Війна прийшла в сім'ю: Чому розлучені бійці та покинуті дружини звинувачують в усьому АТО

Під час війни гинуть не тільки Герої і вороги. Родини гинуть. Далеко від фронту, в глибокому тилу.

В нього образа - "вона не розуміє мене і не хоче розуміти", в неї образа – "ти мене кинув одну, з дітьми, а тепер ще й якийсь відморожений".

Зрадив.

Зрадила.

П'є і б'є.

Вирішила не чекати.

Привіз собі з Донбасу молоду кралю і тепер з нею живе.

Є чудовий вислів: "якщо увесь світ буде проти тебе, то я встану за тобою і подаватиму патрони". Ставлять собі такий статус жінки в соцмережах. Тільки в житті часто виходить навпаки.

Журналісти Depo.ua дізнавалися, чому через війну в країні не стає миру в родині.

"ВИРІШИЛИ, ЩО МИ ДВОХСОТІ, ТОЖ НАВІЩО ЧЕКАТИ"

"Ми заходили в Іловайськ, коли з нього виходили добробати. 28 серпня. Командири потім казали, що нашу восьму роту звідти вже ніхто не чекав.  А коли вийшли і вдома про всю цю ситуацію дізналися, багато дружин сказали пацанам, що їх кидають. Мабуть вирішили що все, ми вже двохсоті, навіщо нас чекати…"

Це розповідь Сергія Недільки, військовослужбовця 8 –ї окремої автомобільної санітарної роти. Перед його очима не один боєць дізнавався по телефону, що дружині більше не потрібен. Втомилася чекати, втомилася боятися поганих новин. То й відрізала.

Дружини Сергія серед таких жінок не було. Вона кинула його раніше, коли наказала обирати: війна чи вона, а Сергій обрав війну.

"Каже мені: "ти міняєш сім'ю на АТО". Я кажу: я іду не просто на війну, я іду для того щоб якесь падло на могилі мого діда не топталося! В мене діди воювали, обидва інваліди війни, три дядька пройшли Афган, брат військовий..." – Сергій згадує.

Демобілізований боєць АТО Сергій Неділька

Його історія  – крапля в морі. Атовці, розлучені і розлючені, щиро діляться розповідями, як "не відпустила" на війну, не дочекалася,  чи дочекалася, але тепер геть усім незадоволена. Чекала, що чоловік повернеться героєм, дадуть йому пільги та клаптик землі. А герой повертається блідою тінню, не спить ночами, на всіх зривається і не може отримати УБД.

Олега К. жінка зрадила з його ж другом. Бо Олег пішов воювати, а друг залишився.

"Він швиденько розлучився із своєю жінкою, скористався моєю відсутністю і зійшовся з моєю. Її пояснення було: "я тебе в АТО не посилала. Ти мене кинув, а він був постійно поруч він мене втішав", - згадує Олег. -  Я не шкодую, що пішов на війну. Дуже шкода тільки, що все життя потрібно починати спочатку, і з малим вона мені бачитися майже не дає" .

Покинуті бійці намагаються знайти собі когось, але зазвичай не виходить. Зраджений, емоційно виснажений, злий, підозрілий, ще й с ПТСР зазвичай – де стільки мудрих жінок взяти для таких чоловіків?

Сергій Неділька каже – пробував кілька разів з жінками сходитися, але не протримався більше двох тижнів. Нема про що з ними говорити. Наразі залишається самотнім вовком. Сам виховує 17-річного сина, дружина поїхала за кордон. Коли подзвонила, сказала, що приїде на свята, привезе подарунки, син відповів: мамо, ми тут на тебе не чекаємо.

"МАМ, НЕ ПЛАЧ. ЗНАЙДУ ЙОГО І ПРИСТРЕЛЮ"

В Ганни (ім'я змінено на її прохання) воювали чоловік і син. Чоловік знайшов собі на фронті іншу. Вона його розуміє. Ганна, яка прожила з ним майже двадцять років, народила двох синів і дочку – мовляв, перестала. Старшому сину  Ганна не дарма боялася про вчинок батька розповісти. Зрештою, сам від тата і дізнався. Подзвонив, сказав: "мама, я його знайду і вб'ю. Вдарю в спину, як він тебе".

Три місяці вже пройшло, на щастя малий свою погрозу не виконав.

В Олени (ім'я змінено на її прохання) також чоловік загуляв, товариші повідомляють, що вже п'яту жінку за півтора роки змінює. Гуляє так, що гай шумить, про рідних дітей чути не хоче. Таких історій чимало і ними активно діляться покинуті дружини в тематичних групах у "Фейсбуці". Обзивають розлучниць "донбаськими дірками".

 Звісно, це від болю, таке узагальнення.

