Шість типажів: Хто прийде на Київпрайд-2018

На пару тижнів всі забувають про ями на дорогах, відсутність гарячої води та плани на літню відпустку, і все через традиційний для столиці марш за права сексменшин, який супроводжується насильством (що, на щастя, трапляється нечасто) чи погрозами насильства з боку поборників сімейних цінностей, наслідком чого стає особлива завзятість правоохоронців і нервозність пересічних громадян, пише Depo.ua з посиланням на "Ділову столицю".

І хоча збуджений стан населення потрохи знижується (позначається звикання до колись нової та оригінальної теми), але до повної байдужості ще дуже далеко, тож гомофоби і гомофіли (термін добряче призабутий, але саме так називалися борці за права секс-меншин на зорі їхньої революційної діяльності) знову схрещують шпаги, правда, поки лише віртуальні. Ось і дружина секретаря РНБО Ганна Турчинова дуже вчасно відзначилася скандальним текстом про "гомодиктатури", чим накликала на свою голову повсюдний гнів ЛГБТ-активістів та співчуваючих.

Проте ми спробуємо абстрагуватися і від "гомодиктаторів", і від "гнобителів секс-меншин", а спробуємо поглянути на майбутній київський "гей-парад" максимально відсторонено, але при цьому з властивою людському мозку стереотипністю, та виокремимо декілька основних типажів учасників маршу. І нехай пробачать нас за нашу стереотипність ЛГБТ-активісти - без неї людському мозку працювати вкрай складно, і тому, борючись з одними стереотипами, ми неодмінно породжуємо нові.

Типаж №1. "Гомосексуал-борець"

Типаж київського маршу номер один - у цій схемі головний і основний - представник ЛГБТ-спільноти, тобто гей, лесбіянка, трансгендер чи далі за списком, який останнім часом став занадто довгим і складним, щоб людина без спеціальної підготовки змогла усвідомити всю запропоновану різноманітність. З цим типажем все більш-менш зрозуміло. Київ, з одного боку, досить толерантне по відношенню до секс-меншин місто, особливо якщо порівнювати з іншими пострадянськими державами. У всякому разі одностатеві парочки, що тримаються за ручки, на вулицях не така вже й велика рідкість (навіть у спальних районах). При цьому їх не надто інтенсивно б'ють і проклинають, а швидше навіть не дуже звертають увагу. З іншого боку, українське суспільство в масі своїй дуже патріархальне, і всяку законодавчу спробу остаточно вирішити "гейське питання" (не в гітлерівському розумінні, звичайно, а в ліберальному) зустрічає в багнети. Навіть просте згадування в законодавчому акті слів "гендер", "сексуальна орієнтація" і так далі викликає бурю протестів у поборників традиційних цінностей. При цьому в країні вдосталь організацій правого спрямування, які намагаються морально і фізично протидіяти будь-яким публічним акціям ЛГБТ-спільноти. Але подібне трапляється не надто часто, гей-клуби та інші схожі місця ніхто не трощить.

Тобто, українське суспільство до секс-меншин ставиться не надто агресивно, а до прихованих гомосексуалів навіть цілком спокійно, але відкритих геїв, лесбіянок і так далі в суспільство пристойних людей категорично не приймає. Суспільство дотримується точки зору, що інших орієнтацій, окрім гетеро - ніби то й немає.

Так що мотивація представників першого типажу цілком зрозуміла. Вони хочуть голосно заявити про себе, домогтися офіційного визнання певних юридичних прав, на кшталт одностатевих шлюбів та усиновлення, які є у їхніх "колег" у більш розвинених країнах. Заради цього і йдуть на "жертовний подвиг", ризикуючи бути побитими і публічно приниженими. Серед них є і "професійні гомосексуали", які входять до лав різного роду структур борців за права секс-меншин. Це той випадок, коли хобі збігається з професією, і метою є вже не стільки отримання прав, скільки сам процес боротьби, адже почасти їхні доходи безпосередньо пов'язані з відсутністю цих самих прав і наявністю агресивних гомофобів. Інакше вся ця діяльність не мала б сенсу.

Типаж №2А "Співчуваючий натурал"

Другий типаж київського "прайду" - це натурал, який сповідує ліберальні цінності та щиро і безкорисливо бореться за права ЛГБТ аж до особистої участі. Відрізнити перший тип від другого сторонній людині досить складно, особливо якщо вона впевнена, що "на гей-паради ходять тільки гомосексуалісти", а тому в масовій свідомості співчуваючі натурали нічим не відрізняються від представників ЛГБТ. Серед них також зустрічаються не дуже щирі персонажі, але вони складають навіть окремий підтип.

Типаж №2Б "Співчуваючий політик"

Таких в українській політиці вкрай небагато з цілком простої причини - політик задля електорального успіху повинен орієнтуватися на більшість, а не меншість. Якщо б, наприклад, свій прайд проводили пенсіонери, то разом з ними в стрункі колони вишикувалася б велика частина Верховної Ради. Але пенсіонери занадто численні і меркантильні, а тому організовані гірше за ЛГБТ, так що кожен політик цілком здатний зібрати власний "прайд" з бабусь і дідусів, але, оскільки їм часто доводиться платити за участь, такі акції не повсюдні і не особливо масові.

