Виконати не можна ігнорувати: Що не так із рекомендаціями МОЗ та МОН про початок навчального року

Неузгоджені дії Міністерства освіти та науки, Міністерства охорони здоров’я, а також геть не чіткі рекомендації, здається, будь-кого здатні загнати у глухий кут. Журналісти Depo.ua вирішили критично подивитися на кооперацію українських міністерств і якість підготовки до нового навчального року на вищих щаблях влади та поміркувати – що може піти не так.

Що не так у рекомендаціях МОН?

Рекомендація: Підготовка закладу освіти здійснюється з урахуванням протиепідемічних профілактичних заходів, у тому числі: завершення ремонтних та профілактичних робіт, здійснення прибирання усіх навчальних приміщень та прилеглої території закладу освіти, включно з дезінфекцією поверхонь та навіть жалюзійних решіток на отворах вентиляційної системи.

Що може піти не так: Як часто згадані прибирання і дезінфекцію рекомендують робити, у МОН не зазначили, проте заклади освіти можуть зітнутися із нестачею рук для здійснення регулярної дезінфекції. Справа у тому, що це – великий шмат роботи, а технічного персоналу у школі, зокрема прибиральників, часто не вистачає і на звичайні завдання. 

Ба більше, навіть якщо штат повністю укомплектовано, це не гарантує, що зазначена кількість прибиральників у школі дійсно працює, адже в українських закладах освіти із непорядним керівництвом і досі популярна махінація із "мертвими душами"  – коли людина формально рахується на роботі, але у дійсності там не працює. Натомість заробітну плату отримує хтось із педагогічного колективу, зокрема адміністрація.

Рекомендація: Передбачення місць для дезінфекції рук, забезпечення наявності засобів дезінфекції та розміщення контейнерів для використаних засобів індивідуального захисту.

Що може піти не так: Чи забезпечить школа своїх працівників потрібною кількістю засобів індивідуального захисту – питання, яке першочергово впирається у гроші.

До того ж, у МОН не надають жодних рекомендацій щодо того, як не перетворити носіння масок у школах на ту ж формальність, якою воно нині часто стає у магазинах та громадському транспорті – коли маска одягнена неправильно, та ще й використовується одна й та сама (одноразова або багаторазова без регулярного прання) не те що весь день, а кілька днів поспіль. Якщо школи швидко стануть осередком такого ж ставлення до здоров’я, то контейнери для використаних масок заповнюватимуться дуже повільно.

Фото: Shutterstock

Рекомендація: Впровадження заходів щодо застосування практики соціального дистанціювання та уникнення скупчення, спрямованих на мінімізацію контактування з іншими особами (наприклад, відкриття декількох входів до приміщення, гнучкого графіку початку навчальних занять для різних категорій здобувачів освіти, використання розмітки на підлозі, що полегшує організацію двостороннього руху коридорами, виокремлення зон переміщення для різних вікових категорій учнів).

Що може піти не так: Соціальне дистанціювання у школі – питання автоматично проблематичне хоча б тому, що діти є діти.

Ані зростаючі показники фіксації нових випадків коронавірусу, ані загроза "другої хвилі" епідемії не змусили дотримуватися соціальної дистанції у громадських місцях навіть серед дорослих – відповідну картину можна щодня щодня у чергах, транспорті та закладах харчування тощо. Що вже казати про покоління, що підростає.

І очікувати від учителів, що їх вистачить постійно слідкувати за дистанцією між дітьми на перервах та ганяти їх одне від одного, видається не надто реалістичним сценарієм.

До того ж, можливість соціального дистанціювання, навіть за умови утопічного світу із виключно відповідальними дітлахами чимало залежить від навантаженості закладу освіти, бо є велика різниця між невеликою школою на менш ніж 500 дітей (яких, зокрема у Києві, переважна меншість) та великим за чисельністю учнів закладом.

