ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Дружина загиблого Героя АТО: шапка ще зберігає запах його волосся, я її не перу

36-річний кулеметник Андрій Дерило був мобілізований. Під Краматорськом під час нападу бойовиків отримав три кульових поранення: в шийний хребець, лопатку і голову. Стікаючи кров'ю, стріляв по ворогові, поки не знепритомнів. Помер у військовому госпіталі в Києві. У Андрія залишилися дружина і двоє дітей
Depo.Життя
7 серпня 2014 18:30
ФОТО: depo.ua
Дружина загиблого Героя АТО: шапка ще зберігає запах його волосся, я її не перу
Дружина загиблого Героя АТО: шапка ще зберігає запах його волосся, я її не перу

ДеПо продовжує серію публикацій про українських солдат, які загинули під час боїв з терористами на Сході України.

Мобілізували Андрія в квітні, а в травні перекинули в Донецьку область. Солдат потрапив на війну в найважчі часи: не було ні постачання, ні обмундирування, ні навіть розуміння з ким доведеться воювати.

Як розповіли ДеПо товариші по службі Андрія, на групу українських солдат під Краматорськом напали бойовики, які під'їхали на... міліцейських машинах ППС.

«Кинули кілька гранат, накрили щільним вогнем, - згадують вони. - Андрюха прийняв бій, дав нам час перегрупуватися. Стріляв, поки не знепритомнів від ран. Бойовики відступили».

Наскрізне в шию, голову і лопатку. Складно уявити, як Андрій зміг вижити. Його евакуювали до Харкова, потім до Києва. У військовому госпіталі боєць два тижні боровся зі смертю.

«Я була з ним в Києві, Андрюша був у свідомості, - розповідає Аліна, дружина загиблого Героя. - Але говорити не міг, я розповідала йому про дітей, а він намагався посміхнутися...».

У рідному селі Видвиженець Дніпропетровській області сусіди кажуть про сім'ю Дерило як про чесних і працьовитих людей. Саме тут Андрій познайомився з Аліною, яка приїхала за розподілом до місцевої школи працювати вчителем.

«Він був дуже добрий, веселий і надійний, - зітхає Аліна. - Нам тоді було по 20 років, почали зустрічатися, потім весілля. Дітки пішли. У нас двоє - Марина і Руслан. Андрюша працював водієм, він дуже сімейна людина, головне - дітки, будинок. Дуже сумував, коли був ТАМ. Казав «скоро приїду». Після його повернення планували вінчатися ...»

Батьки загиблого солдата пенсіонери Вони змиритися з тим, що сталося, не можуть. З журналістами спілкуватися не хочуть.

«Ми разом з ним виросли в селі, - розповідає двоюрідна сестра Андрія Зоя. - Він у дитинстві дуже любив парне молоко. Я пам'ятаю, як бабуся о шостій ранку корову йде доїти, а Андрійко тут як тут. Як маленький котик, стоїть і облизується. Але мене як дівчинку завжди пропускав вперед молоко пити. Знаєте, він з дитинства захищав слабших і дівчаток... Коли його мобілізували, то він сказав, що поїде. Це його обов'язок. Навіть думки про те, що там якось «відмазатися» не було».

Зоя, розповідаючи про брата, то усміхається, то хмуриться. Іноді її голос тремтить. Здається, ось-ось розридається. Але тримається.

«А ще, коли ми жили у бабусі в селі, нам дуже хотілося побачити живого кабана, - каже Зоя. - Я пам'ятаю, ми організували цілу експедицію. На той випадок, якщо кабан виявився б небезпечним, ми прихопили з собою дідівський молоток і плоскогубці, щоб відбитися. Поклали їх на санки і ввечері тихцем пішли шукати кабана. Довго ходили, шукали. Так і не знайшли. Чогось злякалися в лісі, кинули санки. Потім дідусь довго шукав свої інструменти в лісі. Андрію і мені перепало».

На похорон Героя з'їхалися друзі і товариші по службі. Прощалися всім селом.

«У мене залишилася його тепла шапка, вона досі зберігає запах його волосся, я її не перу, - зітхає дружина загиблого солдата Аліна. - Іноді беру її в руки, притискаюся до неї. Здається, що він поруч...».