На сьогодні в Україні вже сформувалася доволі активна група співчуваючих ЛГБТ політиків, що збігається з групою єврооптимістів-антикорупціонерів на чолі з Сергієм Лещенком, Мустафою Найємом та Світланою Заліщук. На відміну від багатьох колег, вони роблять ставку на молодого і просунутого виборця, а тому ходять на "прайди" регулярно та з задоволенням, отримуючи від цього заходу в першу чергу піарну користь. До них приєднуються і їхні молодші прибічники - громадські активісти, які безпосередньо на гей-тематиці не спеціалізуються, але позиціонують себе прогресивними і ліберальними, а тому охочі до отримання на "Марші рівності" своєї частки "гомохайпа".

Серйозні політики на "Марш рівності" не підуть, навіть незважаючи на прямі заклики євродепутатів очолити колони. Внутрішні електоральні втрати в даному випадку є набагато важливішими, аніж косі погляди з Брюсселя.

Типаж №4 "Гомогард за примусом"

Наступний типаж заходу - український правоохоронець, якого в наказовому порядку покликано на службу, щоб "підтримувати громадський порядок" і не допустити масових заворушень. Його роль в цій історії, мабуть, найбільш незавидна. Середньостатистичний український поліцейський у своєму ставленні до представників секс-меншин нічим не відрізняється від середньостатистичного українця. Тобто до представників ЛГБТ він відчуває не стільки ненависть, скільки якусь огиду і зневагу. І хотів би, щоб ніяких геїв навколо не було зовсім, а якщо б і були, то ніяк себе в якості сексменшин не виявляли. Але, як особа підневільна, він змушений не просто бути присутнім на неприємному йому дійстві - він повинен "всіх цих збоченців" охороняти і кістьми за них лягти. Адже нікому в нашій країні не потрібен гомофобський скандал з масовим побиттям ЛГБТ-активістів, а тому поліцейський виконує завдання державної важливості. Як би там не було, міліція це архіважливе завдання більш-менш успішно виконує ось вже третій рік. Останній раз "прайд" супроводжувався заворушеннями в 2015-му і, судячи з того, що загальне загострення пристрастей навколо ходи секс-меншин потроху спадає, особливого занепокоєння з приводу того, що в цьому році щось піде не так, поки що немає.

Типаж №5 "Гомофоб-традиціоналіст"

Ще один ключовий типаж київських "маршів рівності" - борець за традиційні цінності, який більш або менш щиро вірить, що сексуальні девіації - зло, з яким треба боротися, в тому числі, і навкулачки. В більшості випадків цей типаж представлений членами правих молодіжних парамілітарних формувань, проте не завжди. Численні українські праві, не приховуючи свого презирства до секс-меншин, відзначають, що воювати з геями, допоки йде війна з Росією і внутрішніми сепаратистами, це принизливо і непристойно.

Свою частку у війну з "пропагандою педерастії" вносить і церква, в першу чергу Московського патріархату. Священики особисто розганяти ЛГБТ, звісно, не приходять, але в інформаційному полі опір УПЦ МП досить помітний, і свої бойові загони в "канонічної церкви" теж є. Київський патріархат в даному випадку діє куди толерантніше: якщо УПЦ МП прямо закликає владу заборонити "гріх", то УПЦ КП обмежується закликами не вдаватися до насильства. Ми, мовляв, такого не схвалюємо, але в дусі Євангелія закликаємо не вдаватися до насильства.

У цілому ж для "гомофоба-традиціоналіста", як і для професійних захисників секс-меншин, у більшості випадків процес боротьби куди важливіше за результат. Адже своїм активним опором акціям ЛГБТ вони лише привертають увагу до нетрадиційної орієнтації, що, нехай і опосередковано, теж є тією ж "пропагандою гомосексуалізму". Адже, якби всього цього обуреного і незадоволеного шуму в інформпросторі не було, більшість киян ризикували б взагалі не дізнатися, що у столиці проводять "Марш рівності", а різні геї та лесбіянки в принципі існують десь поблизу. Однак активний протест проти "розгнузданих збоченців" і "гомодиктатури" дозволяє професійним "гомофобам" зібрати свій урожай популярності на "гарячій" темі.

Типаж №6 "Цікавий гомонейтрал"

Було б вкрай неправильно вважати, що все українське суспільство поділяється на прихильників традиційних цінностей і активістів ЛГБТ та їм співчуваючих. Велика частина українців є в цілому байдужою до проблем секс-меншин. Їм не до вподоби і несамовита заклопотаність борців за права секс-меншин, бо, на їхню думку, ніяких особливих прав гомосексуалам не треба, і не менша заклопотаність агресивних "гомофобів" з їхнью зацикленістю на "сімейних цінностях", що відгонить середньовіччям.

Проте за пристрастями навколо "Марша рівності" вони все одно спостерігають - чи то з цікавості, чи то тому, що не спостерігати стає вже неможливим. Непримиренна меншість завжди може нав'язати свій порядок денний нейтральній більшості. "Гомонейтрали" можуть навіть на марш сходити - подивитися на шоу, та й багатьох журналістів (а їх на попередніх прайдах могло бути не набагато менше, ніж активістів) цілком можна віднести до цієї категорії. Головне - не потрапити випадково "під роздачу".

У цілому ж майбутній "прайд" нічого особливо нового і оригінального не принесе. Все ті ж типажі, все ті ж ролі, все ті ж тези, про які цікаві обивателі досить швидко забудуть і навряд чи згадають до наступного маршу.