Святкуй по-українськи: Новий рік

Новий рік у дохристиянський період відзначали 1 березня - саме з цього часу наставало літо, яке тривало до початку вересня. Пам'ятаєте "Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…", - це дуже давні слова. Як розуміємо, ластівка навряд поверталася в Україну навесні, а не в грудні.

У 1492 році минуло сім тисяч років з дня створення світу. Початок нового тисячоліття сприймався як можливий апокаліпсис і коли кінця світу не сталося, у Московському царстві був виданий указ про відзначання Нового року 1 вересня як церковно-державного свята.

Західні церкви в цей час користувалися літочисленням від Різдва Христового, дату якого в VI ст. вирахував монах Діонісій Малий, тобто датою Нового року в юліанському календарі було 1 січня, а у візантійському – 1 вересня.

В 1699 році Петро І "лучшего ради согласия с народами европейскими в контрактах и трактатах" видав указ про зміну літочислення, починаючи з 1 січня. Російським царем був запроваджений і новий порядок зустрічі Нового року, як в Європі: з салютами, пиятикою, прикрашанням будинків ялинками чи ялинковими гілками. Варто сказати, що після смерті царя звичай швидко забувся, і ялинки під Новий рік можна було зустріти лише на дахах шинків.

Але не так і надовго....

РАДЯНСЬКА ЯЛИНКА І "СТАРОРЕЖИМНОЕ ДЕРЕВО"

Православна церква шанує у передвечір Нового року святу Меланію Римлянку, а 1 січня за старим стилем – пам'ять святого Василія Великого. За іменами святих ці дні отримали назву "Маланки" та "Василя". На Бойківщині до свята навіть випікали спеціальні хліби – "Василі".

Від хати до хати ходили щедрувальники. Щоб родила нива, проводили по ній, ще засніженій, символічну борозну і засівали зерном.

У перший день Нового року засівали і в кожній хаті. Популярними були народні новорічні вистави "Коза" та "Маланка", участь у яких брали переважно чоловіки. Козу – тварину, що вважалася символом плодючості, зображав парубок у вивернутому кожусі з дерев'яним макетом голови тварини. У виставі були також присутні: Дід, Баба, Лікар, Солдат, Єврей, Циган, Турок, Гончар та інші персонажі, які розігрували жанрові сценки. Роль Маланки – недоладної господині, котра не вміє нічого робити, так само виконував парубок, переодягнений у жіночий одяг.

Перший день Нового року вважався сприятливим для початку важливих справ, надавали також значення тому, хто першим увійде до хати. Вважалося, що першим має зайти чоловік, такий звичай мав назву "полазник".

Від благочестивої спокійної атмосфери зустрічі Різдва новорічне свято відрізнялося гамірним, шумним характером. У цей день дозволялися парубоцькі бешкети. Церква ж закликала вірян бути стриманими у святкових забавах, не зловживати спиртним, не переїдати, утримуватися від непристойних жартів. Розуміючи, що в чомусь вони могли "передати куті меду", учасники новорічних ряджень на Гуцульщині і нині після завершення свят йдуть до потічка, "щоб змити гріхи". Подекуди, духовенство знімало заборони на споживання скоромних страв мирянами в новорічну ніч, розуміючи слабкість людської натури, хоча православні мають тримати піст до 7 січня за новим стилем.

Ялинку українці довгий час не прикрашали - на наших землях її функцію виконував Дідух. Ялинкову традицію, за однією з версій, на простори Російської імперії, під гнітом якої була й Україна, занесло з Німеччини разом з прусською принцесою Шарлоттою, дружиною імператора Миколи I - у 1817 році для неї прикрасили ялинку в Петербурзі. У другій половині XIX століття традиція стала повсюдною, причому із сімейної вона швидко перетворилася на громадську і навіть – благодійну. Саме в такому вигляді ялинка вперше з'явилася й у Києві.

