Три вражаючі історії про наш жовто-блакитний прапор

Наш жовто-блакитний рідний стяг – це оберіг і символ надії. Жовто-блакитні прапори бачили переселенці, коли залишали свої домівки і приїздили на вільну частину України. Жовто-блакитні прапори майоріли над учасниками протестів, надаючи їм сил та віри. Жовто-блакитні прапори – це знак перемоги, але інколи й прощання. Адже прапором накривають бійців, проводжаючи в останню путь. А пошматовані війною прапори – символ довгого, важкого та подекуди трагічного шляху до свободи та перемоги. 

 Depo.ua нагадає три величні історії, пов'язані з українським прапором.

Володимир Рибак загинув, захищаючи зірваний сепаратистами прапор під час окупації Донетчини

17 квітня 2014 в Горлівці після мітингу, організованого на підтримку міського голови Євгена Клепа, Володимир Рибак намагався повернути на будівлю міськради український прапор. Зірвав звідти прапор представник сепаратистської "Донецької народної республіки".

Після цього він зник. 19 квітня тіло Володимира Рибака з ознаками насильницької смерті знайшли біля смт. Райгородок Слов'янського району в річці Казенний Торець місцеві рибалки. Разом із ним було знайдено тіло студента Юрія Поправки. За повідомленням прес-служби МВС "Причина смерті обох загиблих "комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих".

"Катували жахливо. Краще ці фото нікому не бачити. Це робили не люди, а звірі. Палили вогнем, різали ножами… Експерти показують — чисто "кавказький почерк" … Є два свідки, які бачили, як катували цих людей у будівлі, яку контролюють "зелені чоловічки", що саме вони охороняли кімнату тортур", - розповідав головред "Цензору" Юрій Бутусов.

За версією СБУ 17 квітня Ігор Безлер ("Бєс") доручив начальнику самопроголошеної міліції Горлівки нейтралізувати Володимира Рибака, котрий намагався встановити український прапор на будівлі Горлівської РДА. Безлер наказав члену своєї групи, російському військовому РФ, викрасти Рибака, посадити його до автівки і вивезти в означене місце, де "вжити щодо нього заходи фізичного впливу".

Далі за вказівкою Гіркіна Рибака доправили в штаб сепаратистів у Слов'янську, де Гіркін зустрівся з ним особисто. Потім Гіркін особисто наказав самопроголошеному меру Слов'янська Пономарьову вивезти зі штабу тіло вбитого Володимира Рибака.

Джерело: газета "День"

20 лютого 2015 Володимир Рибак посмертно став кавалером "Золотої Зірки"

Волонтерку Ірину Довгань бойовики загорнули в український прапор і прив'язали до стовпу на наругу сепарам

Джерело: "Факти"

Коли почалася війна Ірина жила в місті Ясинувата Донецької області. З перших днів військових дій допомагала українській армії і не приховувала своїх переконань. Вона підтримувала місцевих жителів, які залишилися під обстрілами, годувала бездомних собак та котів, покинутих власниками.

Допомагала української армії, збирала пожертви і возила продукти, медикаменти та одяг. Співпрацювала з українськими волонтерами.

Хтось розповів про її зв'язок c українською армією і бойовики батальйону "Схід" затримали її у дворі. Зав'язали очі, вдягли наручники і повезли на свою базу на допит.

За словами Ірини, після невдалих допитів її відправили на перший поверх, як вона каже, "до осетинів". 

"Там розмова була зовсім іншою. Мене били, наді мною знущалися, стріляли мені біля вух з пістолета, погрожували мене садистські ґвалтувати, розповідали, як це відбуватиметься. Один розганявся і бив мене ногою в груди. Я летіла до стіни і ще хвилин десять не могла нормально дихати. Це їх дуже сильно тішило. Особливо страшно було, коли привезли якогось чоловіка, і він сильно кричав. І я кричала, повзала по підлозі і молила, щоб мене просто застрелили", - розповідає Ірина Довгань в інтерв'ю "ВВС-Україна".

Але вбивати Ірину не збиралися. Замість цього їй начепили на шию плакат з написом "Вона вбиває наших дітей", замотали в український прапор та повезли в центр Донецька. Прив'язали до "позорного" стовпа.

"Я трималася за цей стовп, щоб не впасти. Мене били прикладом по ногах. Якась жінка розчавила на моєму обличчі два помідори. Я була вся в сльозах і синцях. А місцеві підходили, фотографувалися на моєму фоні. З хороших машин виходили молоді красиві хлопці. Але чоловіки мене не били, а били в основному донецькі жінки. З садистською жорстокістю. Одна бабуся била мене палицею, на яку вона спиралася при ходьбі, - по спині, по плечах і по голові", - згадує патріотка України.

Джерело: "Факти"

Ірину звинуватили в тому, що вона була "навідницею для української армії".

"Я молилася тільки про одне - щоб мене вбили. Фотографія не відображає всього, що там відбувалося. Навколо мене постійно були озброєні люди, вони сміялися і обговорювали, що б ще таке зі мною зробити, розповідали свої варіанти катувань", - розповідає Ірина.

Так вона стояла, за її словами, години три. Потім до неї підійшли іноземні журналісти, сфотографували і зв'язалися з командиром бойовиків "Сходу". Той дозволив її відпустити.

Ірина розповідає: цей комбат був раніше українським міліціонером. На прощання вона його обняла.

Загинув з прапором в руках

На цьому фото - понівечений прапор, що його вилучили з рук мертвого бійця 93-ормб, який загинув в Іловайську.

Згідно повідомленню "Інформаційного простору", він не випустив стяг з рук навіть у хвилину смерті.