Що крамольного у забороненому інтерв'ю нобелівської лауреатки Алексієвич

Як зазначає Depo.ua, наразі матеріал російського журналіста Сергія Гуркіна саме агентство голосно охрестило "інтерв'ю року".

Дійсно, не часто ЗМІ такого класу видається вдача поговорити з Нобелівським лауреатом та ще й роздути гучний скандал навколо матеріалу.

На шпальтах "Білоруських новин" Алексієвич пояснює: журналіст представився співробітником "Ділового Петербурга", але говорив з нею у провокаційній манері. Після чергового питання про війну на Сході України Алексієвич припинила "ідіотське інтерв'ю" і заборонила його друкувати.

За її інформацією, "Діловий Петербург" пішов назустріч нобелівській лауреатці, виключивши матеріал з редакційного плану. Зате інтерв'ю з'явилося на Regnum. Наразі росіяни розхоплюють текст по цитатах і на всю горлянку кричать про загибель морального авторитета.

Пропонуємо познайомитися з цитатами зі скандального інтерв'ю і проаналізувати, що в них крамольного.

"Якби люди були іншими, вони б усі вийшли на вулицю, і війни в Україні не було б. А в день пам'яті Політковської було б стільки ж людей, скільки я бачила в день її пам'яті на вулицях Парижа. Там було 50, 70 тисяч осіб. А у нас - ні. А ви говорите, що у нас нормальне суспільство. У нас нормальне суспільство завдяки тому, що ми живемо своїм колом. Мілітаризм - це не коли всі готові вбивати. Але тим не менше виявилося, що готові"

"Це не був державний переворот (на Майдані - ред. )Ви не уявляєте, яка бідність була навколо, як там крали. Зміна влади була бажанням людей. Я була в Україні, ходила в музей "небесної сотні", і прості люди мені розповідали про те, що там було. У них два ворога: Путін і власна олігархія, культура хабарництва"

"Порошенко та інші не фашисти. Ви розумієте, вони хочуть відокремитися від Росії, піти в Європу. Це є і в Балтії. Опір приймає запеклі форми. Потім, коли вони дійсно стануть незалежним і сильною державою, цього не буде. А зараз вони валять комуністичні пам'ятники, які і нам би варто було повалити, виганяють телевізійні програми. А що, вони будуть дивитися Соловйова і Кисельова?"

"Те, що він (Олесь Бузина) говорив, викликало озлоблення. (... у відповідь на запитання "Тобот о таких треба вбивати?") Я цього не кажу. Але я розумію мотиви людей, які це зробили. Так само, як мені зовсім не подобається, що вбили Павла Шеремета, який любив Україну. Мабуть, були якісь розборки абощо"

"Коли почалася війна, справедливості вже не шукай. По-моєму, Стрєлков говорив, що в перший тиждень людям було дуже важко стріляти один в одного, що змусити людей стріляти було майже неможливо. А потім почалася кров. Те ж можна сказати і про Чечню"

"Ви те ж саме робили в Чечні, щоб зберегти державу. А коли українці стали захищати свою державу, ви раптом згадали про права людини, які на війні не дотримуються. Ви, росіяни, в Чечні вели себе ще гірше (...) За яким правом Росія увійшла в Донбас? (...) Коли Росія туди увійшла, що ви хотіли - щоб вас там зустріли з букетами квітів?"

"(Російську мову забороняти не потрібно) Але може бути, на якийсь час і потрібно, щоб зцементувати націю. Будь ласка, говоріть російською, але всі навчальні заклади будуть, звичайно, українською. Іншого способу зробити націю немає"

"А хіба там були не росіяни танки, не російська зброя, не росіяйські контрактники? Фігня все це. Якби не було вашого зброї, там би не було війни. Так що не морочте мені голову цією нісенітницею, якою забита ваша голова. Ви так легко піддаєтеся всілякій пропаганді. Так, там біль, там страх. Але це на вашій совісті, на совісті Путіна. Ви вторглися в чужу країну, на якій підставі?"

Згідно з опублікованою версією, Алексієвич закінчує інтерв'ю фразою "Ви знаєте, мені не подобається наше інтерв'ю, і я вам його забороняю друкувати".

За версією численних російських колумністів журналіст неабиякою майстерністю "вивів Алексієвич на чисту воду", та злякалася власних слів і відповідно наклала табу на вихід матеріалу. Втім, ймовірно, письменницю просто роздратувала особистість та манера співрозмовника, адже особливої крамоли у інтерв'ю немає.

Наразі росіяни носяться з тезою "Алексієвич вважає вбивство Бузини виправданим". Але ж чекайте, письменниця такого не казала. Алексієвич лише визнала, що розуміє мотиви вбивць журналіста. Розуміти різних людей - взагалі риса хорошого письменника, тим паче, якщо мова про людину, яка за життя взяла тисячі інтерв'ю. І хіба не розуміти вбивцю вчать у тій самій російській школі на уроках літератури: здається, роман Достоєвського "Злочин і кара" - чи не найкультовіший твір шкільної програми країни. І у творі росіянина йдеться саме про розуміння, а не про схвалення.

Ще одна точка для кипіння - питання російської мови в Україні. "Алексієвич хоче заборонити російську мову", - верещать обивателі і навіть ліберальні блогери. Але письменниця не пропонувала жодних заборон у побутовому житті, лишень сказала, що українські діти повинні вчитися українською. Вельми слушна думка, яка може викликати заперечення хіба що у російських націоналістів...

Вочевидь, ЗМІ сусідньої країни просто не звикли, що деякі письменники пишуть російською і не пляшуть під путінську дудку.

А якщо брати ширше, світ відвикає від неполіткоректних думок. В інтерв'ю, на екранах чи на сторінках книжок люди воліють бачити ідеального, причесаного героя, а не живу людину, яка може думати не під копірку однієї зі сторін. І деякі інтерв'юери завертають матеріали і викреслюють цілі абзаци тексту, в яких насмілилися показати себе справжнього. Щоправда, таким письменникам як Алексієвич не завжди варто цього боятися.