"На третій день свята Різдва Христового, 27 грудня, найвище затвердженим київським товариством для допомоги бідним буде влаштована в залі Київської міської думи на Хрещатику ялинка на користь дітей, опікуваних цим товариством, – цитує "Кореспондент" газету "Киевлянин" 12 грудня 1878 року. – Ціна квитка для дітей 50 коп., для дорослих – 1 руб. На кожен дитячий квиток буде подарунок".

З того часу Хрещатик став центром підготовки до різдвяних свят. У численних магазинах на цій вулиці можна було придбати подарунки на будь-який смак, а на ялинкових базарах, що проводилися тут таки, – хвойні дерева. "У багатьох дворах на Хрещатику проводиться продаж ялинок, а також цілі ліси ялинок можна помітити на площах, – наголошувалося в "Киевлянине" за 23 грудня 1902 року. – Ціни на них порівняно невисокі".

На тому ж Хрещатику розташовувалися і магазини з ялинковими прикрасами вітчизняного і зарубіжного виробництва. Причому торгували вони досить вишуканим товаром. Наприклад, на початку XX століття в моду ввійшли іграшки з так званого дрезденського картонажу – фігурки птахів і звірів, складені з двох половинок блискучого опуклого картону. Досить тонкої роботи були й іграшки з вати, накрученої на дріт, розфарбовані і посипані блискітками, – ангели, херувими, діти, моряки, клоуни. А от традиційні нині скляні кулі з тонкими стінками тоді тільки навчилися робити, і тому коштували вони дуже дорого.

На звання головної ялинки Києва в той час, за словами завідувачки відділом Музею історії Києва Ольги Друг, претендували два дерева. Перше встановлювали в Дворянському зібранні на Хрещатику – цей будинок не зберігся (у радянський час на його місці побудували Будинок профспілок). Друга ялинка красувалася в Купецькому зібранні – будівлі, де сьогодні розташовується філармонія. Саме навколо неї влаштовували найбільше дитяче різдвяне дійство.

Один з таких заходів, на якому дерево прикрашали вже не звичайні свічки, а електричні лампочки, рекламував у грудні 1910 року "Киевлянин". "Влаштована буде хода всіх дітей з прапорами і в костюмах різних народів. У ході візьмуть участь Снігуронька, Дід Мороз, Баба-яга та інші. Діти прочитають вірші та байки".

Суттєві зміни у новорічні традиції українців принесла революція 1917 року. Одним з перших указів радянської влади у 1918 році став декрет про перехід на григоріанський календа (православна церква не визнавала календарної реформи і досі послуговується старим стилем, що має різницю з новим у 13 днів).

Різдво було оголошено пережитком минулого, "шкідливим святом", разом з ним під анафему потрапила і ялинка.

Але у пошуках нових способів ідеологічного впливу на маси, радянські вожді переглянули своє ставлення до різдвяного символу, і у 1930 році для дітей робітників було встановлено ялинку у Кремлівському палаці з "правильною" п'ятикутною зіркою на верхівці.

До побуту широких верств населення новорічне дерево увійшло після статті "Давайте організуємо дітям до Нового року гарну ялинку", опублікованої в газеті "Правда" 28 грудня 1935 року.

"Ялинкою" стали називати і самі новорічні свята – "утренікі", що їх організовували на підприємствах та в школах. З'явилися масові сценарії дитячих свят та їхні нинішні учасники - Дід Мороз та Снігуронька, які давали подарунки. Певний час ці подарунки могли бути досить специфічними, наприклад, квитком в цирк чи кінотеатр. А вже сходивши туди діти отримували більш приємніші для них дарунки у вигляді цукерок, а головне - мандаринок, що стали ще одним новим атрибутом свят. Чому саме мандарини? Цей фрукт достигає взимку, і постачався в радянські республіки з Грузії в грудні.

Повернулася й традиція прикрашання ялинки, що змусило радянську промисловість згадати навички виготовлення відповідних іграшок. Хітом стали прикраси з пресованої вати, причому до традиційних фруктово-звіриних сюжетів та Діда Мороза додалися герої казок – Червона Шапочка, Доктор Айболіт, Кіт у Чоботях, а також радянські актуальні мотиви – фігурки дирижаблів з написом СРСР, літаки, парашутисти, полярники, прикордонники з собаками, червоноармійці, піонери.

У довоєнні часи покупні іграшки були рідкістю. Радянські люди частіше прикрашали ялинки тим, що робили своїми руками з паперу, вати або картону

РАДЯНСЬКИЙ НОВИЙ РІК: МАНДАРИНИ, ШАМПАНСЬКЕ, ПРОМОВИ ВОЖДІВ

У повоєнний час традиція святкування Нового року обростає новими деталями. З 1947 року 1 січня стає вихідним днем. В 50-ті на вулицях міст стає більше ялинок: приміром, у Києві ялинки встановлювали на площі Сталіна, (Європейській), біля Палацу піонерів, де зараз міститься філармонія, на площі Калініна (Майдан Незалежності), біля входу на станцію метро Хрещатик.

Починаючи з 1960-х до Нового року центральну вулицю української столиці стали прикрашати святковою ілюмінацією в її радянському розумінні: п'ятикутні зірки і серпи з молотами, розтягнуті над проїжджою частиною.

В домашньому побуті сталася чергова іграшкова корекція – з настанням епохи Микити Хрущова промисловість взялася виготовляти фігурки дівчат у національних костюмах, кукурудзяні качани, а також іграшки на космічну тематику – супутники, ракети, космонавтів.

Ще однією яскравою деталлю радянського Нового року була підготовка святкового столу, до якого кожна родина намагалася дістати делікатеси. В епоху тотального дефіциту цей процес перетворювався на сафарі, адже тільки в грудні в величезних чергах можна було "урвати" зелений горошек, шампанське, майонез "Провансаль" і Совєтское шампанское. Мабуть саме тоді і з'явилася фраза "не чіпай, це на Новий рік!"

Дослідники вважають, що основні атрибути Нового року остаточно оформилися в 1960-х роках, і потім два десятки років поспіль кияни, як і решта жителів "страни совєтов", щорічно розігрували один і той самий сценарій: спочатку гонитва за делікатесами, потім домашнє свято "так щоб стіл ломився", а після нього – масові гуляння.

Цей сценарій містив елементи різдвяного свята (прикрашання ялинки, обмін подарунками), радянського побуту (слухання виступів президентів, бою курантів), східних традицій (вибір кольору одягу відповідно до року певної тварини), а також магічні обряди (спалювання записки з бажанням і ковтання попелу від неї разом із шампанським).

"САМ УДОМА", КРАБОВІ ПАЛИЧКИ, ШТУЧНІ ЯЛИНКИ

Ці звичаї зазнали невеликих змін в 90-ті, коли не стало СРСР, Різдво перестало бути під забороною, а залізний занавес впав.

Українці подивилися "Один вдома" (часто - вперше в своєму житті почувши там "Щедрик" і ще не знаючи, що це українська колядка), дізналися про Санта Клауса, побачили у фільмах ялинки, прикрашені дзвіночками і червоними бантами, але так само стояли в чергах, не купували, а "діставали" продукти. Одним з головних хитів стали "ніжки Буша" - курячі стегенця величезних розмірів і напій "Юпі" кольору "видери собі око". А по телевізору виступав вже не генсек, а президент.

Джерело: 24tv.ua

З часом до олів'є і "шуби" додалися салат з крабових паличок, свинина в майонезі "про французськи". В продажі з'явилися штучні ялинки і ялинкові прикраси на західний манер, щоправда - китайського виробництва. Президенти по телевізору продовжували розповідати, який це був складний рік.

Наразі олів'є з крабовими паличками вже не головною новорічною стравою, з ялинки зникла радянська зірка, та й Діда Мороза зі Снігуронькою час від часу пропонують замінити Святим Миколаєм. По телевізору більше не крутять "Іронію долі", Різдво за Григоріанським календарем стало вихідним.

Головна київська ялинка переїхала з Майдана на Софійську площу