Використання розмітки у школі теж викликає частку скептицизму. Зробити її легко, а от чи буде хтось дійсно нею послуговуватися? Є усі шанси, що така ініціатива стане черговою "пташечкою" під час перевірки шкіл, бо для організації такого руху знадобиться ще й постійний контроль за переміщеннями дітей у коридорах. Важко уявити собі хоча б кілька сотень дітей, які без додаткового нагляду та нагадувань рухаються у школі по розмітці і дотримуються дистанці.

Особливо багато запитань викликає розробка гнучкого графіку роботи. Знову ж таки, у МОН не надають жодних реальних прикладів для розробки відповідного розкладу.

За умов, коли різні класи починатимуть навчання у різний час, виникає питання із координацією роботи вчителів, які можуть опинитися у ситуації, в якій вони муситимуть перебувати одночасно не менш, ніж у двох класах.

Розробка гнучкого розкладу – хороше рішення питання із соціальним дистанціюванням у школі, втім, це дійсно складна задача для кожного освітнього закладу.

Рішенням цієї проблеми може стати навчання у кілька змін, для великих шкіл – навіть у три. Втім, це також означатиме, що вчителі будуть змушені проводити у школі набагато більше часу, ніж у звичайних умовах.

Фото: Shutterstock

Рекомендація: Організація питного режиму, зокрема із використанням індивідуального або одноразового посуду.

Що може піти не так: Організувати постійний доступ учнів до питної води та одноразового посуду – ідея дійсно хороша. Втім, виникає питання, хто буде це закуповувати? Питання як завжди впирається у гроші. 

Ситуація: школа на 1000 учнів, пити хочуть усі по кілька разів за час навчання. Вартість упаковки зі 100 звичайних одноразових стаканчиків у середньому складає приблизно 32 гривні (тобто 32 копійки за стаканчик). Навіть якщо уявити, що одна дитина у школі на 1000 дітей п'є один стаканчик на день,  на місяць маємо необхідну суму у 9600 гривень. Без врахування вартості самої питної води та відповідних ємностей для неї. Чи виділить МОН додаткові кошти на виконання цієї рекомендації, чи задля їх виконання залучатимуть кошти батьків – питання скоріше риторичне.

Рекомендація: Розробити й затвердити рішенням педагогічної ради тимчасовий порядок організації освітнього процесу. 

Що може піти не так: У МОН не розробили навіть приблизного зразка такого порядку, яким би адміністрація шкіл могла керуватися, Фактично, усе спиратиметься на фантазії та винахідливість керівників закладів. 

До того ж, через відсутність єдиного та хоча б приблизного стандарту та чітких рекомендацій, розрив між якістю освітніх послуг у різних закладах може суттєво зрости.

Рекомендація: Проведення моніторингу стану здоров'я учнів та працівників освітнього закладу має здійснюватися шляхом проведення медичним працівником освіти (або іншим визначеним) термометрії та опитуванням щодо самопочуття. 

Що може піти не так: У цій рекомендації МОН і МОЗ взагалі мають кардинальні розбіжності. Якщо у МОН вимірювання температури передбачають для усіх, то у тимчасових рекомендаціях від МОЗ, вимірювання температури передбачене лише для працівників, а у дітей стан здоров'я перевірятиметься шляхом опитування.

Враховуючи вельми нечіткі формулювання рекомендацій, можемо уявити цей діалог приблизно так: "Дитинко, ти добре почуваєшся? Так? Ну і гаразд". 

Фото: Shutterstock

Рекомендація: Дотримання нормативів наповнюваності класів. 

Що може піти не так: Справа у тому, що порушення цих норм і так поширене і стале явище. За законом зараз у дітей є прив'язка до школи по мікрорайону. Є дитина з пропискою – школа мусить брати. І у багатьох школах у спальних районах – Позняки, Троєщина тощо – у класах кількість учнів перевалює далеко за 30, а в окремих випадках доходить і до 40. 

Рекомендація: На початку навчального року виявити рівень опанування учнями навчального матеріалу, якими вони оволоділи за час карантинних обмежень, визначити необхідність повторення цього матеріалу тощо.

