Радісна історія: Як робот і троє українських підлітків збирали кульки у Вашингтоні

Команда українських підлітків потрапила у ТОП-20 серед 163 команд на олімпійських іграх з робототехніки First Global Challenge. Юні інженери мають чималий досвід у програмуванні, свій стартап і перших замовників

За кілька днів після повернення у США у столичному офісі компанії "Пролего" учасники змагань – Михайло Корешков та Ігор Жуковський разом з ментором Надею Владикіною заново збирають робота, який разом з командою подолав тисячі кілометрів.

Третя учасниця команди Інга Манжуленко довго перепочивати у Києві не стала і поїхала в літній табір для дівчат.

Михайло каже, що після того клімату довго звикати до українського не довелося – в українській і американських столицях зараз однаково спекотно.

Робот пересувається підлогою, збирає помаранчеві і сині кульки та відокремлює перші від других. Керується з двох пультів. За умовами конкурсу, діти створили модель машини, яка очищує водойми від забруднення. Власне, забруднення – це помаранчеві кульки, які треба відокремити і опустити у контейнер. Робота зі збору робота та написання програми керування у команди зайняла більше 400 годин.

Depo.ua поспілкувався з учасниками змагань про робототехніку, програмування, враження від Вашингтона і пригоди у США.

Надія Владикіна

- Чому вирішили взяти участь у змаганнях, як формували команду?

Н.: - Наша компанія є офіційним партнером кількох програм. І от, коли ми були на світовій Олімпіаді з робототехніки в Індії, до нашого організатора Оксани Стоєцької підійшов президент First Global Джо Сесток і запропонував взяти участь. Ми ухопилися за можливість і почали шукати людей. Конкурс проводиться для молоді 15-18 років. Тож спершу ми орієнтувалися на студентів перших курсів, потім звернулися до Малої академії наук. Проводили співбесіди, спілкувалися. Але потрібних кандидатів не знаходили. Багато хто хотів отримати задоволення від подорожі, а от працювати – ні.

Тоді провели тести для студентів ліцею КПІ і вже серед них обрали найкращих. Особисто познайомилися, поговорили з батьками. Адже конкурсу треба було приділяти дуже багато часу.

- Багато – це скільки?

Н.: - Діти ходили до нас, як на роботу – працювали по вісім годин щодня, а потім – по вихідним. За правилами, усім учасникам приходить однаковий конструктор. Він вперше виходить на ринок – спеціально розроблений під змагання. Тож спершу ми знайомилися з конструктором і електронікою. Лише в кінці травня визначилися з тим, як робот виглядатиме, і що буде робити. Найактивніша частина була у червні – працювали щодня. Писали код, усе налагоджували.

- У змаганнях брали участь аж 163 команди. Значить, деякі країни делегували по кілька команд?

Н.: - Ні, просто були учасники від більшості команд земної кулі. Приїхала вся Південна Америка, 75% країн Африки, 70% - Азії, 75% - Європи. Також була збірна команда сирійських біженців Hope (Надія – ред.).

- Як, власне, проходили змагання?

Н.: - Було поле – 5,5 метрів на 4 метри, розділене "рікою", яку позначало вінілове покриття. У кожному турі на обох берегах стає по три команди – це так званий альянс. У наступному турі альянс змінюється. Відповідно, альянси грали один проти одного. Треба було очистити річку від забруднення – зібрати якомога більше помаранчевих кульок і віднести у певну локацію. Ось таке інженерне завдання – реалізувати це механічно і програмно. Це транслювалося на екрани, виводилося на YouTube і телеканали. Дуже видовищне дійство…

ПОДАРУВАЛИ ІНОЗЕМЦЯМ 800 СУВЕНІРІВ

- З якими країнами було працювати найкраще?

І.: - З Лаосом і Японією. Ми чітко домовилися, що робитимуть наші команди, у них були дуже функціональні роботи. І хоча не всі у командах говорили англійською, ці матчі вийшли найуспішнішими. А от з Пакистаном ми не порозумілися, відійшли від плану.

- Був час для неформального спілкування?

І.: - Ми там варилися по вісім годин на день. Матчі продовжуються дві з половиною хвилини, на день три матчі. Ми ходили, спілкувалися, обмінювалися подарунками, обговорювали змагання. З нашої ініціативи, створили групу у WhatsApp, в якій зараз більше 100 учасників. Ми активно спілкувалися, намагалися дізнатися багато нового про інші країни. Було цікаво спостерігати, як люди з різним менталітетом і культурними цінностями знаходяться в одному місті, спілкуються, борються зі спільною проблемою. Це прекрасно.

Найактивнішими були, мабуть, африканці. Вони робили купу постів у Facebook та WhatsApp.

М.: - Американці дуже охоче спілкуються. Проходиш – завжди щось розповідають, дарують сувеніри.

- Які сувеніри ви привезли?

І.: - У нас було 800 браслетів, залишилася пачка. Це традиція First – обмінюватися сувенірами. Девіз змагання - "Більше, ніж роботи". Тут головне – не найкращий робот, а те, як команди взаємодіють між собою. Задача – не лише дати людям можливість показати свої інженерні здібності, але й зібрати ентузіастів з усього світу, які прагнуть зробити його кращим. Запустити їх у єдину екосистему, де вони спілкуються, обмінюються контактами, знаннями.

- Вам вдалося погуляти Вашингтоном?

М.: - Гуляли здебільшого вночі, бо спекотно.

Н.: - Дозвілля ми організовували самі. Нам дуже допомогло посольство України у США – організувало екскурсію у Капітолій. Також ми завітали у Міжнародний валютний фонд, і були у захваті від цієї будівлі. Була екскурсія на амфібії – їздиш по вулиці, а потім спускаєшся на річку.

- А яке враження від міста?

Н.: - Дуже красиве і чисте.

І.: І дуже пафосне, але чисто візуально. Люди там прості і привітні. У нас була проблема – не розуміли, як потрапити у метро. Звернулися до перехожого. Він посміхнувся, пояснив, що треба робити.

ПРИЛЕТІЛИ У США, А РОБОТ ЗНИК

- Як перевозили робота?

Н.: - Просто як багаж – загорнули у пінопласт, обмотали поліетиленом. Спершу думали зробити фанеру, але потім зрозуміли, що у цьому небагато смислу. Він чудово доїхав.

- Якісь ексцеси на конкурсі були?

І.: - Хіба що учасники з Бурунді вирішили нелегально залишитися у країні. Двох впіймали на кордоні з Канадою, а ще чотирьох – у будинку у одного з родичів. А так ексцесів не було, зате особисто у нас пригод було чимало. У аеропорті виявилося, що у нас зник робот. В аеропорті всі веселі, задоволені, забирають своїх роботів, а нашого – немає. Шукали його зо дві години, потім плюнули і поїхали у гуртожиток, а там усі роботи в коробках. Дивлюся на них і думаю: "Раптом пощастить". І ось вона – наша коробка. Не знаю, як вона туди потрапила.

Н.: - Ми дуже перехвилювалися. Уявіть, як це - прилетіти без робота на змагання з робототехніки.

І.: - Потім ще були пригоди з підключенням. Це теж дуже сильно вплинуло на таблицю результатів. Сам конструктор знаходиться у бета-тесті, тому з ним виникає багато технічних проблем. Нам доводилося йти на вулицю, шукати місця, де немає wi-fi мереж. Було і таке, що під час матчу почали підключатися до іншого робота.

Суміш адреналіну, злості, бо роботи злітають з керування, і одночасно радості – бо попри проблеми ти набираєш сотні балів. Це залишило незабутні враження про конкурс. Показало, що можна перемагати попри проблеми.

- Були відмінності між роботами різних команд?

М.: - Ми були здивовані тим, що з одного конструктора вийшло таке розмаїття роботів. Наприклад, деякі команди ставили просто збирач кульок, без сортувальника. Вони збирали кульки на везіння – раптом пощастить, і машина обере правильні. Були кумедні ідеї – контейнери для кульок з ланцюгів або порізаних надвоє коліс.

- Потенційно роботів можна використовувати для реальних задач?

М.: - Так, якщо замінити елементи конструктора на реальні фільтри, а гумовий барабан на фільтрувальний пилосос для води, оновити деталі і залишити принцип роботи.

І.: - Так, в цьому і є ідея – роботів, які ефективніше за інших показали себе на змаганнях, можна буде використовувати як прототипи реальних машин.

НАШ ПРОДУКТ ДОЗВОЛИТЬ КЕРУВАТИ ВСІМА ПРИСТРОЯМИ З ОДНОГО ДОДАТКУ

- Ігоре, Михайле, ви подружилися давно, чи лише під час змагань?

І.: Ми давні друзі, познайомилися на курсах з програмування, вступили у політехнічний ліцей.

- Давно програмуєте? З чого почали?

І.: Міша програмує з семи років, а я - з дванадцяти. У мене вся сім'я інженерів, тому це моя доля (сміється).

М.: - А мені одного разу цю справу показав брат. Я загорівся і почав писати код.

- FirstGlobalChallenge– ваш перший міжнародний конкурс? У Румунії були з проектом умний будинок?

М.: - Ні, у квітні ми їздили на конкурс Infomatrix у Румунію. Там посіли третє місце. Презентували спільний з нашим ще одним другом Георгієм проект, пов'язаний з інтернетом речей. Це додаток, який може керувати іншими приладами, незалежно від того, на якій вони операційній системі. Така собі коробка, яка стоїть вдома або в офісі, і може давати команди і мультиварці, і духовці, і пральній машині. Себто ми робимо будь-який простір розумним.

- А, розумний будинок…

І.: - Ми не циклимося на розумному будинку – таких проектів багато. Ми ж об'єднуємо усі прилади від усіх виробників. Наприклад, у вас 200 приладів, і для кожного треба встановлювати свій інтерфейс керування, свою програму. Або ж скористатися нашим додатком.

- У проекту вже є назва? Можливо, перші клієнти?

М.: - Робоча назва - Quantum Box, але остаточний варіант ще обговорюємо.

І.: - У нас вже є прототип, здатний керувати двома типами лампочок. Зараз, коли олімпіада позаду, будемо активно займатися проектом. Вже є і перші замовники – працюватимемо з ними, будемо вдосконалювати продукт, а потім покажемо його серйозним інвесторам.

- Ви вже стільки всього знаєте, маєте власний проект. Плануєте вчитися далі? Для вас є сенс у вищій освіті?

М.: - Мені потрібна вища математика. Я намагався її вивчати сам, але поки що не виходить. В українському ж виші, думаю, її вивчу – у нашій країні приділяється багато уваги теоретичним знанням.

- Англійську знаєте ідеально?

І.: - У нас достатній словниковий запас, аби вільно спілкуватися, але з граматикою проблеми.

- Як вивчали мову?

М.: - Тут скоріше споживання контенту на англійській – фільми, музика, ігри, спілкування. Дуже допомагають такі конкурси: ти розумієш, що можеш говорити, зникає мовний бар'єр. Чим більше спілкуєшся з іншими, тим легше.

БУДЕМО РОБИТИ НАШУ КРАЇНУ КРАЩОЮ

- Наступного року плануєте взяти участь у FirstGlobalChallenge?

Н.: - Наступного року олімпіада буде в Мехіко. Ми б дуже хотіли взяти участь, але поїздки дорогі, а держава не хоче нас підтримувати. Було б непогано знайти спонсорів. Наразі гостро стоїть питання, хто зацікавлений, щоб Україна показувала результати.

- Робота будете показувати на виставках?

Н.: - Так, думаємо про це.

М.: - Хочеться поділитися досвідом з іншими. Показати, що за два місяці можна отримати достатньо знань, аби зробити такий ось проект.

І.: - Продемонструвати, що робототехніка - не захмарне завдання для суперлюдей, які шарять у техніці, фізиці і програмуванні як боги. Адже якщо повністю присвятити себе цій справі, за два місяці можна досягнути ось таких результатів. Роботехніка не повинна бути чимось особливим – стати чимось настільки зрозумілим, як і смартфони.

- Чималої талановитої молоді зараз їде з України. Не думали поїхати працювати за кордон?

І.: - У нас немає цілі поїхати з цієї країни. Якщо кожен буде думати лише про те, як поїхати, Україна ніколи не стане країною, в якій хочеться лишатися. Ми хочемо жити тут, аби зробити нашу країну краще - щоб тут було приємно жити, працювати, створювати свої стартапи.

Н.: - Дуже сподобалася фраза одного з батьків, що новина про успіхи нашої команди стала однією з найбільш радісних. Ми будемо старатися шукати підтримку, адже на такі заходи мають їздити талановиті діти.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя