ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Уроки "захисту вітчизни": За що АТОвці дякують воєнрукам

Ще чотири роки тому в доцільність цієї дисципліни не вірили, адже від набуття Незалежності Україну не доводилося від когось захищати. З 2014-го "захист вітчизни" знову цікавий, і вчитися стріляти хочуть всі. 

Depo.Життя
21 лютого 2018 14:11
ФОТО: depo.ua

Шкільна дисципліна "захист вітчизни" - це колишня "допризивна підготовка юнаків", ДПЮ. Кілька років тому її перейменували. Чи для того, щоб звучало більш патріотично, чи для того, щоб було не як на Росії, чи заради гендерної рівності – навіть викладачі точно не знають. Наразі "захист вітчизни" викладають в загальноосвітній школі – два, а в спеціалізованій – один раз на тиждень.

Про доцільність допризовної підготовки в школах сперечаються вже не одне десятиліття, особливо батьки, які більше хотіли б "вкласти" в дитину зайвий урок англійської чи основ програмування, замість біганини на плацу. Для учнів воєнруки десятки років були джерелом знань про протигаз, путівкою на справжній військовий полігон і джерелом афоризмів.

"Сменная обувь — это ваше лицо!"

Одним дітям подобається мати можливість їздити на стрільбища і раз на тиждень гратися в армію. Для інших оце "струнко", "кроком руш" і "товариш полковник" звучить не сучасніше за "житіє протопопа Аввакума". Навіть те, як називають викладачів – "воеєнрук" українською мовою аналогу не має. Хіба що "депеюшнік"...

Багато чого в ставленні до "захисту вітчизни" мала б змінити війна, і воєнруки твердять – діти справді стали більше цікавитися військовою справою. Але із застарілими підручниками, де викладено ще радянські методики, ба більше - без полігонів, тирів і патронів залишається тільки говорити з дітьми про патріотизм.

Юрій Катков, Анатолій Маленков і Ігор Лук'янчук

Як в таких умовах готувати захисників вітчизни і виховувати патріотизм, нам погодилися розповісти: викладач "захисту вітчизни" з 12-річним стажем, полковник танкових військ Юрій Катков і викладач "захисту вітчизни" з 28-річним стажем, полковник бронетанкових військ Анатолій Маленков (так, родич, але дуже далекий).

Обидва вчителюють в київських школах і обидва, як це найчастіше і буває серед українських воєнруків - військові пенсіонери. Розмовляємо в "Центрі військово-патріотичного та спортивного виховання молоді "Десантник" - це позашкільний навчальний комунальний заклад на базі колишнього дитячого садка. Фінансується з бюджету міста. Тут є тир, смуга перешкод, військово-спортивні гуртки, на яких можна довчитися тому, на що під час уроків "захисту вітчизни" нема ані часу, ані засобів. Юрій Костянтинович і Анатолій Артемович викладають і тут також. Керує "Десантником" Ігор Лук'янчук. За освітою він - вчитель фізкультури і військовим не є, але строкову службу також проходив.

- Як змінилося викладання дисципліни за останні чотири роки? Що додали і навпаки скасували з урахуванням сучасних запитів?

Ю.К (Юрій Катков). За великим рахунком, нічого нового нема. Тільки якщо ти сам прагнеш до хлопців щось донести, запрошуєш учасників бойових дій. Від них ми дізналися, що, наприклад, тактичні дії проводяться вже не так, як в підручнику написано. Що автомат, як написано в підручниках, хлопців АТО не носять. Збірку-розбірку так як в підручниках не роблять.

Ігор Лук'янчук

І.Л. (Ігор Лук'янчук) Змінилися і відношення між військовими, ти можеш бути майор, але бійці слухатимуть капітана, якщо він більш компетентний. Такої муштри як на Росії вже нема. Хоча, з іншого боку, це дисциплінує…

- Скільки ви стріляєте і з якої зброї?

Ю.К. Майже під час кожного заняття ми стріляємо, і дівчата і хлопці. З пневматичної гвинтівки – за програмою з автомату Калашникова вчити вже не треба. Раніше в 11 класі ще були польові збори в навчальному центрі військової частини. Зараз ми звертаємося в частини, просимо прийняти нас на стрільби, а від нас відмахуються. Я за 10 років жодного разу не їздив. Як наслідок – діти не розуміють, що таке стрільба з бойовим патроном, яка віддача в АК.

Екскурсії, полігон, зайняття в військовій частині, комплектуючі розхідники - все доводиться випрошувати і ніхто не дає.

А.М. (Анатолій Маленков) До 2010 року в методвказівках було прописано, які матеріальні засоби треба мати в школі, щоб проводити заняття з ДПЮ. В цих наших нових програмах нічого немає

Ю.К. Якось я відчаявся, вирішив сам магазин купити. Під 5.45 в мене був, а під 7.62 ніде не міг знайти. Пішов в Інтернет, сторгувалися за 100 гривень, в парку з продавцем домовилися зустрітися. Я прийшов, а до мене оперативник з посвідченням і ще два стоять неподалік. Я кажу: хлопці, я воєнрук! Ну а що мені робити, ну нема на чому дітей вчити? Вони мене відпустили, але застерегли, щоб більше так не робив.

А.М. Торік в нашому районі побудували 5 лазерних тирів. Імітація стрільби з автомату, візуальний ряд, почуття віддачі, в тебе також стріляють – можна порахувати, скільки влучив ти і скільки по тобі. Діти звісно із задоволенням в таких тренажерах займаються. Але цих тирів 5, а шкіл – 36. І спробуй туди потрапити.

Все пішло на спад з 1997-го року, коли в нас забрали зброю, а тири стали використовувати під склади. Раніше в нашому районі кожна школа мала свій тир, зараз вони залишилися тільки в трьох, в усіх інших поробили там комори, роздягальні, бойлери поставили…

- Ви казали, що атовці розповідають про більш сучасні методи ведення бою, поводження зі зброєю. Чому тоді ви досі викладаєте як було по старому?

К.Ю. А ми не можемо викладати інакше. Ми в приватному порядку показуємо, як воно реально треба в бойовій обстановці, але методичними вказівками це не узаконено.

А.М. Зараз ми користуємося підручниками 2006, 2007, 2011 року, їх перевидають, а зміст не змінюється. З нового - тільки міжнародне гуманітарне право додали, з практики – нічого нового.

- Яка тоді користь від уроків "захисту вітчизни"?

І.Л. До нас приходять наші вихованці, які побували в гарячих точках і дякують за те, що ми їх навчили виживати. Фізична підготовка, основи такмеду, користування засобами звязку, командна робота, евакуація поранених з поля бою – вони кажуть, що ці ази виживання їм дали ми.

Ю.К. Важливість в тому, що ми маємо виховувати патріотів. Як би там не було, а воєнрук прищеплює любов до Батьківщини, основи військової справи.

- Як ви виховуєте патріотизм в своїх учнях?

Ю.К. Необхідно дати кожному усвідомлення того, що саме від нього в цій країні щось залежить. Дати основні цінності. Не бреши. Не роби підлості. Будь цілеспрямованим.

Ми намагаємося навчити їх аналізувати інформацію, обговорюємо новини, які вони десь чули і "приносять" в свій колектив. Наприклад приходять: Костянтинович, а росіяни кажуть, що за три дні дійдемо до Києва. А таке може бути? Я кажу: якщо і дійдуть, то не за три дні, бо вся Україна підніметься. І ворог це знає.

Головне – не брехати. Що знаєш, як думаєш – так дітям і говори.

На кожному уроці обговорюємо ситуацію на фронті, де відступ, де наступ, скільки наших бійців загинуло. Все одно, коли починаєш про серйозні речі говорити, навіть останній розбишака затихає і починає слухати.

Знову ж таки, наші військові патріотичні пісні розучуємо, ті, які зараз співають хлопці в АТО. Кожен урок в нас починається із "Слава Україні!" - "Героям слава", з 2014 року.

Тир для пневматичної зброї у центрі "Десант"

- А ви же з паном Анатолієм - радянські офіцери. Вас навчали, що націоналізм – погано, бандерівці – бандити. А тепер "Героям слава". У вас від цього дах не рве?

Ю.К. (сміється) Більше того – я москаль, корінний москвич. Міг прийняти і російську присягу, але дружина в мене – українка, ми 45 років прожили в Україні, і вирішили залишилися тут. Я свято чомусь вірив, що Україна найшвидше за всіх вибереться з оцього болота. Я і зараз вірю.

Ми багато сперечалися в Інтернеті з колишніми товаришами по службі. Вони дивувалися, як це я можу в Україні жити, як мій син міг у Львові навчатися. Я запрошував їх приїхати і на власні очі побачити, як все в Україні є. Не хочуть, не вірять. Не можуть зрозуміти.

- Як відбувалася ваша еволюція свідомості? Ви ж швидше за все вірили, коли служили в радянській армії, в усі ці жаханки про Бандеру і УПА

Ю.К. Звісно. Я був комуністом, знав про бандерівців. Але я ще тоді почав замислюватися про перекручування фактів. Наприклад, що це НКВСівці, перевдягнені в форму УПА, вбивали і катували людей. Я бачив ці документи.

Під час роботи в дипакадемії я багато працював в архівах. Там я почав розуміти, чому деякі документи було засекречено на 100 років, коли став їх вивчати. От і починаєш після такого замислюватися, яких з нас робили… болванчиків.

- Є у вас учні, які називають АТО "громадянською війною"?

Ю.К. Щодо розмов про війну на Сході, дуже важко зазвичай іде з дітьми-переселенцями із зони АТО. Вони бояться зайвий раз висловлюватися. Часто вони або налякані, або їх цькують. Один хлопець навіть розплакався на уроці, мовляв, що ви про Донбас кажете, ми не сепаратисти! Виявилося, що його однокласники дражнили сепаром. А в нього батько – за Україну, ходив на проукраїнські мітинги. Ми на його прикладі розібрали ситуацію, що не можна про всіх огульно казати.

- Загалом в хлопців є мотивація захищати країну чи вони кажуть, що я у випадку чого чкурну з країни?

Ю.К. В мене один сказав, що прописаний за одною адресою, а живе за іншою, тож воєнкомат його не знайде. Але я вам скажу, решта хлопців до нього дуже негативно поставилися.

- Вже не популярно від армії косити?

Ю.К. Не популярно. До речі, той хлопець таки уточнив свої дані у військкоматі.

- Ви знаєте, з ваших учнів є хтось в АТО?

Ю.К. Так, і кавалери орденів є. Вони і до нас в школу приходять

- Що їм особливо стало в нагоді з того, чого ви їх навчали? За що вони дякували?

Ю.К. В основному же згадують вчителів, які були вимогливі. От дякують за вимогливість – чому я з них вимагав, вони, кажуть, там зрозуміли.

- Вам не було образливо, коли скасували 23 лютого як свято?

Ю.К. Було спочатку. Але є окрема держава, вона має свої закони, свої свята і свої традиції. Українські традиції відроджуються і я з цього тішуся. Ми такі заходи з хлопцями влаштовуємо на Покрови!

- Інколи люди тепер двадцять третє лютого з чотирнадцятого жовтня ліплять

Ю.К. Може воно на першому етапі десь буде, але з часом з'являться нові традиції.

- Як ви ставитеся до того, що 14 жовтня, слідом за 23 лютого, стали вітати всіх хто має чоловічу стать, навіть якщо захисником не є?

Ю.К. Я не бачу в цьому нічого поганого. Хто зараз не є, той нехай готуються

Фото: Олександр Хоменко / depo.ua

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя