Прощання зі "Сватами". Чому Україні треба просто забути про Зеленського і його серіал

Історія зі "Сватами" добігає логічного кінця. Держкіно скасувало держреєстрацію і визнало недійсними прокатні посвідчення на усі сезони цього серіалу. З формальної точки зору якихось серйозних зауважень бути не може – один із головних акторів саги, Федір Добронравов, потрапив до "бан-листа" на в'їзд до України, що потягнуло за собою ланцюжок відповідних реакцій державних органів. Згадайте, як була перекреслена сама ідея дистанційної участі російської співачки на київському "Євробаченні" – персона нон-грата і на екранах не має права з'являтися. Тут маємо таку саму історію – заборона поширюється не тільки на фізичну, а й віртуальну появу в українському інфопросторі. Тому давайте поговоримо про фактичну сторону питання.

Для початку відразу чітко окреслимо – естетичний і кінематографічний, мистецький рівень цього серіалу залишимо відповідним професіоналам. Та і не стосується цей момент нинішньої історії. В Україні демонструються фільми і серіали різної якості, і "Свати" навряд чи були б на найостаннішому місці серед них. Причина негативного ставлення до творіння рук Володимира Зеленського і компанії в іншому.

Сам Зеленський справедливо – з формальної точки зору – називає "Сватів" українським кінопродуктом. Але чи є "Свати" таким з фактичної, тобто реальної точки зору? На нашу думку, ні. Те, що його знімали під Києвом та на Чернігівщині (до Криму ми ще дійдемо, то окрема розмова), ще нічого не означає. В серіалі немає нічого українського – крім хіба що автомобільних номерів у перших сезонах, які замінили російськими у пізніших серіях, та Києва на Євро-2012. Сага ця знімалася (і, очевидно, задумувалася) винятково як продукт на Росію, на російського споживача. І, звісно, на нашого – бо ж "українці російське кіно дивляться залюбки" (принаймні, так було до революції). Але основний ринок – Росія. Звідси всі російські реалії, починаючи з тамтешніх правоохоронців, що, до речі, теж недопустимо на українському телеекрані, і завершуючи аудіовізуальними згадками про Путіна.

Окрема тема – Крим. Тут Зеленський взагалі вступив на тонкий лід. На півострові знімався четвертий сезон "Сватів" (вийшов в ефір 2010 року). Крим, як відомо, це Україна – а тоді і на Росії цього не заперечували, принаймні, вголос. Але автори і тут примудрилися викрутитися – назвавши у четвертій серії одного із другорядних персонажів "депутатом міської думи". Як відомо, ніяких міських дум в Україні, зокрема, в Криму – ніколи не було, а були і є міські ради. Чому було не залишити "раду"? Все одно це лише одне слово, яке по суті серіалу нічого не змінювало. І глядачі навряд чи помітили б. Але – міську раду української Ялти обізвали "думою". Чи ж не привчаючи цим кримчан до того, що скоро у них тут ці думи з'являться насправді? Конспірологія, так – але і від таких звинувачень Зеленському і Ко доведеться тепер відбиватися. І відмиватися.

Одним словом, начебто українська організація знімала кіно для росіян. Нічого протизаконного – принаймні, тоді. Дещо непатріотично, але звідки цій категорії людей знати про патріотизм, якщо українські кіно-музику-телебачення 90-х пустили під ніж ще у 2000-х заради російських грошей. Тому тут нарікати на авторів "Сватів" немає за що.

Інша справа – після початку війни. Ситуація поляризувалася. І фактично, і навіть формально, у законодавстві. Говорячи просто і зрозуміло – Україна нарешті помітила, що їй такий кінопродукт, з такими акторами-ватниками, не дуже й вигідний. Точніше, взагалі невигідний. Отже, у підсумку маємо: з одного боку вигода Зеленського і Ко, з іншого – вигода держави і суспільства. Ці інтереси перетнулися. Цілком очевидно, що – за відсутності якихось додаткових "стимулів" – інтерес держави переважив би. Він і переважив.

Те, що українська влада роками, десятиліттями закривала очі на фактично знищений внутрішній ринок, який було віддано російському капіталу – аж ніяк не означає, що так буде і надалі. Ось що не хоче чи не може зрозуміти істерикуючий у Facebook криворізький шоумен. Часи, коли можна було робити гроші на російському ринку, минають. Власне, не тільки в кіно, а в усіх сферах і галузях. В цьому кінопродукція не особливо вирізняється. Просто "Свати" у всіх на вустах зі зрозумілих причин.

Заборона "Сватів" на телеекранах (вдома на комп'ютері чи смартфоні дивіться скільки хочте) – абсолютно правильний крок. Російське кіно, яке ніколи не відрізнялося шедевральністю і завжди програвало європейському-американському, колись знищило кіно українське, яке тільки починало зароджуватися. Прийшов час повернути своє. Це по-перше. По-друге, навіть тамтешнє ігрове кіно – це все одно пропаганда "русского міра", пряма чи прихована. Ми начебто вирішили, що йдемо до Європи, а "Раша, гудбай". То навіщо нам далі тягнути цей чемодан без ручки?

Довгий час українські митці були, як той Фігаро – і тут, ніби свої, і там, на Росії, заробляючи серйозні гроші, отримуючи нагороди. Та інтегруючись у "русскій мір", несучи його потім на підошвах своїх черевиків. Навіть начебто патріотичного Вакарчука не минула чаша сія, що вже говорити про менш ідейних персонажів. До пори, до часу таке дозволялося, бо нікому в державі до цього не було ніякого діла. Тепер же настав час вибирати. Або знімати "Українських сватів" для України, або працювати на Росію вже не в Україні. Варіант номер два очевидно є привабливішим для численних зеленських, тим паче, поруч є Білорусь, де уже розпочали знімати сьомий сезон "Сватів".

Що ж, свій вибір ці, за влучним висловом одного поета, "тоже украінци" зробили. Не шкодуючи ні про що (хіба що про втрачену можливість і далі жити в СРСР, який вони пропагували в своєму готельчику у четвертому сезоні "Сватів"). Ну так і нам нема тут за чим шкодувати. Після появи "Дзідзьо контрабас" цілком очевидно, що жанр масового ігрового кіно в Україні має непогані власні перспективи. Ось чим треба займатися і кому вмикати зелене світло. А "Сватів" нехай і далі споживають за поребриком. Для них цей серіал і створювався.