В'язні Кремля: Хобі Валентина Вигівського, через яке його зробили шпигуном

Сьогодні йому виповнилося 35 років.

17 вересня 2014 року Вигівський виїхав у Крим на виставку, пов'язану з авіацією – його роботу не було пов'язано з небом, заробляв на життя Валентин ремонтом автомобілів, а літаками захоплювався з дитинства.

Фото з архіву родини Виговських

В окупованому Криму його затримала так звана "кримська самооборона" і доправила до будівлі колишнього управління СБУ в Автономній Республіці Крим у Сімферополі. Батькам про арешт сина не було повідомлено. За кілька днів після його зникнення батькові вдалося самостійно дізнатися, що Валентина затримано.

"Я в принципі не хотів, що він туди їхав, це вже якраз почалися ці пертурбації з Кримом, хоча Крим – це Україна до цього часу, я в цьому впевнений, - розповідає в інтервью 5 каналу Батько Валентина, Петро Вигівський. - Ну, він сказав – я туди й назад – квитки вже були якраз. Це він по телефону мені сказав, і це вже перед самим від'їздом – ну і все, він поїхав. Наскільки я знаю, там десь цілу групу захопили, та "кримська самооборона", і потім вже там якесь сортування відбулося. Я почав телефонувати йому, як він ще в дорозі був, але зв'язку не було. Тоді вже як я на другий день не додзвонився – я вже зрозумів, щось мабуть-таки сталося".

Фото з архіву родини Виговських

Окупанти затримали Вигівського, вивезли на Росію і кинули до ізолятора Лефортово, де той провів 15 місяців в очікуванні судового розгляду. Половину цього часу консули безуспішно намагалися вибити дозвіл на зустріч із затриманим. Йому лише один раз дозволили побачення з матір'ю - тригодинну зустріч під наглядом слідчого.

"Я зміг один раз з ним поговорити по телефону, це було мабуть, точно не скажу, місяців через вісім-десять, бо по телефону йому не давали говорить, тільки дозволили переписку в листах, а по телефону, як мені сказали слідчі, що телефонні розмови дозволяють тільки тим, хто погоджується з обвинуваченням, - розповідає його батько. - Оце, мабуть, як він вже погодився з обвинуваченням своїм, йому дозволили один раз поговорити 10 хвилин і то – російською мовою. Лист перший прийшов мабуть десь більше через місяць, як він зник. Ми майже місяць взагалі не знали, де він знаходиться", – розповів Петро Вигівський.

Фото з архіву родини Виговських

В грудні 2015 Валентин Вигівський отримав вирок – 11 років колонії суворого режиму "за економічне і військове шпигунство в авіакосмічній галузі Росії", ніби то він залучав через інтернет "працівників організацій російського оборонно-промислового комплексу авіаційно-космічного профілю до збирання та надання йому за грошову винагороду закритої технічної документації щодо поточних перспективних розробок"

Судові засідання проходили в закритому режимі, а всю справу було засекречено. Відбуває термін у Кіровській області.

"Він просидів у штрафному ізоляторі три доби, його ізолювали в одиночці. Умови погані. Не має сил навіть зробити фізичні вправи, хоча раніше активно робив вправи: віджимався присідав. Але він тримається, має велику надію, навіть нас заспокоює. Бо я чесно с казала йому, що не можу його обманювати і не бачу жодного руху. Вибач, кажу, як є", - переповідає "Главкому" матір Валентина Галина останню телефонну розмову з сином. Справа його була засекречена, нас не пускали на суди. Ми не могли отримати жодної інформації. Суд відбувався так: троє суддів, прокурор, адвокат, охорона і син. Таке було судилище... Адвокат Ілля Новіков казав, що справа була шита білими нитками, але його таки відправили у колонію. Лише через півроку я змогла до нього приїхати. Тоді я помітила на голові у нього шрам. Він засміявся і сказав: "Мамо, мене "покоцали" трохи. Надягали на голову мішок, били по голові, не пускали до туалету – так знущалися. Не давали їсти і пити, вивозили до лісу, імітували розстріл", - пригадує Галина.

Геннадій Афанасьєв на своїй сторінці у Фейсбуці заявив, що Вигівського в російській в'язниці катували, щоб змусити працювати на ФСБ.

"Підприємця, чоловіка, батька, котрого нізащо, після того як затримали, стріляли з пневматичної зброї перед могилою, котру викопали саме для нього, щоб смертельно налякати ... Потім били з ранку до ночі і після того як не змогли зламати фізично, після того як не змогли зламати смертю, вирішили спробувати зламати його психологічно. Зламати чоловічий дух. Його мужність. Що я можу про це розповісти? Його роздягали... А що з ним робили міркуйте самі. Вони не змогли його завербувати та вирішили знищити. Валентин Вигівський справжній патріот нашої країни", - написав Афанасьєв і додав фрагмент листа від Валентина, датований десятим квітня 2016 року

"Переламані руки, вибиті зуби, зараження крові − ось су...! По мені теж "потопталися" і били, але таких наслідків немає, може я не такий вже і хисткий (хоча їх ставлення було до мене як до ворога! А ще один наш українець зійшов з розуму, тобто реально дах поїхав − ось це реально горе, і це точно не жарти! За свого "досвіду" скажу, що ці ситуації з українцями тут всі дуже схожі поміж собою і, як людина, що пережив подібне, я вам скажу, що це дуже не легко, в першу чергу, для психіки пересічної людини".

Навіть після вироку Росія відмовляється видавати Валентина Вигівського попри те, що Україна виконала всі процедури. За словами його адвоката Ілля Новикова, Вигівський - перший зі списку українських політв'язнів в РФ, щодо яких Україна виконала всі необхідні процедури для передачі його Росією в рамках виконання вироку. Суд у Києві був у лютому, всі документи тоді ж пішли в Москву. Але у російському мін'юсті ці матеріали просто поклали під сукно, навіть не проводили за ними слухання.

Вигівський відбуває покарання у камері-одиночці у колонії №11 у селищі Утробіно Кіровської області. За словами його батьків, причиною перебування в одиночній камері стало уникнення конфліктних ситуацій, які могли виникнути з ув'язненими з Донецької та Луганської областей — їх там чимало, а Вигівський має проукраїнські погляди.

В тюрмі, за словами матері, Валентин читає книжки з історії та психології: "Мій син – великий приклад навіть для мене. Дуже важко сидіти в таких умовах – ні телевізора, ні радіо, немає співкамерників. Лише два місяці він сидів не сам і так радів тому, що з кимось можна поспілкуватись. Багато листів йому писали, але більшість не передають - від дружини, батька, брата. Отримує тільки від мене, кількох інших людей. Це такий тиск. У колонії питали: "Хто ти такий, що тобі так багато пишуть"? А коли ж не пишуть, він дуже переживає, що забули про нього".

Фото з архіву родини Виговських

В Києві на нього чекають дружина, 7-річний син, батьки та молодший брат.

"День народження пройшов. Мені вже 32. Ви навіть не можете уявити, як хочеться до вас, додому. Сусід на день народження подарував мені зошит із ручкою. Скромно, але що зробиш у цьому казематі. Сподіваюсь, ви придбали "Київський торт" і ввечері його з'їли, уявляючи, що я поряд із вами", - писав він родині в 2015 році.