Що може піти не так: Тут є великі шанси, що таку перевірку зроблять заради "пташечки" та відміток у журналі. Бо якщо якісно приділяти увагу прогалинам у знаннях, які діти отримали навесні під час дистанційного навчання –  а це близько 2,5 місяця, то вчителі дуже запізняться із подачею нового матеріалу, і згодом програму доведеться "гнати". У будь-якому зі ценаріїв, чи здобудуть учні ті знання, які повинні – велике питання.

Що не так у тимчасових рекомендаціях МОЗ?

Рекомендація: Керівництво закладу освіти та медичний персонал (або визначена особа, що пройшла відповідний інструктаж) має розробити алгоритм дій на випадок надзвичайної ситуації, пов’язаної із реєстрацією випадків COVID-19.

Що може піти не так: У рекомендаціях  МОЗ опорного алгоритму дій не зазначають (хоча мають можливість його розробити, залучивши медичних фахівців). Чи може адміністрація кожної окремої школи самостійно та якісно розробляти дані алгоритми, не маючи опорних даних від фахівців – велике питання. Як і питання, чи може медичний працівник школи (якого часто ще й немає) мати достатньо компетенції для розробки такого алгоритму.

Рекомендація: У розкладі занять необхідно передбачити можливість визначення різного часу початку та закінчення занять, перерв для різних класів та груп.

Що може піти не так? Це може бути дієвою схемою у маленьких школах. Втім, у великих (навіть за умов роботи у кілька змін), в умовах обмеженого штату вчителів та великої кількості класів/підгруп це може стати найбільш критичним питанням, адже працівники освітнього закладу не  здатні клонуватися у кілька місць одночасно.

Рекомендація: Забезпечити раціональне  використання запасних виходів, задіяти усі можливі входи у приміщення.

Що може піти не так? Це здається раціональним рішенням, втім, можуть виникнути окремі питання до стану цих запасних виходів. Адже часто-густо ситуація така, що ці виходи не використовувалися роками, якщо не десятиріччями, і наскільки робочими та безпечними вони є зараз, можна лише здогадуватися.

Несправність дверей, загроза що "щось впаде на голову", тощо – усе це, очікувано, вимагатиме додаткових грошей на ремонт.

Ще кілька рекомендацій МОЗ, виконання яких можна поставити під сумнів, перегукуються із вищезазначеними рекомендаціями МОН. Втім, у цілому робота двох міністерст виглядає вкрай неугодженою. Що там казати, якщо навіть департамент освіти і науки Києва направив до МОН листа із питаннями щодо наданих рекомендацій.

Без сумнівів, універсальних рецептів для усіх освітніх закладів у такій ситуації бути не може – школи дуже відрізняються за кількістю учнів, вчителів, мають різні планування та кількість приміщень, мають різний склад технічних працівників та різне фінансування.

Також потрібно розуміти, що рекомендації не є обов'язковими до виконання, а лише висувають низку вимог до безпеки учнів та працівників освітніх закладів. Як саме забезпечувати цю безпеку, залишається рішенням кожної школи окремо. Особливої ваги набудуть рішення педагогічної ради. Управлінські рішення керівників шкіл мають спиратися на Конституцію України, Закони України "Про освіту", "Про повну загальну середню освіту", Статут закладу тощо.

Втім, рекомендації від українських міністерств дуже схожі на потік "води", де не пропонується жодних реальних рішень проблем, з якими зараз стикнеться кожна українська школа – хоча розробити хоча б схематичні додатки та орієнтири для освітніх закладів видається цілком можливим, адже і у МОЗ, і у МОН є можливості залучення до цього процесу науковців (тільки б не кандидатів педагогічних наук, - прим. ред.) та фахівців не лише з України, а й міжнародної спільноти. Тож, схоже, з 1 вересня 2020 року українська освіта та безпека учнів у школах триматиметься виключно на ентузіазмі, відповідальності та ініціативі керівників закладів освіти і педагогічних колективів – і чи буде цей експеримент успішним, побачимо згодом.