"Взагалі став чужий. Якийсь відморожений. Пробувала розговорити, пробувала спокушати, пробувала не чіпати і дати час, - голос нашої співрозмовниці, колишньої дружини офіцера Наталі тремтить. - Не діє нічого! Здається, повернулося додому тіло Олексія. А душа залишилася на Донбасі…"

За різними даними, від 35 до 60% родин атошників розвалюються. І майже всі чоловіки та дружини звинувачують в цьому війну. Як першопричину чи каталізатор.

Звісно, можна казати, що війна – це просто одне з непростих випробувань для родини того, хто воює. Так само дружина може "збунтуватися" через довге відрядження, чи чоловік у відрядженні може зустріти іншу жінку і нею захопитися. А подружжя просто звалює крах своїх відношень на війну, як на неї звалюють наразі все погане, що коїться в державі.

Роботи бувають різні, але давайте чесно – мало в якому тривалому відрядженні доводиться ризикувати життям і вбивати людей. А в армії не всі чоловіки навіть строкову службу здатні перенести без важких наслідків для психіки.

Дружина бійця АТО Марія Капустянчик

Марія Капустянчик з Вінниці, відповідно до посади дружини атовця, багато спілкується з іншими бійцями. Каже – розлучилися майже всі, кого вона знає. Інші переживають кризу побоїв, пияцтва та психічних розладів.

"Знаю по собі, що зміни після АТО невтішні. Ані дружина, ані діти не в змозі допомогти подолати кризу, яка впливає на чоловіків. Вони мало що бережуть. В них війна, а тут мир, де їх не розуміють, - розповідає вона. – Не кожен може дружині зізнатися у тому, що було страшно. Не кожен вірить, що дружина взагалі зможе зрозуміти щось про війну".

Можливо, якби не довелося чоловікам воювати, багато сімей - не ідеальних, але стабільних, не розлучилися би?

ПОГОВОРИВ З ДРУЖИНОЮ І ЗАСТРЕЛИВСЯ

Військовий капелан Анатолій Кушнірчук з Бучі впевнений, що в руйнації сімей атошників винна саме війна і наполягає на тому, що державі треба запровадити програму реабілітації сімей військових.

Капелан Анатолій Кушнірчук

"Після його повернення з АТО вони з дружиною як з різних планет. Їм потрібен хтось, хто допоможе їм розібратися в тому, що накопичилося за період, поки вони не бачилися адаптуватися до одне одного, тому що вони люди знову різні. Ми вивчали досвід країн, які приймали участь у воєнних кампаніях, що там траплялося із сім'ями. Статистика приголомшує,  чим швидше ми почнемо працювати з родинами, допомагати їм налагоджувати комунікацію, тим менше в нас буде суїцидів, розлучень і покинутих дітей", - каже він. - Я бачив на війні чоловіка, якому постійно дружина телефонувала із претензіями, примітивними побутовими питаннями. І знаєте, вона його довела до такого стану, що він застрелився".

Священик впевнений, - якщо є довіра, взаємоповага і чесність (він називає це фундаментом), то родина збережеться. Цей процес він називає  "відновлення після реанімації" – одні родини виживають, інші обирають смерть.  

Реанімаційні дії по капелану Кушнірчуку: визнати потребу в допомозі і знайти мудру людину, якій подружжя довіряє.

"Дружина звертається до мене за допомогою, тому що я краще зрозумію її чоловіка, а чоловік - тому що вважає, що я зможу їй пояснити краще за нього, бо вона його не слухає, а до мене дослухається. Дружина малює в себе в голові, що це той самий чоловік, який й був до війни, але там геть інші цінності, все просто, чітко і ясно, без напівтонів. А в мирному житті в нас між чорним та сірим ще з десяток напівтонів. Тож він категоричний, а вона - ні. От і доводиться адаптувати", - розповідає капелан, як сам виступає в ролі переговірника. - Буває так, що сваряться і вже подали на розлучення, а потім сіли, поговорили, виклали все як на духу і виявляється, що фундамент є"

Але якщо чоловік почав пити і дружину бити, це перша ознака, що фундаменту не було.

КОЛИ ЧОЛОВІК НА ВІЙНІ, ДРУЖИНА... ТАКОЖ НА ВІЙНІ

Разом із тим, є сотні історій, як  під час війни утворюються нові родини. Бійці закохуються у волонтерок, медсестричок і жінок-військових. Самотні українки шукають собі пару саме серед атовців. Закоренілі холостяки одружуються, ті, хто роками жив в громадянському шлюбі, роблять пропозиції своїм співмешканкам.

"В нас у взводі ніхто не розлучився, а трійко одружилися. Двоє були в громадянському шлюбі і вирішили узаконити стосунки, я одружився вперше. Хлопцям по 30, мені 40", - розповідає Дмитро Клепіков. Ми писали про нього в статті "Познайомилися - одружилися": як бійці АТО шукають кохання в Інтернеті"

Буває навіть так, що розлучене подружжя, після повернення чоловіка з АТО, знову сходиться і стосунки в них стають ще кращими, ніж були на початку.

Тож, може справа не у війні, а в небажанні змінюватися адекватно до нових умов? Чи в тому, що родина і так не була міцною. Бо чого, наприклад, звинувачувати АТО в тому, що чоловік зашльондрував, якщо він і до війни пиячив і зраджував.

Волонтерка Наталя Бояріна

"АТО ламає людей і сім'ї, але АТО не винне у тому, що пара не змогла вберегти себе, - впевнена волонтерка Наталя Бояріна з Києва. - Мало сімей збереглося, тому що хлопці, які повернулися з війни, стали самими собою, а не тими, кого вони грали до фронту. Вони були такими, якими їх хотіли бачити, а війна позбивала з них всю мішуру. Багато дружин не змогли пробачити невірність своїх чоловіків (давайте не будемо відмовлятися, що не жили там з іншими), хтось був сам невірний, а то і просто кинули "проблемних" чоловіків.  Кожна сім'я дуже індивідуальна, їх об'єднує лише те, що якщо не було в родині взаємної любові і взаєморозуміння, то війна лише розставила все по своїх місцях".

Можна казати, що війна стає долотом і ковадлом для родини – міцна стане ще міцнішою, слабка – зламається.

Але, мабуть, причина десь глибше.

На думку психотерапевта, засновниці громадської організації  "Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір" (допомога бійцям АТО і їхнім родинам) Тетяни Руденко, казати, що сімї атошників зруйнувалися саме через війну – занадто категорично. Є ті, для кого війна стала каталізатором. Є й родини, які може і не розлучилися б, якби не участь когось з подружжя в АТО, але і тут – не факт, що вони не розійшлися би пізніше, не переживши "краш-тест" у вигляді якогось іншого великого стресу.

Зрештою, чоловік і на війну може піти в першу чергу не заради Батьківщини, а щоб втекти з сімї, з'ясування стосунків і побуту…

Психолог і психотерапевт Тетяна Руденко

"Важливо розуміти, що війна - це великий стрес, а люди, пройшовши через стресову ситуацію, змінюються. Дружині воїна треба чітко усвідомлювати, що вже не буде як раніше. А жінка живе в ілюзії, що от він зараз повернеться і через три дні все буде так як було до війни. Коли так не відбувається, починаються розчарування, образи "я ж на тебе чекала", - розповідає Тетяна.

Чоловіку після війни потрібен час усвідомити, що він вже на мирній території і час повертатися думками додому. Питання на кшталт "чи легко тобі було вбивати", "скільки ворогів ти вбив" і взагалі будь які розпитування небажані. Ненав'язлива турбота, добре годування, любов, і коли він буде готовий розповідати – треба бути готовою слухати уважно і не лякатися тому, що він розповідатиме.

"І ще дуже важливий момент - пам'ятати, що коли він після повернення стає небагатослівним, не проявляє емоцій і почуттів, це не означає, що він вас більше не любить. Тому що дуже часто жінка сприймає це так, що він сходив в свою армію і нас забув. Насправді він був у такому стані, коли йому довелося всю емоційну частину вимкнути, щоб не з'їхати з глузду. І тепер йому треба наново відновлювати свою емоційність, він ніби заново вчиться ходити в емоційному плані", - пояснює Тетяна.

Разом із тим, каже психолог, неможна повністю перекладати відповідальність на жінок, мовляв, вони сиділи в тилу,поки чоловіки воювали, а тепер ще чимось незадоволені. Чоловік має розуміти, що поки він захищав країну, вона захищала вдома працювала за двох.

"Я постійно це проговорюю з військовими:  от уяви, в тебе бойові дії кілька годин, і потім ти спиш, чи каву п'єш, можеш відпочити.  А в твоя дружина ніколи не розслабляється, вона не знає що з тобою, не спить ночами, - розповідає Тетяна. Вона знає про що каже – сама дружина демобілізованого атовця, а віднедавна і відомого письменника Юрія Руденка.

Щоб пережити образу за те, що він "пішов на ту війну, мене із дітьми залишив" (а через це проходять багато жінок), дружині воїна треба замислитися, що ця ситуація їй дала. Може, за цей рік вона знайшла більш грошову роботу, багато чому навчилася, відкрила в собі нові здібності. Якби не ця ситуація, всіх тих навичок би не було.

Тетяна наголошує, дружині атовця, поки вона чекає, треба надавати велику психологічну підтримку, щоб в неї залишилися ресурси до його повернення. "Тому що коли він повертається, ти вже настільки виснажена емоційно, що в тебе більше нема сил, - пояснює вона. - Тобі здається – ну все, нехай вже тепер він... А йому також нема чого віддати. На цьому тлі можуть виникати конфлікти і доходити до розлучення. Але якщо є кохання і  терпіння, подружжя може трансформувати це в досвід, і я часто чую від таких пар, що вони переглянули свої цінності, почали краще розуміти одне одного і в них тепер чудові стосунки".

В будь якому разі психолог не радить  приймати жодних серйозних рішень з приводу стосунків хоча б перші 3-4 місяці, поки воїн і його дружина знову не адаптуються один до одного.