Альпіністка Тетяна Яловчак: Як рушник і сало з самогоном допомогли в "зоні смерті" Евересту

Тетяна Яловчак - перша українка,  яка підкорила сім найвищих гірських вершин семи континентів. Вона продала власну квартиру аби піднятися на Еверест і жодного разу не пошкодувала про це 

Альпіністка Тетяна Яловчак: Як рушник і…

Альпіністка, інструкторка з йоги, мотиваційний спікер, арт-терапевт, сомельє и вимушена переселенка Тетяна Яловчак в прямому ефірі Depo.ua розповіла про те, як ніколи не можна коритися. 

Публікуємо цікаві фрагменти з цієї розмови, а в кінці статті ви знайдете повну відео-версію.

Про те, чи важко бути донецькою і про "людей добрих", що пускають жити "за так"

Я родом з Селідово Донецької області, це зараз зона відчудження, ООС і місце, де живе моя мама – "сіра зона". Люди там не уявляють чим займатися. Більшість з них живіть завдяки шахтам. Але й їх, зокрема "Селідоввугілля", збираються закривати. І взагалі не зрозуміло, що тоді робити людям. І це буде ще одне місто-привід. Таке як нині Донецьк, в який я свого часу не змогла повернутися. Це було у 2014 році, повернувшись з відпустки, я так і залишилася в аеропорту "Бориспіль" з однією валізою, повною самих парео. Як це було боляче! І потім я відчула на собі ту фразу "Понаїхали тут донецькі!" Складно було навіть орендувати квартиру – ніхто не хотів здавати "донецьким". Але я завжди кажу, що світ не без добрих людей. І моя київська подруга, в якої хрестила дитину, сказала: "Таня, живи скільки треба". Таке ніколи не забудеться.    

Про те, що вершини не лише в горах

Я ніколи не кличу людей у гори, я закликаю їх ставити масштабну мету, таку як Еверест. Всі люди чудові і це їм потрібно. А що до донецьких людей: коли нема чого втрачати, коли нема куди повернутися, ти змушений зубами гризти і досягати.

Про те, навіщо люди добровільно йдуть у пекельне пекло і як не страшно помирати на Евересті

Якщо брати зону смерті, скажімо, на Евересті (це 8 300 – 8 848 метрів над рівнем моря) – це пекельне пекло для людини. Тому що перед цим ти вже 36 годин не спиш, потім з 12 годин ночі до 6.45 ранку піднімаєшся наверх, потім спускаєшся в табір на висоті 6.400 метрів. Це 23 години без перепочинку, коли ті не думаєш ні про що окрім того, що треба йти, треба діяти, адже це життя твоє! А помирати на Евересті не страшно: присів, заснув, замерз! І там повно трупів. Коли виходиш на вершину, цього не видно, адже ти зконцетрований на іншому: на своїх кроках, кожен з яких триває 6-8 секунд. Ти як водолаз, на спині в тебе кисневий балон, який допомагає лише зігрітися, але сил не додає. А є ще вертикальні стіни, по яких треба піднятися по мотузці. І ти просто задихаєшся.    

Про розбір страху на смаки та про відлуння фільму "Щелепи"  

Страх він і є страх. Коли мені було 18 років, я працювала у своїй першій туристичній компанії і в нас були директори: чоловік та жінка, дуже цікаві люди. Але вони були унікальні тим, що на роботі вони не дозволяли вчитися, ставати краще.  Раніше ж туристичний бізнес був інший, і компів в нас не було – лише роздруковані аркуші. І ти чекаєш на людину, показуєш журнали, називаєш ціну. Інших варіантів не було. Але у вільний час тобі, наприклад, не давали вчити англійську. Так, в якійсь мірі я їх боялася: вони старші, в них своя компанія, а я - з Селідово! Тоді мені одразу стало зрозуміло, що я не хочу працювати на людей. Завдяки тому, що я одразу вміла розбирати страхи на смаки, на нотки.

