Справжні солдати. Іван Савельєв: Росія може перемогти тільки у Києві

Depo.ua продовжує цикл публікацій про українських бійців, які активно ведуть сторінки в соцмережах, розкриваючи цікаві факти про воєнні реалії.

НА 95% ВІЙНА - ЦЕ ПРОСТО РОБОТА

Інженер Іван Савельєв захищав свободу країни на Майдані, брав участь у подіях 2-3 травня в Одесі, а з липня минулого року воює в АТО. Щоправда, перші півроку перебував на фронті як волонтер, не оформившись навіть добровольцем.

        На Революції Гідності

" Я спеціаліст з ремонту стрілецької зброї і засобів ближнього бою - у мирні часи працював головним інженером на заводі. Тож друзі з 11-го батальйону попросили мене приїхати допомогти їм навчити особовий склад поводитись зі зброєю. Я приїхав і залишився. Разом з батальйоном пройшов першу кампанію аж до Дебальцевого. А цієї зими оформився офіційно, потрапив у другу кампанію, вже в аеропорт", - коментує Савельєв.

В перші місяці чоловік часто їздив у Київ - до власної майстерні з виготовлення військового устаткування.

"Керівники однієї з компаній надали нам приміщення. Я усе організував. Ми ремонтували, а хлопці і зараз ремонтують авто для бійців, обшивають їх бронею, приєднують кулеметні установки", - говорить боєць.

Зізнається, що до особливо феєричних вражень нове життя в АТО на нього не справило.

"Тут виявилось простіше, ніж в Одесі чи на Майдані. По-перше, у мене була вже потужніша зброя. А по-друге, я взагалі доволі спокійно ставлюся до всього цього. Війна як війна. На 95% - це просто робота. Сидиш, розбираєш кулемет. Чергуєш на блокпосту", - ділиться Савельєв.

Серед важких моментів називає два місяці, проведені на ротації, коли працювали зранку до вечора, ладнаючи зброю та техніку. А ще - час, проведений під Донецьким аеропортом.

"Це був лютий - всюди брудно і дуже холодно. Ми потрапили туди в активну фазу - постійні обстріли, руки мерзнуть, усі поморожені. Це справді було тяжко", - зізнається чоловік.

ТАК УЖЕ 1000 РАЗІВ БУЛО В МИНУЛОМУ

Проте навіть це не стало для Савельєва особливим стресом. Каже, сильно допомогло захоплення воєнно-історичною реконструкцією, якою він активно займався у мирні часи.

"Відтворювали поєдинки козацьких часів, Першої та Другої світових воєн. Я непогано знався на зброї і мав нормальну фізичну підготовку. Зброя, взуття за тих часів були важчими, ніж зараз, але я звик таскати їх на собі. Та й поспати тиждень на землі для мене складнощів не було", - коментує боєць.

Стверджує, знання з історії на війні вельми корисні.

"Щоб усе сприймати спокійно, треба розуміти, що так уже 1000 разів було в минулому. Будь-яка ситуація має аналоги, вона розписана істориками, проаналізована. Тому в історії можна знайти підказку, як діяти зараз", - стверджує Савельєв.

Слухати його аргументи та історичні оповідки на фронті полюбляють. Так можна не просто навчитись новому, до ж за цікавими історіями час спливає швидше.

СВОЮ ЛЮБОВ ЗУСТРІВ В БРОНЕЖИЛЕТІ ТА КОКТЕЙЛЯМИ МОЛОТОВА В РЮКЗАКУ

Для Савельєва останні півтора року визначні не тільки в плані Майдану та війни - виборюючи щастя країни хлопець... встиг одружитися. Каже, кохана до перспективи відправити його на фронт поставилась з розумінням.

"Ми познайомились 14 лютого минулого року, за чотири дні до штурму. Першого разу вона мене побачила у бронежилеті під курткою, рюкзаку з каскою та пляшки з коктейлями. Як кажуть, бачили очі, що купували. До того ж, вона з військової сім'ї - її батько воював на фронті", - розповідає боєць.

Каже, у революцію дівчина йому багато в чому допомогла.

"В мене квартира тоді нагадувала казарму. Друзі з усієї країни приїжджали, зупинялись у мене, їх треба було чимось годувати. Бо приходили додому під ніч, падали, спали, а зранку піднімалися і йшли. Тож вона нас годувала, піклувалась про нас", - зазначає Савельєв.

Під час війни бачилися не надто часто - Іван приїжджав на тиждень і знову їхав на фронт. А 28 лютого, за рік з моменту знайомства, вони одружилися. Заради цього Савельєва відпустили аж на десять днів.

"Звісно, дружина б дуже зраділа, якби я сказав їй, що лишаюсь, і більше нікуди їхати не потрібно. Але ж комусь треба воювати", - наголошує боєць.

ДІВЧАТА ПИШУТЬ У "ФЕЙБУК", ПРОСЯТЬ РОЗШУКАТИ ЇХНІХ ЧОЛОВІКІВ

До Майдану хлопець спілкувався в Інтернеті здебільшого на спеціалізованому форумі для людей, які цікавляться воєнно-історичною реконструкцією. А під час революції зареєстрував акаунт у "Фейсбуці", щоб бути в курсі подій та отримувати потрібну інформацію.

"Почав потроху писати для своїх десяти друзів. Певно, виходило цікаво - з часом френдів стало набагато більше (зараз у Савельєва 2705 друзів - ред.) Пишу, щоб люди пам'ятали, що в країні війна. Тим паче, що героїчних постів я не пишу - тільки показую, що відбувається. Сидимо в окопах - ось вам світлина з окопу. Сталася якась важлива подія - коментую", - зазначає Савельєв.

Активність в Мережі зробила "Фейсбук" Івана в певному сенсі ЗМІ для родичів бійців.

"Інколи хлопці не дзвонять додому, морозиться. Передзвонює одному дружина, каже, чого ти морозишся, я і так все знаю. У Дяді Вані в "Фейсбуку" написано, і навіть фотки є. Буває й так, що пишуть з проханням розшукати бійця, мовляв, з ним немає зв'язку. Знаходжу, каже, загубив телефон чи щось інше", - розповідає Савельєв.

МОЮ СТОРІНКУ ЧИТАЮТЬ В МІНОБОРОНІ

Через пости у "Фейсбуку" у Савельєва часто виникають конфлікти з керівництвом. Зокрема, багато хто обурюється, коли хлопець розповідає про проблеми на фронті.

"Мою сторінку уважно читає не тільки керівництво батальйону, але і керівництво Міноборони. І інколи реагують доволі швидко. Телефонують і обережно питають, як справи, чи є якісь проблеми. А потім натякають, мовляв, що деякі з них потрібно вирішити. Нашому керівництву доводиться працювати, наводити лад. Зізнаюся, ще з цивільних часів у мене є кілька друзів в Міноборони. Тож можу зателефонувати, поскаржитися, що не так. А вони мені зразу: "Гаразд, пиши пост". Я пишу, а міністерство одразу реагує", - стверджує боєць.

Інколи Савельєв видаляє пости на прохання керівництва - але лише тоді, коли проблему швидко вирішили.

"Мені не потрібен конфлікт, лише результат. Тим паче, я згоден, що життя - мистецтво компромісу", - наголошує чоловік.

СОБАКИ ХОВАЮТЬСЯ В ОКОП ДО ТОГО, ЯК ВОРОГ СІПАЄ ЗА ШНУРОК

Чимало постів Савельєва присвячено тваринам.

"На фото-молодший собак 11 тербата Град. Як справжній воїн вирішив не отсижуватись в тиловий будці, а йти на фронт з батальйоном", - пише хлопець під фото симпатичного песика.

На фото є й коти - деякі знімки з малятами виглядають вельми зворушливо.

"Сторожова кішка береже сон замполіта", - зазначає хлопець під одним із зображень.

Савельєв зізнається, що дуже любить тварин.

