Русскій СУП, або Як перетворити Живий Журнал на мертвий

Десять років знадобилося росіянам, аби помножити перспективний і потужніший блог-ресурс на нуль. Від 4 квітня сервіс, який раніше керувався каліфорнійськими законами, переходить під юрисдикцію Кремля. Юзерів вже "потішили" новою користувацькою угодою, яка зайвий раз засвідчила, що ЖЖ настає повний ФСБець, і вижити має тільки лубянсько-ольгінський хор та тому подібний мотлох.

Те, що Живий Журнал остаточно захлинається в океані мертвої води, стало очевидним наприкінці минулого року, коли сервери платформи були переведені з США до Росії. В лютому головним редактором ЖЖ став такий собі Олексій Корольов, який до того набирався досвіду на посаді заступника директора мовлення на "Раша Тудей". З такою заразою, як токажуть, довго не живуть.

Історія Livejournal стартувала 18 березня 1999 року завдяки американському програмісту Бреду Фріцпатріку. В 2005-му ЖЖ викупила компанія Six Apart, яка наступного року передала керування кириличним сегментом російській SUP Media. У 2007-му росіяни викупили сервіс повністю, проте номінально керування платформою здійснювалося згідно американського законодавства, що добряче дратувало упорядників "з запоребріка".

Поодинокі зойки про те, що нічого доброго російська рука Живому Журналу не несе, залунали одразу по продажу компанії "СУПу" в середині 2000-х. Тоді ж з'явилася і ідея перевезти сервери, але тодішньому американському співвласнику "СУПу" Эндрю Полсону, як розповів відомий російський блогер Антон Носик (dolboeb), вдалося пояснити, чим це загрожує.

Свої порядки росіяни впроваджували поступово, і спочатку взагалі ніяк себе не проявляли. Їхня присутність стала помітна на початку 2010-х, але й тоді носила більше "етикеточний" характер: були впроваджені нові функції, був зроблений акцент на монетизацію блогів та рекламізацію самого ресурсу. Паралельно почалася боротьба з незгодними, яка спочатку мала начебто несистемний, нерегулярний і вибірковий характер – до українського Майдану. З перевезенням серверів, зміною юрисдикції і впровадженням нових правил процес вийшов на свій заключний етап – остаточне закручування гайок.

В новій користувацькій угоді, яку не "підписати" просто неможливо, бо не вдасться зайти на власну ж сторінку, адмінінстрація ресурсу прямим текстом повідомляє, що всі "технічні дані, що передаються Сервісу програмним забезпеченням Користувача, а також інші дані будуть доступні Адмінінстрації і можуть нею використовуватися на власний розсуд у незаборонений законом (нагадаємо: російським) спосіб, в тому числі для таргетингу реклами, що демонструється Користувачу". Згадку про таргетінг реклами можна проігнорувати – вона зроблена для галочки. Головний же посил даного пункту в іншому: віднині – ніякої приватності і недоторканості персональних даних. А замість них – цілодобове стеження за ЖЖ-життєдіяльністю з боку "великого лубянського брата": "Згідно з… Федерального закону… Адміністрація зобов'язана протягом року зберігати і надавати за запитом уповноважених органів інформацію про факти прийому, передачі, доставки та/або обробки голосової інформації, письмового тексту, зображень, звуків, відео- та інших електронних повідомлень Користувача і інформацію про Користувача".

Ще одне суто кремлівське ноу-хау – знову ж, згідно російського законодавства, яке віднині бажано вивчити всім юзерам: якщо за добу на сторінку зайде більше трьох тисяч гостей, то блог автоматично прирівнюється до ЗМІ. З усіма наслідками. Про те, що накрутити три тисячі заходів потрібній (точніше, непотрібній) людині – не проблема, можна не згадувати. При цьому користувач "зобов'язується відмічати контент, який, згідно законів РФ, не призначений для розповсюдження серед дітей до 18 років, як матеріали для дорослих" – напевне, щоб товаришу майору було простіше мережу моніторити.

Не забули і про "бізнес по-русскі": в ЖЖ заборонено розміщувати рекламу та/або політичну агітацію, "якщо інше не встановлено окремою угодою між Користувачем та Адміністрацією". Сама норма не нова, але її дію в Росії уявити не складно: про Путіна можна писати, як про мертвого: або добре, або нічого. Про Мізуліну, Мілонова і інших московських клоунів – можна, але не дуже ядучо. А от свою політичну позицію, якщо вона не збігається з лінією партії, краще лишити для дзеркала. І щоб без качечок!

