"Свято жіночого лона": Як роз'єднати 8 березня і "совок"

"День весни", "свято жіночності" чи "день боротьби жінок за свої права"...  Українці блукають у трьох соснах і обирають визначення до душі. 

Правозахисниці та активістки нагадують про початкове значення свята, бо ж 8 березня - день боротьби за права жінок.

Вперше його відсвяткували з ініціативи німецьких соціалісток 19 березня 1911 року. За понад 60 років у цей день король Прусії пообіцяв ввести виборче право для жінок, але усе так і залишилося на словах. Чому дата святкування зрештою припала саме на 8-ме, залишається загадкою. За однією з версій, таким чином вшанували день демонстрації текстильниць у Нью-Йорку у 1857-му, коли активістки вимагали однакової зарплати з чоловіками. 

У Радянський Союз свято в'їхало на саме цих ідеологічних рейках. Більшовики розсудили, що робочі руки і активні
"товаришки" для них важливіші, ніж всіляка патріархальна маячня. 

Втім, вже у 30-х вирішили, що негоже аж так сміливо обходитися із традицією, і понесли жінкам мімози. 

У 60-х-80-х свято перетворилося на геть не політичне. Жінки отримували дефіцитні сковорідки і не такі дефіцитні тюльпани. Активні співробітники здирали гроші із чоловіків на шпроти та цукерки до свята.  Словом, черговий момент суспільного єднання та ще й із певним романтичним фльором. Проголошуючи тости, мешканці СРСР прагнули якнадійніше забити цвяхи у трон традиції - за красивих, ніжних, які потурбуються і нагодують...

ГЕНДЕРНИЙ ВАЛЕНТИН І ШАНС ПРОДАВАТИ

В Україні свято має змішані акценти. Зокрема, активістки використовують можливість нагадати, що права жінкам дісталися не так вже і легко, крім того, боротьба триває. Адже жінки в Україні все ще заробляють менше за чоловіків, зате тягнуть на собі більшість хатніх обов'язків. 

Так, у Києві 8 березня пройде Марш жінок, у Херсоні -  "Феміністичний марш", у Львові - акція "Права жінок - права людини".  

 

Одеський художній музей створив колекцію футболок проти стереотипів, пов’язаних з жінками.

Чимало соціально активних жінок закликає не дарувати їм квіти на свято, а натомість приділити трохи часу вирішенню або бодай роздумам над проблемою нерівності. 

Зокрема, голова МОЗ Уляна Супрун закликає приєднуватися до флешмобу #Wiki4Women - спільного проекту Wikipedia та ЮНЕСКО. Оскільки у вільній енциклопедії лише 17% статей присвячена жінкам, небайдужих заоохочують виправити ситуацію і присвятити трохи часу створення контенту. 

Одна з популярних тем - кепкувати з тих, хто замість відстоювати громянську позицію обирає просто вітати близьких і святкувати.

Нещодавно у мережі запропонували чесно назвати 8 березня святом жіночого лона і відзначати його як день жіночої плодючості. 

Та зрештою зрозуміло, що доки існує свято, принаймні половина трактуватиме його як такого собі гендерного Валентина. Мовляв, для тих, хто не встиг вирватися із буденної атмосфери у лютому, є шанси влаштувати романтичний вечір у березні. І зрештою, це особисте право і справа кожного. 

Тим паче, що маркетологи активно відстоюватимуть саме таку інтерпретацію заради шансу реалізувати на подарунки тонни товару і зібрати у стінах своїх закладів у десять разів більше гостей.  Та й політики не втратять можливості погратися з архетипом "справжнього чоловіка". 

Втім, те, що видається адекватним у особистому спілкуванні в офіційній чи робочій атмосфері, у стінах шкіл чи навіть дитячих садків і справді видається радянським пережитком. 

По-перше, у багатьох компаніях діє та сама проблема централізованого здирництва, коли співробітникам доведеться мізкувати, де саме поставити кому у реченні "скинутися неможливо відмовити".  По-друге, молодших співробітників, вихованих на коміксах про Диво-жінку та грі про Лару Крофт починає трохи тіпати, коли на святкуванні загинають черговий кучерявий тост про Берегиню.

І справа не лише у зміні соціальних ролей з приходом нових поколінь - зрештою, ставати Ларою чи Берегинею, кожна (і кожен) вирішує особисто. Справа ше й у тому, що навіть у молодих компаніях люблять плутати громадське і особисте, як це було заведено у "совку".  А станси на тему "Наші жінки особливі" хутко перетворюються на реверанси на полі колективізму. 

Тема про те, що "Всі жінки різні", а епітети "ніжні", "чуйні" і "тендітні" органічніші від партнера, ніж від начальника, в українському суспільстві приживається повільно. 

Тож хоча формат лекції, командної гри чи спільного кіноперегляду видається набагато доречнішим інформаційному приводу, підприємства все ще обирають архаїчний тімбілдінг часів Брежнєва.