" У мене вдома живе кіт, хом'ячок, раніше жив ще бойовий окунь, доки його не з'їв бойовий кіт. Поєдинок тривав три місяці, але зрештою кіт переміг, бо він більше. А тут на фронті ми постійно підбираємо тварин. Величезну кількість собак вивезли з сіл. Під Донецьком є дачна зона навколо міста, яку утримує українська армія. Так от там кинули чимало породистих собак і котів. Серед них було багато контужених. От зайшли ми, бачимо, шикарний рудий кіт - просто красень. Почали приманювати, ловити, а він контужений - не йде на руки, кусається. Потім більшість тварин відійшла від стресу", - говорить хлопець.

Крім тих тварин, яких військові забирають самі, до хлопців часто прибиваються цуценята і кошенята. Про них піклуються, годують, адже поділитися з тваринкою їжею - це святе. Цікаво, що собаки, яких пригріли бійці батальйону, швидко теж стали військовими.

"Запросто залазять і злазять з БТР-ів, їздять в поїздах, ешелонах. Не губляться, знають, куди йти. Освічені, одним словом ", - посміхається Іван.

Втім, собаки на фронті допомагають не тільки психологічно. Як дослідили бійці, собаки ховаються в окоп якраз в той момент, коли супротивник на тому боці сіпає за шнурок, аби жбурнути гранату.

"Ми сто разів переконувались - людина з того боку тільки підходить до знаряддя, а собака вже в бліндажі", - розповідає Савельєв.

ВСЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ ФЕЄРИЧНИМ "ТРАБЛОМ" ДЛЯ РОСІЇ

Чоловік стверджує, що під час війни навчився не вірити у перемир'я, адже у такі періоди військові будні мало відрізняються від звичайних.

"На війні завжди буває затишшя. І коли просто затишшя, це добре. Але коли починають наголошувати: у нас тиша, працюватиме ОБСЄ, Червоних хрест - з вірогідністю у 80% буде якась підлота. Я бачив ситуації, коли про рації передають про повну заборону вогню, а як закінчують говорити, в бік бійців летить міна. Звичайно, самим порушувати перемиря не варто, але адекватно відповідати - інша справа. Хочете, хлопці, бійки? Що ж, давайте повоюємо", - коментує боєць.

У Савельєва немає сумнівів у перемозі українців.

"Все це закінчиться феєричним траблом для Росії. Вони впряглися у війну, яку вони можуть виграти в Києві, політичним шляхом. А виграти її на фронті для них нереально. Не секрет, що в радянській армії 40% офіцерів були українцями. В російській їх утримують кавказці. З них хороші солдати, а от офіцери - вельми посередні. Наші набагато розумніші та освіченіші. А їхнє ставлення до втрат... За статистикою, з нашого боку гине 1 боєць, а з їхнього - 10. Зрозуміло, що навіть так вони зможуть ще довго воювати, але ж чим все це для них закінчиться... Я повністю впевнений в нашій перемозі", - акцентує боєць.

Досьє depo.ua :

Вік: 40 років

Рідне місто: Київ

Освіта: Київський політехнічний інститутТакож читайте у рубриці "Справжні солдати":

Андрій Савчук: Мар`їнку не повинні віддати

Володимир Корабльов: Треба поставити паркан біля Росії і стріляти всіх, хто до нього підходить

Олександр Шульман: Я б не назвав це перемир'ям навіть під час великої п'янки

Сергій Голтва: Ми йшли на танки з голими дупами

Микола Ярошенко: Повернуся з війни і буду вирощувати банани

Іван Белецький: Всім казнокрадам пропонуємо гарячі тури до Маріуполя

Валерій Тудвасєв: Мій семирічний син придумав, як зупинити ворожі танки

Комбат капеланів-кіборгів Ігор Шулик: Кожен раз, як їдеш у батальйон, вирішуєш вмерти

"Батя" - На війні із шматком титану у спині

Лікар Сергій Сахацький: Ставлення місцевих до нас дуже змінилося

Інженер Вадим Вовк: Вразив пофігізм людей в зоні АТО

Віктор Коваленко: Викинув з церкви череп, і побратими перестали гинути,

Максим Мединський: Ми жили в свинарнику, але бігали там лише собаки,

Сергій Звягін: Не надсилайте харчі, бо їх міняють на горілку

Оператор Дмитро Двойченков: Хочу змінити уявлення про армію