотний був, сім класів закінчив. А я тут до першого класу пішов. У нас же початкова школа була - он жовта кам'яна будівля ще збереглася. І фельдшерський пункт там же був. Там далі руїни - будинок культури з танцмайданчиком, кіно крутили. У кращі часи тут життя, як то кажуть, ключем било. З материка на заробітки люди приїжджали - в рибні цехи. Адже ми країні по мільйону рублів прибутку щороку давали, передове рибгосподарство. Нашого рибалку-ветерана Поштаря, йому вже за вісімдесят і він тут до сих пір рибалить, називають почесним Героєм Соцпраці. Ще років 25-30 тому тут до 300-400 людей постійно було, а з відпочивальниками - ще на пару-трійку сотень більше. Коли почалася ця свистопляска з дамбою, тут було напружено. Якби у когось здали нерви, дійшло б і до стрільби. Так і згадали про Тузлу. І Кучма тут був, і Ющенко з'являвся…."

Василь Поштар

Поштар, який майже 50 рокiв був керiвником риболовецької артiлi острова Тузла, також рибалив собі потроху і вирощував і айву, і гранат, і зізіфус і навіть маленькі апельсини та кавуни.

Десять років тому Чорний і Поштар стали зірками усіх телеканалів. Вони засуджували російську агресію. "Чкаємо, що старший товариш нам зробить якусь капость. А що він хороше зробить?", - коментував свої передчуття Сансанич.

"Москве мы не подчиняемся. Это провокация. Другое подданство принимать не желаю", - ображено цитує Кирилича НТВ в сюжеті "Дамбанутые".

Ще на острові працювала бригада рибокомбінату – сипали сітки в прибережній зоні, а поодинокі рибалки з хвоста острову тягали великих піленгасів – ковбасу з плавниками, як її називають в Керчі. Тягали і вдивлялися вдумливо в недалекий російський берег.

ОПІР, ЯКОГО НЕ БУЛО

Коли почалася окупація, нічого схожого на події десятирічної давнини не було. Біля Тузли не стояли кораблі, в небі не шуміли гвинтокрили, а особовий склад не націлив на росіян дула автоматів. Про оборону Тузли, спротив тузлінських прикордонників ніхто нічого не чув.

Заради справедливості, не було, на відміну від подій десятирічної давнини, і нічого схожого на чіткі команди і підтримку влади. Прикордонники - військові, стріляти без команди "згори" не могли. Як могли опиралися загони морської охорони, Азово-Чорноморське регіональне управління після того, як його спішно покинув тодішній начальник Анатолій Хортюк, а окупанти не впускали нового законного начальника Сергія Косіка і відданих присязі військових?

Заливати острів своєю кров'ю заради принципу ніхто, вочевидь, не хотів. Тим більше, що відділ прикордонної служби "Керч", якому "Тузла" безпосередньо підпорядковувалась, після облоги вимушено здався. Кілька днів прикордонники працювали під дулами російських автоматів, на пункті пропуску "Крим" кордон масово перетинали російські військові.

Всі ці події прес-служба прикордонників висвітлювала максимально широко. Але про Тузлу, з якої колись війна вже ледь не почалася, якось всі забули. Що робилося страшною весною 2014 на острові, тепер дізнатися важко – ті з небагатьох кримських прикордонників, що залишилися вірними присязі, за ці три роки розкидало по всій Україні. В прес-службі Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби, яке після окупації передислокувалося з Сімферополя в Херсон, кажуть, що в них зараз ніхто з тузлінських не служить. І скільки взагалі з Криму вийшло тих, хто в 2014 служив на Тузлі, також не знають.

Останній начальник застави Сергій Стець. Фото: "Сегодня"

Журналісту Depo.ua вдалося дізнатися, що останній начальник прикордонної застави "Тузла" капітан Сергій Стець залишився вірним присязі, дослужив свій контракт та звільнився з прикордонної служби. Чим він зараз займається – невідомо.

Олександр Галанюк з дружиною і донькою. Фото "Сегодня"

Його попередник (він тоді був старший), лейтенант Олександр Галанюк висить в списках "Миротворця" як дезертир. Те, що після окупації він зник в невідомому напрямку, підтвердили і в прикордонній службі. Чи є він зараз російським прикордонником – невідомо.

В дезертирах на Миротворці значиться і в.о. ВПС "Керч" Сергій Мазур.

Що стало із Сансаничем Чорним – корінним тузлінцем і прикордонником, який в 2003-му був проти того, щоб Росія забрала його собі разом із його землею – невідомо. В базах зрадників його нема, опитані нами прикордонники такого не знають.

Його товариш Василь Кирилович Поштар помер через два роки після окупації, в себе вдома, в Керчі. Йому був 91 рік.

А застави на острові більше нема. 21 березня, з "фактичним приєднанням Криму до Росії" Сергій Лавров заявив, що Керченська протока більше не є спірною територією, Тузла - російська. Охороняти протоку від самих себе сенсу нема, тож і російських прикордонників туди не заводили.

В липні повідомили про плани на будівництво Керченського мосту, який поєднає Тамань і Крим. Перший півторакілометровий міст має з'єднати дамбу, побудовану в 2003 році з Тузлою, другий - Тузлу з Кримським півостровом.

Відтоді в острова Тузла почався новий етап життя

ОСТРОВ ЧОРНИХ СВИНЕЙ

В 2014 він стояв практично порожнім, за виключенням рідких відпочивальників. На острові розвелися птахи, зайці та лисиці. А ще, за розповідями місцевих, чорні свинки. Їх розвели на острові хазяйновиті українські прикордонники – на м'ясо, але коли залишали заставу, було вже не до в'єтнамських поросят. Залишившись на самоті, свині не тільки не вимерли, а ще й розплодилися до невеличкого стада.

На все це витріщався в бінокль інспектор російської прикордонної служби, якого тимчасово відрядили на острів слідкувати за порядком в компанії машиніста дизельної електростанції (електрику заставі та місцевим давала "дизелька").

Так за задумом окупантів виглядатиме кримський міст

З 2015 року почалося будування мосту, в жовтні острів з'єднали з Росією робочим мостом, щоб на Тузлу могли заїжджати вантажівки. Почалося будівництво і острів відтоді охороняють, нікого туди не пускаючи.

Відомо, що на заставі тепер живе підрозділ ВМФ Росії (в тому числі водолази) що охороняють будівництво. Судячи з того, як воно іде, з Тузли на пенсію піде не одне покоління російських військових водолазів.

Доки одного разу вони не винирнуть під дула українських військових.