Священики, із якими він познайомився під час донецького майдану, запросили його у Львів. Церковна
громада виділила будиночок: коридор, кімната кухня і санвузол. Наступного дня він пішов на
біржу праці і встав на облік. Машини тоді в Роми вже не було – з початком війни в родини
настала скрута з грошима і довелося продати, щоб віддати борги.
"Почали мене
кожен день ганяти по роботодавцях. Ті відмовляють, а якось сказали: давай трудову, ми тобі
300 гривень на місяць платитимемо, ти тільки більше сюди не ходи. Я кажу – та мені ж навіть
на їжу не вистачить. То вже був якийсь гаплик. Сиджу, плачу. Підходить монах: "Не плач, ти
ким був у Донецьку? Таксистом? У мене є ідея дати тобі вудочку, щоб ти сам собі ловив рибу.
Будеш у Львові таксувати?" – обличчя Роми висвітлює усмішка, і з нею він – не змучений поневіряннями,
а щасливий, красивий…. Здоровий. – Я розсміявся, а він каже: серйозно, ми тобі допоможемо
купити машину. Від церкви дали 1,5 тисячі доларів, друзі з Америки допомогли, подруга з Німеччини
прислала тисячу євро, в мене ще була заначка, і купив собі "реношку". Вранці приїхало багато
журналістів, показали мене в новинах і після цього посипалися замовлення. А якось дзвонить
чоловік з Великої Британії, каже, що завтра буде у Львові і просить його зустріти. Англійською
мовою. Я його ледь зрозумів. І він мене ледь зрозумів. "А як ви мене знайшли?". "Через фейсбук".
Це так круто!!"