Якщо взяти мою історію з Босфором, все почалося зі страху потонути: двічі в дитинстві я тонула. І при цьому я займалася плаванням, мала хороші здібності. Але плавати в басейні – це не те.

Дограти цей страх прийшов час два роки тому, я подумала: "Чому не Босфор! 6, 5 км великої води!" Страшно було неймовірно. Три рази на тиждень я готувалася, пропливала по 7 км, сплавлялась Дніпром. І так потроху, потроху я цього страху позбавилася. Тому що зрозуміла, що великої води боюся тому, що у дитинстві дивилася фільм "Щелепи". А коли ти страх знаєш у обличчя, він далі не працює, він далі не ефективний".

Як приєднатися до марафону "Підкори свій Еверест з Тетяною Яловчак"

Коли я виступаю на своїх мотиваційних тренінгах, я кажу, що в кожного має бути свій Еверест. І мій марафон, який почнеться 28 жовтня, -  про це. Треба, по-перше, поставити собі мету (піти в басейн, зайнятися йогою, не їсти солодкого), підписатися на мою сторінку у Facebook та Instagram, а найбільш цікаві кейси я буду постити в себе. Адже сила в об`єднанні. Якщо ми з вами поділимося своїми досягненнями, вони закріпляться. Це я піддивилася в Олі Бабік, чемпіонки світу з легкої атлетики.   

Як поміняти лабутени на гірські бутси

Еверест коштував 60 тис доларів. Плюс амуніція, костюм… Вартість тут поняття відносне. Хтось спокійно купляє лабутени за 700 євро, а хтось гірські бутси за майже ті ж гроші.

Про те як справжні цілі знаходяться наодинці з самим собою і при вимкненому телефоні

Я би рекомендувала навчитися просто ходити хоча б півгодинки без телефону. За півгодини точно нічого не станеться. Але кожного разу повідомлення в месенджер, ватсап, вайбер нас відволікають. І ви не можете зосередитися на тому, чого ж насправді хочеться. І тепер не мною управляє телефон, а я управляю телефоном.  

Як рушник і сало з самогонкою допомагали пережити 36 годин без сну в "зоні смерті"

В гори підіймаєшся лише на силі духу і тому, у що ти дійсно віриш. Придумати щось дуже складно, коли ти 36 годин без сну - вихолощує так, що залишається лише найцінніше в тобі. І на вершині я була із рушником і покривала не лише Україну, Донбас, а весь світ. Тому що досить вже воєн, треба об`єднуватися, бути разом, рятувати планету, екологію.  

Як казала моя бабуся, "салом треба кішечку змастити". Коли ти на висоті 8.300, в зоні смерті, ти нічого не хочеш: ні шоколаду, ні мармеладу. Організм каже: "Досить знущатися!". А його треба чимось підтримати. Вітаміни і допінги я пити не вмію, в мене фізичне несприйняття хімічних речей. Шматочок сала з чорним хлібцем дає реальні сили. А самогон – це дезінфекція. До 7 тис метрів по 20 г ми випивали щовечора. І просто казали тост: "За Еверест! Прийми да відпусти!".

Формула довголіття від Яловчак: вино, повага рідних та спорт

Я була на форумі, де говорили про довголіття. Виступав 80-річний вчений, декан, професор. Ми аналізували, чому грузини та східні народи довше живуть. По-перше - це їжа: сир, томати, огірки, горіхи, звичайно, вино в розумних дозах. Він і я, ми вважаємо, що вино – це добре. Але вино має бути хорошим. І для цього я стала сомельє.

Також важлива повага рідних. Твоя родина, твої близькі – це велика підтримка.  

Довго живе людина, коли вона реалізована, коли вона займається тим, чим хоче, що їй подобається. І, звичайно, та, яка має фізичні навантаження: саме через них в нас голові наступає просвітління.

Дивіться також повну версію інтерв`ю

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme