Що спільного між епідемією кору і пам'ятниками Леніну

Небажання розуміти очевидні речі і думати про майбутнє обов'язково приводить до катастрофи – чи то в політиці, чи то в медицині

Здавалося б, це такі різні теми – епідемія кору в Україні та пам'ятники ідолу минулих часів. Але є між ними одна дуже важлива схожість…

Коли починалася декомунізація, ще не офіційна, згідно із законодавством, а стихійна, народна, в суспільстві гуляли різні аргументи "проти". Одним із таких був абсолютно ностальгійний пасаж – ми, мовляв, тут з мамою гуляли і морозиво їли, коли я ще в дитсадок ходила, то навіщо ж чіпати, це ж наша історія, нехай і далі собі стоїть, їсти ж не просить.

І подібних закидів лунало в рази, а то й на порядок більше, ніж ідейно-комуністичних. Тобто очевидно, що в країні є великий прошарок людей, які живуть за принципом "раз за мого життя так є, значить, так було завжди (і буде завжди), бо як інакше". І їм навіть на думку не спадало, що той Ленін там стоїть від сили півстоліття – у конкретному Харкові, про який отак тяжко зітхали фанати "найсмачнішого у світі радянського морозива" (зробленого за американською технологією і на скопійованих у США підприємствах). І що до нього там щось було, причому значно довший час. І після нього буде – можливо, теж довше, ніж він стояв там, на площі Свободи…

Спитаєте – а до чого тут кір? А ось до чого. В кінці тижня дав прес-конференцію завідувач лабораторії Інституту епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В.Громашевського НАМН України Ігор Маричев. Так от, він сказав таку, в принципі, страшну річ: "У що може вилитися поширення кору в Україні, важко передбачити. Можна лише констатувати, що на сьогодні захворюваність наближається до показників періоду 1968 року". Чому взято саме цей рік? Та тому, що саме тоді, 1968 року, в УРСР розпочали вакцинацію від кору. "Це був час, коли в Україні ще не проводили вакцинацію", - додав Маричев. Вдумайтеся в цю інформацію – зараз в Україні хворіють на кір так, як хворіли ще до появи вакцини!

Причому у всьому іншому світі вона з'явилася не набагато раніше – всього-на-всього з 1963 року людство почало робити щеплення від кору. (За збігом обставин, саме тоді ж в Харкові поставили неіснуючий вже пам'ятник Леніну.) 56 років – це навіть не середня тривалість життя в Україні, а на десяток років менша, ніж у чоловіків. Тобто це такий короткий проміжок часу, коли людство більш-менш вільно зітхнуло у боротьбі з кором.

А знаєте, коли на планеті був зафіксований останній випадок зараження на віспу у природних умовах? 1977 року! (В лабораторії – 1978-го.) Офіційно, на рівні ВООЗ було оголошено про те, що віспи як захворювання на планеті Земля не існує – 1980 року. Мені, ще молодій людині, в той момент був рівно один рік. Тобто одна із найстрашніших хвороб на планеті перестала убивати людей буквально за життя одного, ще аж ніяк не старого покоління. Причому для цього – і повного подолання віспи, і взяття під контроль кору, і успішної боротьби із десятками інших страшних хвороб – тисячі і тисячі науковців і практикуючих лікарів доклали стільки зусиль! Є відомий історичний факт, як російська імператриця Катерина ІІ, аби подати своїм підданим приклад, наказала зробити їй "щеплення". І це відбувалося не 1968 року, коли віспа уже доживала свій страшний вік на планеті, а 1768-го.

Не одне покоління землян пережило страшні епідемії (у світі було три пандемії чуми, ПАНДЕМІЇ, коли вимирали десятки мільйонів людей, і це в той час, коли на планеті жило значно менше людей), поки нарешті вдалося побороти страшні і, здавалося, невиліковні хвороби. І тут з'являються люди, які з тих чи інших причин раптом вирішують, що їхнім дітям ніякі щеплення не потрібні, бо і без них, бачте, в Україні ніхто не хворіє, а від вакцини, пам'ятаєте, хтось колись помер, отож-бо й воно! Точнісінько як із пам'ятником Леніну – раз на нашій пам'яті ніяких епідемій не було, значить, і вакцинуватися не треба. Якось-то воно буде.

А потім, коли таких людей набирається критична маса – починається епідемія. І страждають не тільки невакциновані діти, а й ті, у кого із щепленням усе порядку, але воно ж все одно розраховане на відповідне середовище, якщо хочте, на колективну свідомість і відповідальність. І якщо ви думаєте, що це тільки в Україні така біда – то глибоко помиляєтеся. В кінці минулого століття епідемія кору накрила Ірландію. Однією з головних причин було те, що середній по країні рівень імунізації впав нижче 80 %, а в Північному Дубліні склав узагалі близько 60 %. А в Україні, за даними МОЗ, менше 50% усіх дітей провакциновані від цієї хвороби. Менше половини.

(В Стокгольмі у 70-х роках ХІХ століття через приблизно такі ж причини, як нині в Україні – наскільки ми відстаємо! – люди кинули вакцинуватися від віспи. Рівень вакцинації був 40%, тоді як у інших регіонах Швеції він доходив до 90%. Що сталося? Звісно ж, розпочалася епідемія. Люди схаменулися, побороли свої страхи і релігійні забобони – і за деякий час віспи у Стокгольмі як і не було.)

І це не відбувається одномоментно – як в один, так і в інший бік. У чудовій книжці двох Стівенів, Дабнера і Левітта, "Фрікономіка" описаний випадок із історії США, коли автори виявили, що рівень підліткової злочинності практично ідеально корелює із прийнятим за півтора десятки років до піку злочинності закону про заборону абортів. Дивіться, яка довгограюча партія – заборонили аборти, небажані і не потрібні батькам діти почали народжуватися, а коли виросли, то логічно потрапили у кримінальне середовище. А після повернення права на аборти – не відразу, а із відповідним "люфтом" - ця маса небажаних дітей, кинутих напризволяще і на виховання вулиці зменшилася до попередніх прийнятних показників.

Так само відбувалося і в Україні. Істерики про смерть від вакцин розпочалися не сьогодні і не учора. Ось карта рівня вакцинації від кору по країна на (увага!) 2010 рік:

Роками українців залякували – перш за все самі ж українці себе й лякали – страшними вакцинами, які убивають дітей мало не пачками. Все це у нашому незрілому і легкому на маніпуляції суспільстві (згадайте, як ці ж самі люди, або їхні батьки ставили перед телевізором, де водив руками один відомий шарлатан, слоїки з водою) абсолютно логічно призвело до того, що накопичилася критична маса невакцинованих людей – і це дозволило хворобі вийти за контрольовані межі, докотившись до старозавітних часів, коли вакцини взагалі не було.

А тепер уявіть, скільки треба буде зробити зусиль для того, аби а) переконати цих людей повернутися до звичної для цивілізованого світу практики вакцинації, б) цей процес подіяв на рівень захворювання на той таки кір, звівши його до допустимого. По суті Україні доведеться повернутися у початок 70-х і заново побороти цю хворобу. Скільки зусиль, фінансів – із бюджету й так, м'яко кажучи, небагатої країни – доведеться викласти на елементарні людські невігластво і дурість.

2016 року ВООЗ оголосила, що вся Америка, від Вогняної Землі до Аляски, є вільною від кору. Це уперше в історії планети Земля одна частина світу поборола кір. Так от, цьому передувала 22-річна програма тотальної вакцинації населення. Скільки років займе боротьба з кором в Україні – складно навіть уявити. Якщо вона взагалі розпочнеться…

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна