Святкуй по-українськи: Різдво

Depo.ua продовжує цикл статей про те, як наші пращури відзначали свята, що зараз прийнято називати новорічними

Насправді не буває католицького і православного Різдва, а є тільки різниця в календарях: Юліанському і Григоріанському, через яке християни почали відзначати релігійні свята в різні дні.

Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення.

Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем.

Католики перед Різдвом не постують – в них є Адвент – радісне очікування, під час якого віряни готуються до світлого свята Різдва. В православній традиції Різдву передує чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка): з 27 листопада до 6 січня. В цей же час хазяйновиті українці прагнули виконати всі великі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, закладали за образи нові рушники, застеляли чисті ряднини, купували новий одяг, посуд.

Напередодні свята господиня пекла паляниці та готувала "Божу їжу" - кутю та вар (узвар), які ритуально ставили в піч на "досхідній" воді, щоб вийняти з печі саме зі сходом Сонця.

Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — Дідуха (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Його заносили в хату Господар із старшим сином, стіл або підлогу устелювали сіном, а по краях клали часник, потім застеляли однією скатеркою для духів, а поверх неї іншою - для людей. Посеред столу ставили книша та паляницю із власною свічкою, а на край - миску з пиріжками. З куті знімався сухий верх й віддавався домашній птиці та худобі- для родючості. Якщо мали бджіл, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.

Потім кутю й вар урочисто з молитвами переносили на покуття, відсипавши частину в макітру на столі.

Обов'язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав "Отче наш", щоб відвернути злі сили.

СВЯТВЕЧІР: ЧАС ЄДНАННЯ, СМАКУВАННЯ І ПРИМИРЕННЯ

Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продмухували лавки, щоб не присісти Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не годилося вставати із-за столу, це дозволялося тільки господині – вона подавала до столу нові страви. Господиня займала місце перед столом.

Господар бере першим ложкою кутю (за ним інші) й промовляє молитву за покійників, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві тарілки з яких ніхто не їв.

Годилося, щоб в цей день всі члени родини були вдома, як правило, не ходили в гості й нічого не позичали.

Наступну молитву господар виголошує за членів родини, зичить здоров'я й щастя, та дочекатись наступного Різдва, після чого всі приймаються за їжу. Меню на Святвечір традиційно складалося 12 пісних страв: без м'яса, молока, яєць та жиру. Головною є кутя - пшенична або ячмінна каша з родзинками, маком, медом і горіхами. Її треба з'їсти хоч трохи, потім можна переходити до інших страв.

Приблизне меню на Святвечір і символіка страв:

Кутя. Кутя - це зерно, а значить, символ вічного відродження і віри в Христа.

Узвар - відвар з сухофруктів - символізує живу воду, яка очищає душу і тіло.

Риба смажена. Риба є уособленням жіночої енергії. Крім того, риба - стародавній символ Христа.

Пісний борщ на буряковому квасі або капусняк. І той і інший готуються з простих рослинних інгредієнтів, і ця простота народжує гармонію і ситну їжу. Так і людина, щодня працюючи над собою, стає чистішим і мудрішими. На Заході України в борщ додають "вушка" з начинкою - картоплею, капустою, грибами.

Тушкована капуста з грибами.

Голубці з рисом, тушкованою морквою і пастернаком. Голубці символічні навіть своєю назвою: голуб - символ Божої гармонії і краси, миру і любові.

Пшоняна каша з грибною приправою на олії.

Салат із буряка и чищеного оселедця.

Салат із солоних огірків, кислої капусти та цибулі.

Квасолеві млинці. Дуже важливі на столі страви з квасолі і гороху: вважається, що бобові принесуть у дім достаток. Також вони символізують вічну Божу весну.

Гостра приправа із товченого часнику, чорного перця, зеленого кропу, томатної пасти та олії.

Варена картопля, змащена товченим часником з олією.

Кулінарні особливості регіонів:

В кутю на Буковині додають халву, на Галичині заправляють горіхами і маком, на Волині подають і густу (без узвару), і рідку. На Донбасі кутю зазвичай варять із рису і печуть багато пирогів із різними начинками.

На Івано-Франківщині до пісного борщу з грибами готують "краплики" – вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею. Обов'язково роблять пісні голубці з рисом, гречкою і грибами та грибну підливу.

На Закарпатті смажать пісні деруни (без яйця), готують "галамбець" – ковбаски з кукурудзяної каші з засмаженою на олії цибулею.

Після вечері, що тривала кілька годин, кутю та інші страви не прибирали, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.

Діти відправлялися до хрещених батьків з гостинцями з батьківського столу. Ті навзаєм передавали такі самі страви зі свого столу, це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.

РІЗДВО: 5 ВИДІВ КОЛЯДИ ТА ІНШІ НЕВИННІ ЗАБАВКИ

Після церковної служби в ніч на 7 січня, яка закінчувалася о 4-5 годині, всі розходилися по домівках. Вранці 7 січня віталися фразою "Христос народився!", а відповідали "Славімо його!". Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Господині готували м'ясний святковий стіл: ковбаси, окорок, печене м'ясо, холодець, ковбик, печеню та інші традиційні українські наїдки. Родичі та сусіди ходили один до одного в гості (хорошою прикметою вважалося, якщо перший гість буде чоловічої статі). Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків.

Літні люди та молодь збиралися в гурти для спілкування, а вечором ватаги молодих людей ходили колядувати. Співали пісні-вітання віншуючи господаря й усю його родину

Слово "коляда" походить від назви Нового Року у римлян, що припадає на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня. Ця чужа назва, що сплелася із старослов'янським святом зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, за думкою вчених вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю і зустрілася безпосередньо з греко-римським світом. Цілком можливо, що наші предки разом із назвою "коляда" та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних славнів ще перед прийняттям християнства.

Готувалися до колядування фундаментально: парубки (а колядували зазвичай парубки) робили восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика, діставали білі та коричневі кожушки й свитки. Між собою обирали отамана — найспритнішого та дотепнішого парубка, якого поважали на селі.

Парубоцька коляда

Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші. Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

"Пане господарю, благословіть Христа славити!"

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:

"Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!"

"Просимо!" — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під "дзеленькання" дзвоника співають.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:

"За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!"

Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Дитяча коляда

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. Колядників чекали і віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами: вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.

Дівоча коляда

Увечері, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки – його прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видно. Дівоча коляда до хати не заходить, а співають на дворі, під вікном. "Оце постаємо кружка під хатою, а всередині — наша "береза" з ліхтарем.

Церковна коляда

На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

Леґерська коляда

Особлива парубоцька коляда на Гуцульський манер. Колядницька ватага велика — аж двадцять осіб. Разом з панотцем виробляють програму, бож колядницька ватага стоїть під протекторатом церкви. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця.

Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з "бартками" (сокирами) на плечах. До "барток" підв'язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким "плясом" колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.

Якщо ґазда хоче, щоб колядницька ватага йому "дім звеселила", він виходить на поріг з калачем у руках, а ґаздиня — з повісмом льону. До них підходить "виборець" і підносить їм дерев'яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев'язує хрест повісмом, а ґазда дає "виборцеві" калач і кидає гроші до скриньки.

Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники "розвеселяють дім" — співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою...

Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і колядує по черзі: господареві, господині, синові, дочці та всьому "живому і мертвому достатку" — худобі, хаті, плугові, рогачам. Кінчається коляда віншуванням. Всі встають з-за столу, стають перед ґаздою і ґаздинею, береза виходить наперед і каже:

"Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кришок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим Роком та Святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров'я!" Вся ватага колядників підхоплює хором:

"Дай, Боже!"

"А в домі склінно!"

