ТОП-16 цитат Ремарка: Про сенс життя, росіян та війну

Ремарк - один з найвідоміших німецьких письменників XX століття.

На біографію митця наклала відбиток уся історія минулого століття: дитинство і юність у кайзерівський час, Веймарська республіка і, нарешті, роки вигнання, проведені в США та Швейцарії.

Його доля нагадувала долю славетного Данте, який теж більшу частину життя провів за межами батьківщини, хоча усім серцем вболіваючи за неї.

Творчість Ремарка стала популярною ще за його життя. Його книги було перекладено на 50 мов і видано надзвичайно великими для того часу тиражами. Достатньо сказати, що вже перший роман письменника "На Західному фронті без змін" (1928) розійшовся у кількості 3,5 млн примірників, що стало рекордом для усієї книжкової індустрії. 

Журналісти Depo.ua пропонують згадати його найяскравіші цитати, які є особливо актуальними для України, де досі триває війна:

"Росіян не злякати несподіванками"

"Герої повинні вмирати. Якщо вони виживають, то стають нудними людьми"

"Життя - це хвороба, і смерть починається із самого народження"

"І коли мені стає дуже тужливо, і я вже нічого більше не розумію, тоді я говорю собі, що вже краще померти, коли хочеться жити, ніж дожити до того, що захочеться вмерти"

"Коли вмираєш, стаєш якимось надзвичайно значним, а поки живий, нікому до тебе діла нема"

"Меланхоліком стаєш, коли міркуєш про життя, а циніком - коли бачиш, що робить із ним більшість людей"

"Ніколи ще життя не було таке дорогоцінне як сьогодні... коли воно так мало коштує"

"Нічого не приймайте близько до серця. Небагато що на світі довго буває важливим"

"Потрібно вміти і програвати. Інакше не можна було б жити"

"Коли ще хочеться жити, то це значить, що є в тебе щось улюблене. Так, звичайно, важче, але разом з тим і легше"

"Смерть однієї людини - це смерть; смерть двох мільйонів - лише статистика"

"Дивно, наскільки кровопивці люблять моралізувати"

"Кожний солдат залишається жити тільки завдяки тисячам різних випадковостей"

"Фронт - це клітка, в якій нам доводиться напружено чекати, що буде далі"

"Ми їдемо сюди звичайними солдатами, похмурими чи веселими, а коли потрапляємо в зону, де починається фронт, то стаємо напівлюдьми, напівтваринами"

"Ми завжди бачимо все занадто пізно. Чому нам не кажуть про те, що ви такі самі нещасні бідолахи, як і ми, що ваші матері так само побиваються за синами, як і наші, і що ми з вами однаково боїмося смерті, однаково вмираємо і однаково страждаємо від ран... Даруй мені, хлопче, хіба ти міг бути мені ворогом?"

Більше новин читайте на Життя.Depo.ua.