Собі ж власники ЖЖ ні в чому не відмовляють. Наприклад, вони чесно попереджають, що розміщатимуть рекламу на власний розсуд, в тому числі на сторінках блогів та спільнот, а також самостійно і будь-якої миті мінятимуть спосіб її розміщення, вигляд і кількість - все, як завжди. Але зупинятися на цьому не збираються, адже лишають за собою право розсилати на пошти користувачів не лише службові повідомлення, але й рекламу третіх осіб – тобто спам.

На цьому тлі просто губиться наступний пункт: Адміністрація видалятиме блог, якщо ним не користувалися понад півроку. Незалежно від того, чи користувач сам не заходив, чи сама Адміністрація обмежила йому доступ через порушення якогось пункту з її Угоди. Що відкриває нові горизонти у боротьбі з неугодними.

Втім, для української частини Живого Журналу все не так трагічно, як для російської. Просто тому, що втрачати їй вже нема чого: колись досить помітний і жвавий український Livejournal, навіть виділений в окремий сегмент, був вбитий СУПом на початку 2014 року, після захоплення Криму та Донбасу. Хоча "камін-аут" російського керівництва та пресинг українських користувачів почався раніше – за часів Майдану.

Красномовно ілюструє цей процес історія журналу diana-ledi - київської дописувачки Діани Макарової, яка довший час була редактором українського ЖЖ. В своєму останньому дописі вона розповіла, як їй працювалося з московським керівництвом.

"Билася я за українського блогера – до хрипоти, до бійки… Билася в тому числі і за право українського блогера публікуватися на головній сторінці рідною йому, українському блогеру, мовою. З Москви мені м'яко пояснювали, мовляв, це неприйнятно. Що інші блогери українську мову не компрене, а перекладати їм ліньки. Тоді я сідала за переклади українських постів і подавала на головну сторінку ЖЖ вже перекладені матеріали. Мені знову м'яко пояснювали, що це ризиковано, тому що деякі українські блогери не надто правильно толкують історію і взагалі націоналісти. І так далі…" – згадувала вона.

За словами Діани, м'який пресинг був головною зброєю Московського керівництва ЖЖ, але ця м'якість ставала стіною, коли справа доходила до українського питання. Їх не цікавив відтік блогерів на інші ресурси. Наприкінці 2013-го московська редакція перестала брати підбірки українських постів і запропонувала "припинити цей Майдан у стрічці".

Вже тоді адміністрація ЖЖ старанно блокувала неугодні кремлівській агітмашині дописи, стрімко набираючи обертів. Макарова, яка збирала допомогу для майданівців, а пізніше – для українських бійців на Сході, протрималася до початку літа 2014-го. В червні "СУП" кілька разів "попередив" власницю сторінки щодо "збору коштів на незаконні цілі". Незабаром, після заморозки старих постів з реквізитами, журнал був "зачищений" повністю – при тому, що жодного нового допису після "попередження" нею зроблено не було.

Користувач nazavzhdy, який оприлюднив останній пост diana-ledi (дописувати у себе на сторінці вона вже не могла), також був оперативно "випиляний" з ресурсу. Діана перебралася на Facebook, де продовжила діяльність свого "Какбыфонда" часів ЖЖ – нині він відомий як Ф.О.Н.Д. Діани Макарової і вже четвертий рік активно допомагає фронту.

Подібні попередження про "незаконні цілі" в 2014-му отримували всі, хто збирав кошти чи просто публікував реквізити для допомоги українській армії. Причому кожного разу адміністрація ЖЖ, яка нині відверто визнає, що недоторканості особистих даних і переписки для неї не існує, нервово жахала: повідомлення є конфіденційним і не підлягає оприлюдненню.

Тоді, у 2014-му, відбувся шалений, вирішальний відтік українських блогерів з Живого Журналу – переважна більшість осіла на вже згаданому "Фейсбуці", де періодично потерпає від діяльності так званого "люблінського офісу", який чомусь дуже полюбляє банити українських користувачів за "москалів" і "кацапів", старанно не помічаючи "хохлів" і тому подібну творчість московської "ботви", яка за останні роки також "прописалася" на ресурсі Марка Цукерберга.

Живий Журнал в Україні вмер. Нині в ньому залишилося лише кілька помітних блогів, але чи існуватимуть вони надалі – невідомо. Наприклад, власник популярного журналу gorky_look Святослав Стьопкін, вже повідомив, що його "кафедра" переїде на іншу платформу. Автор же найвідомішого українського блогу ibigdan Ігор Бігдан, що свого часу очолював український ЖЖ, двома днями раніше дуже вчасно написав, що йому "час на дембель", тож він шукає собі заміну.

Живий Журнал був цікавою платформою з нещасливою вдачею. І його історія лише зайвий раз свідчить: де Росія – там смерть. Навіть у віртуальній реальності.