"Дай, Боже!"

"У кіннику коні!"

"Дай, Боже!"

"У кошарі вівці!"

"Дай, Боже!"

"У пасіці бджоли!"

"Дай, Боже!"

По віншуванні один із плясунів, підстрибуючи то на одній, то на другій нозі, обходить по черзі всіх членів родини. Танцюючи, він співає в супроводі всього хору:

Ой, пляшу, пляшу — знаю до кого,

Дасть мені ґазда пів золотого.

Ой, мало, мало — на цім не стало...

Ой, скачу, скачу, бо гроші бачу,

Як маєш сина, то давай сира,

Як маєш дочку — давай горілочку.

Ой, дай же, дай же, як маєш дати,

Не маєш дати — вигонь із хати:

Ой, хоч ожогом, хоч кочергою,

А хоч дівчинов коструботою..

За цей "пляс" колядник дістає в шапку або в дзвінок гріш від кожного, до кого танцював і приспівував. Після цього всі колядники тричі вклоняються ґазді та ґаздині і, танцюючи від столу назад плечима, виходять із хати. За ними виходять ґазда з ґаздинею. На подвір'ї ватага стає колом, оточуючи ґазду, ґаздиню і свого скрипаля. Скрипаль грає, а колядники йдуть "рівної" — хороводять то в один, то в другий бік, приспівуючи: Аби ґаздам весело було Через цілий рік жити...

За це ґазда частує колядників горілкою. Нарешті, ватага зупиняється, випускає з кола ґазду з ґаздинею, ще п'є по келишку оковитої і, пританцьовуючи, виходить на вулицю.

Вірші на Різдво Христове

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили зазвичай школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослужіння. Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли.

На вертепне походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами.

Ворожіння

Вважалося, що ворожіння на Різдво - найправдивіші, оскільки саме у цей час кордони між світами живих і мертвих стають найбільш тонкими, і потойбічні сили проникають у людський світ, відкриваючи таємниці майбутнього.

Незаміжні дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски: звідки одізветься пес, туди піде заміж. Підходили до вікон сусідів: якщо чули слово "сядь" - не пощастить вийти заміж, а коли "йди" - в цьому році прийдуть свати.

Хлопці, які не хотіли, щоб до їхніх коханих засилали сватів інші парубки, йшли увечері до млина, брали три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортали їх у ганчірку і таємно втикали в одвірок наречених, приказуючи: "Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх".

Але майбутнє цікавило і старших людей - їх переважно турбувало, як довго залишилося жити. Вони ставали між лампадкою і свічкою і дивилися, чи буде подвійна тінь: якщо тільки одна, то це на швидку смерть.

Вслід Різдву ступає Новий рік або Щедрий вечір: 13 січня називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл: багато пирогів та книшів, ковбаси, смажене м'ясо, печеня, млинці, як праобраз сонця. У деяких регіонах, зокрема на Поліссі, варили другу кутю, заправляючи її смальцем.

З різдвяного святвечора починаються два тижні святок, які тривають до Водохреща, 19 січня.

Представники української інтелігенції співають колядки. На фото зокрема присутні Іван Гаврилюк та Ігор Калинець. Фото 1972 року

В радянські часи святкування Різдва було заборонено, як і інші релігійні свята. Святкування радянська влада хоч і заборонила на офіційному рівні, але не викорінила. Наприклад у Львові в 1972 році за ініціативи Олени Антонів, взяли 45 діячів української інтелігенції, зокрема подружжя Калинців, Василь Стус, Стефанія Шабатура та Марія Савка, Михайло та Ольга Горині, Володимир Іванишин, Олена Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, Любомира Попадюк, Богдан і Любомира Сороки, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус, Ярослав Кендзьор, Іван Гарилюк та багато інших. На жаль, 12-14 січня 1972 року 19 учасників цього вертепу було арештовано, а далі засуджено та відправлено у заслання.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна