У перший клас за місцем проживання: Чому МОН штовхає "інтелігентів" у "бандитські" школи

Якщо раніше навчальний заклад міг організувати конкурс для охочих навчатися у ньому дітей, тепер вступні випробування скасували, а школи мають набирати першачків за місцем проживання. У МОН пояснюють: іспити для шестирічних дітей – це неправильно, адже діти повинні мати рівні стартові позиції. Більше того, міжнародна Організація економічної співпраці і розвитку оцінила конкурси до перших класів як потенційне джерело корупції. Та й без міжнародних експертів чимало батьків і освітян знає, що за місце у престижній школі раніше часто доводилося приплачувати.

Відтепер правила прості: будинки закріплені за навчальними закладами, а початкова школа для всіх однакова. Себто, поглибленого вивчення іноземних мов чи то математики у перші роки навчання не передбачені. Мовляв, хочеш вчитися за дещо іншою програмою, - йди у платні заклади. Або ж просто дочекайся середньої школи, коли нарешті зможеш обрати потрібний профіль.

Якщо після набору "місцевих" у школі залишилися вільні місця, туди можуть набрати першачків з інших районів. Але знову ж таки, не за конкурсом, а за результатами відкритого жеребкування. Над порядком затвердження процедури МОН вже працює разом з Мін'юстом. Планується, що на процедурі зможуть бути присутні усі зацікавлені сторони, "жетони" з іменами (чи номерами) кандидатів лежатимуть у барабані, а тягнутиме жереб незацікавлена людина.

Навіть якщо прийняти концепт рівних можливостей на початку навчання, на думку батьків, у схемі залишається чимало пробілів. Зокрема, мами і тата нарікають, що у так званих елітних школах виділено значно менше місць для першокласників, ніж у звичайних. А, наприклад, вимушеним переселенцям буде не так вже просто довести, що вони мешкають у визначеній квартирі. Крім того, якщо освітяни нагрівали руку на конкурсі, вони призвичаяться робити це і на жеребкуванні.

Наразі змінені норми прийому до школи - гарячий привід для суперечок у мережі. Деякі правила батьки вважають далекими від демократичних.

"Демократія закінчилася, чому нас прив'язують до місця проживання? Я хочу щоб моя дитина ходила в ту школу, в якій їй буде комфортно ", - пише у Facebook Любов Твардовська.

Деякі нарікають: якщо набір у школи і надасть відносно рівні можливості для всіх, на класи вже точно ділитимуть за початковим рівнем знань або за рівнем статків.

"Так, і розподіл по класах - це актуальне проблемне питання. Проблема в необ'єктивності розподілу існує. А раз існує, то значно легше попереджувати цю проблему на даному етапі, ніж потім ця "ложка дьогтю" зіпсує всі реформаторські ініціативи Нової української школи", - коментує Тетяна Глускіна.

Втім, є і задоволені: мовляв, жеребкування краще за змагання гаманців. Просто батькам треба бути пильними, щоб при процедурі не вдавалися до шахрайства, від якого ніхто не застрахований.

БРАКУЄ "ПРИВАТНОСТІ"

Між тим, для тих, хто стежить за освітянськими процесами, нововведення не мало б стати сюрпризом. Адже закон "Про освіту", який передбачає описані зміни, вступив у силу ще минулої осені. Про початкову і "рівну для всіх" освіту активно говорила ще попередня команда МОН. Мовляв, мета реформи – зробити так, аби поганих шкіл не існувало взагалі.

Очільниця ж нинішнього МОН Лілія Гриневич каже, що вчителі вже проходять відповідну кваліфікацію, і поняття "Нова українська школа" базуватиметься не лише на відсутності конкурсів, але й на вищій якості освіти. Що ж до, власне, складу програм, на папері він не відзначається революційністю. Так, нові програми спробували "розвантажити" і сконцентруватися на вміннях, а не знаннях правил.

Втім, в українській свідомості концепт "усі рівні" резонує з радянським "урівнялівка" і тому часто викликає ледь не генетичну агресію. Та й у інтелігентних батьків, яким "поталанило" жити у криміногенному районі, є причини хапатися за голову, адже їхня дитина ризикує опинитися у тотально проблемному класі. Між тим, підхід не лише радянський.

Схожий принцип діє, наприклад, у сусідній Польщі, де першачків також набирають за місцем проживання.

Втім, для поляків в цілому ситуація таки дещо інша. Адже якщо в Україні загалом 16,9 тис. шкіл, з яких 180 приватних (а це 1,1%), у Польщі частка приватних середніх закладів складає 24%. Себто, у батьків польського першачка, які не хочуть віддавати дитину у місцеву школу, вибір значно більший. І йдеться не лише про специфіку предметів, але і про, наприклад, ціну за навчання. Якщо не можеш дозволити собі проплатити послуги одного закладу, на інший назбираєш запросто.

У країні, наприклад, популярні школи, які організували і утримують так звані батьківські асоціації. В Україні ж таке явище теж зустрічається, але здебільшого у школах альтернативної форми навчання на кшталт Вальфдорських.

Для порівняння, у США приватних закладів 16%, що менше, ніж у Польщі, але у 16 разів більше, ніж у нас. Втім, у США першачків теж розподіляють за зонами. Заради того, аби дитина вчилася в обраному навчальному закладі, родини навіть попередньо змінюють місце проживання. Місцеві брокери завжди готові надати інформацію не лише про розміри квартири, а й про закріплену за нею школу.

Що ж до українських приватних шкіл, динаміка невтішна, адже у 2010-му їх було 209. І навіть якщо не рахувати окуповані території, кількість таких закладів не зросла. Після ж нововведень на приватні освітні установи може різко зрости попит. А от чи збільшить він пропозицію – ще те питання. Адже ринок надійним не назвеш і, аби повернути ситуацію у демократичне русло – коли попри нібито обов'язкову рівність таки є вибір – від держави може знадобитися ряд пільг для освітнього бізнесу.