Три будинки Амді Усеїнова

Перший свій дім Амді Усеїнов отримав у спадок від батька - директора кримсько-татарскої школи і фольклориста. Правда, батька він занадто рано втратив - його розстріляли в 30-х роках, як ворога народу (простіше кажучи за те, що любив свій народ). Коли Червона армія відступала - сусід Амді, директор музею Сергій Щеколдін взяв в помічники Амді Усеїнова та ще одгого хлопця і вони разом змогли заховати найцінніші експонати. Потім радянські війська хотіли підірвати палац, так само як в Києві вони підірвали Хрещатик і Успенський собор в Лаврі. Але доля розпорядилася інакше - радянські війська відступали аж надто хаотично, а тому в попихах просто забули пілдірвати палац. А директору музею була дана вказівка облити підвали гасом і підпалити.

Директор Алупкінського палацу-музею Сергій Щеколдін і його дружина.
А з вікна дивляться двоє сусідів-хлопчаків - Амді з молодшим братом.

Замість цього, директор музею Щеколдін поїхав в Ялту, щоб перевірити, як відправляють найцінніші експонати і побачив, що на відкритому складі лежать його ящики, які вже частково розікрали. Тому він знайшов машину і відвіз все назад, а Амді Усеїнов допоміг йому заховати ці речі. Всі роки окупації ні директор музею, ні його 16-літні помічники не розкрили таємниці.

Амді Усеїнов

Потім, в 1944 вже фашисти хотіли підірвати музей і на територію внутрішнього двору була завезена вибухівка. Усеїнов, Щеколдін та їхній третій товариш Мінаков, ризикуючи життям перетягли вибухівку в парк і там заховали її. Німці відступали також хаотично, а тому часу розбиратися з цим палацом у них не було. Так, вдруге був врятований музей.

Потім Амді Усеїнова депортували разом з усім народом, а Щеколдіна посадили за співпрацю з окупантами. Зустрілися вони за 10 років в Сухумі, де Амді побудував свій другий будинок. Про їхні військові подвиги вони могли згадувати лише пошепки і лише наодинці.

В 1991 році Амді Усеїнов був змушений покинути свій будинок - не продати, а покинути, бо росіяни розв'язали грузинську війну. І тоді, він переїхав в Симферополь, де побудував свій третій і останній будинок.

Історія Усеїнова - це типова історія кримського татарина. Народа, який мріяв повернутися на рідну землю, щоб сказати: "Мій дім - моя фортеця".