Прихисток для диких і кусючих: Як в Україні рятують ведмедів, вовків та оленів

Нещодавно підприємець Юрій Тюх закупив майже сотню чистокровних благородних оленят у чотирьох країнах, щоб відновити популяцію виду в закарпатських лісах. Журналістам Depo.ua він зізнається, що не лише придбав парнокопитних за власні кошти, а й фактично виховуватиме їх до трьох років, поки не настане час відпускати оленів у закарпатські ліси.

При цьому Тюх завідує не одним екопарком - він створив і "Долину вовків", де тепер живуть навіть леви з тиграми, і "Синевир" - парк, у якому поселилися закуплені оленята. 

"Дикий світ" у вольєрі: як підприємець рятує вовків з пелюшок і чому не планує їх випускати на волю

Фото Олександри Кулибаби

"Долині вовків" уже три роки. Першими туди завезли сірих вовків - їх Юрій Тюх викупив у мисливців, які застрелили маму-вовчицю, а щенят забрали. Наступних сіромах віддали у парк з зоопарку. Але випускати їх на волю співробітники не планують. 

"Це така тварина, яка вже звикла до людей і тому їх не боятиметься, а підходитиме близько й робитиме шкоду. Наприклад, у селі вовки можуть поїсти худобу. Тому вони залишаться тут назавжди", - пояснює підприємець. 

Крім вовків, в екопарку живуть верблюди - їх  віддали з цирку, а в "Долині вовків" відкормили й лишили назавжди. А колись із приватного будинку в парк переїхала левиця. А ще – кілька рисей, яких одна жінка тримала на своєму подвір'ї. Взяла їх собі ще кошенятами, а коли улюбленці виросли - зрозуміла, що не може дати ради їм, і дорослі коти їй заважають. Проте інколи в екопарку і відмовлялися від тварин - не вистачало місця чи не було потрібних умов. Проте на сьогодні в притулку живуть три види вовків, пара левів, пара тигрів, пара рисей і багато різних копитних - лами, альпаки. верблюди, олені різних видів і дикі барани-муфлони. 

Фото Берник Світлани

Частину парнокопитних з часом випустять на волю в парк "Синевир". Там вони пробудуть певний час, а пізніше, коли будуть готові до самостійного життя, їх випустять у ліси. 

"Випустимо на волю баранів-муфлонів, благородних оленів і європейських ланей. Але не тварин, які можуть робити гібридів, бо треба зберегти чисту кров. Тому плямисті олені залишаться в нас - бо вони можуть спарюватися з благородними", - пояснює підприємець.

Шанс на життя за власний кошт та боротьба з неадекватними відвідувачами 

Фото Тетяни Ваіл

Обидва екопарки - "Долину вовків" та "Синевир" - Юрій Тюх створив власним коштом. Фінансово допомагають лише туристи, які купують квитки, щоб подивитися на чотирилапих. Проте ціни - далеко не столичні: квиток для дорослих коштує 50 гривень, для дітей - 30. Тож виручених коштів зазвичай вистачає лише на літній період. Взимку ж усі витрати доводиться покривати з власної кишені. А підвищувати вартість квитків підприємець не хоче - каже, що люди в Україні не надто багаті.

До речі, про тварин піклується "сімейний підряд" підприємця - його тато, мама й брат. Розповідають, що за парнокопитними доглядати не важко. А от за хижаками - дуже. Однак попри важку працю й фінансове навантаження підприємець зізнається: бажання припинити допомагати тваринам не виникало.

"Перед тим, як відкрити парк, ми отримали дозвіл на утримання цих тварин, створили відповідні умови - щоб були комфортні вольєри. Головне було правильно облаштувати їх і буферні зони, перегони тощо. І щоб висота огородження була півтора метра", - ділиться Юрій Тюх.

Однак усі застережні засоби не можуть зупинити неадекватних відвідувачів - й інколи через них доводиться діставати аптечку.

"У нас було багато випадків, коли люди приходять і провокують тварин, б’ють палицями. Є неадекватні й п’яні люди. Колись і за огорожу перелізали до тварин… Тому траплялося, що людей царапали тварини. Але серйозних ситуацій не траплялося, на щастя", -  додає закарпатський підприємець.

Порятовані клишоногі: як 29 ведмедів вчаться вільному життю з нуля на Львівщині

Фото: "Домажир"

За пів години їзди від Львова у селі Жорниська знайшли собі притулок 29 ведмедів. У кожного з мешканців "Домажиру" складна доля, нерідко - трагічна, а деколи їх виривали з рук жорстоких власників і звільняли з кліток, де вони ледь могли рухатися. Тепер ці тварини вчаться жити по-новому - звикають, що вони вільні, забувають про те, як це - бути мішенню, й борються з психологічними травмами, які можуть завдавати їм не меншого болю, ніж побиття чи поранення. 

Ольга Федорій, комунікаційниця притулку "Домажир", розповідає, що у притулку ведмедям створили вольєрні умови, максимально наближені до природніх - у ведмедів є своя територія, їх ніхто не чіпає та не торкається (окрім як на медичних оглядах), чотирилапі створюють свої берлоги й живуть, як звичайні ведмеді. Проте і на вільних лісових гектарах вони роками оговтуються від пережитого - інколи можуть тупцювати на одному місці кілька годин, ніби замкнені в клітці.

"Ведмеді не можуть забути цю травму, тому час від часу в стресових ситуаціях у них можуть проявлятися психологічні розлади. Наприклад, те саме тупцювання на одному місці або страх, через який вони тікають від будь-чого. Доглядачі працюють над цим, виготовляють різні іграшки, щоб ведмеді не зациклювалися на страху. До того ж після зоопарків і особливо притравлювальних станцій у ведмедів залишаються величезні проблеми зі здоров’ям - зуби їм можуть спилювати для того, щоб вони не завдали шкоди собакам, яких на ведмедів натравлюють. І зазвичай ведмедів майже не годують на таких станціях - щоб у них було мало сил відбиватися. А в деяких ведмедів може бути цукровий діабет чи проблеми з печінкою - загалом, у кожного свої особливості", -  розповідає комунікаційниця.

Фото: "Домажир"

Зазвичай на вилучення ведмедів їздять до десяти осіб - водії, кваліфіковані доглядачі з ветеринаром з Австрії - які мають чіткий графік із розрахунком до хвилини, коли мають повернутися в притулок разом з ведмедем. Перед цим усій команді доводиться чекати місяцями, коли порятунок ведмедя може стати можливим - і для цього доводиться звертатися й до суду, й до правоохоронців.

Влітку до ведмедів пускають відвідувачів - ті можуть спостерігати за чотирилапими у вольєрах. Їх, до речі, кілька видів. В адаптаційний зазвичай поміщають новеньких ведмедів, аби не стресувати їх надто великою територією і новими невідомими предметами. Після тісних кліток з бетонною підлогою для них незвичні навіть ґрунт, дерева та трава, а спеціально побудований басейн може призвести до страсу. 

"У нас є ведмеді, які живуть по двоє - ми їх намагаємося так соціалізувати. І це теж важко, період звикання триває не один день, а інколи й місяць. Перед соціалізацією ми радимося з доглядачами, яких ведмедів можна поселити разом - який у кого характер і звички. Якщо зводимо самку з самцем, аналізуємо, хто з них може бути домінувати", - пояснює Ольга Федорій.

Як ведмідь пігулки викидав, і чому до тварин неможна торкатися

Фото: "Домажир"

Під час вилучення тварини співробітники мають бути готовими до будь-якого розвитку подій. За добу вони збирають необхідне обладнання, а сам день люди повинні повинні будуть виспані і в одному одязі, аби було зрозуміло, що вони - одна оргаізація. 

"Наші працівники навчені по зовнішності ведмедя і його емоціях розуміти, як він себе поводитиме далі. Коли ми забираємо тварину, то даємо безпечну дозу снодійного. І трапляється, що тварини прокидаються ще до того, як ми приїжджаємо в притулок. Але давати більшу дозу ми не можемо - тому що не знаємо, який у ведмедя стан, чи витримає він більшу дозу тощо. Коли ведмідь засинає, ветеринар відразу робить його огляд - бере різні аналізи, перевіряє зуби, лапи. І в притулку тоді визначаємо, чи потрібен спеціальний корм тварині. Наприклад, у нас був випадок, коли ми забрали ведмедя з пошкодженими зубами. То ми йому відварювали моркву й різали на дрібні шматочки, аби не було боляче їсти, яйце варене теж дрібно різали", - пригадує Ольга Федорій.

А інколи проблеми можуть виникнути й з прийомом ліків - так ведмідь Михайло неодноразово дурив наглядачів. 

"Михайло мав пропити курс ліків, а до ведмедя ж не підійдеш і не попросиш, аби він ковтнув таблетку. Тому її додавали в його улюблену їжу. І з часом він зрозумів, що щось не так, і навіть я на власні очі бачила, як він викидає таблетку. Він просто брав яблучко у лапи, розколював його, викидав звідти таблетку, а яблуко з’їдав. Після того хлопці забирали ту таблетку й пхали її вже в іншу їжу", - каже наша співрозмовниця. 

Фото: "Домажир"

Попри такий тісний контакт із ведмедями доглядачі не можуть торкатися тварин. Адже одомашнювати диких тварин не лише небезечно, але й пагубно для чотирилапих.

Ольга розповідає, що у кожного з 29 ведмедів, які мешкають у притулку, різний характер. Наприклад, ведмедиця Юля страшенно не любить фотографуватися - і щойно до неї приходять з камерою, починає тупати лапами й відганяти непрошеного фотографа. А ще у кожного звіра різна реакція на парфуми: одні тварини реагують спокійно, а інших це дратує. Різна за характером і малеча - всі четверо ведмежат, які живуть у "Домажирі", граються абсолютно по-різному.

"Ведмеді мали жити з народження у дикій природі, а не в тих умовах, в яких доводилося роками виживати. Але навіть після того, як ми соціалізуємо й лікуємо ведмедів, випускати їх на волю не можемо - тому що вони вже звикли, що їх годують, навколо ходять люди тощо. І якщо їх випустити в дику природу, вони не зможуть самі себе захищати, прогодувати й тим паче боротися за територію. Тому в нас вони живуть у своє задоволення. Але всі ведмеді в нас стерилізовані, бо ми не маємо на меті їх розмножувати Головне - прихистити й подарувати  комфортне життя", - акцентує пані Федорій.

Притулок "Місячна долина": як подружжя рятує червонокнижних птахів

Фото зі сторінки Олени Будзинської

Подружжя з Києва кілька років поспіль допомагає птахам та дрібним тваринам. Як розповідає засновниця "Місячної долини" Олена Будзинська, все почалося з дитинства - коли вона допомагала кошенятам, пташенятам і цуценятам. Проте захоплення переросло в покликання - і тепер жінка з чоловіком і чотирма дітьми рятує навіть червонокнижних птахів, яких у притулок привозять з усієї України. 

"Раніше ми жили у квартирі в Києві - тому наша з чоловіком допомога впиралася у кількість вільних квадратних метрів. Але кілька років тому вирішили переїхати у власний будинок, і стало значно легше: з'явилася можливість поставити перші вольєри. Спочатку для своїх птахів (які переїхали з нами з міста), а потім нам почали передавати й інших. Хтось зі знайомих підібрав якусь пташку, комусь дали наш номер, ще хтось - по знайомству дізнався, що ми допомагаємо птахам, і вирішив звернутися. Тож з часом ідея про притулок стала не чимось новим, а логічним продовженням нашої допомоги", - пригадує Олена Будзинська.

Жінка зізнається: коли притулок створили, то ніхто не уявляв, що птахів передаватимуть із усієї України й у великих кількостях. А спантеличуватиме не лише навантаження, а й ставлення людей. 

"Проблеми з птахами виникають часто, але вони не критичні. Тобто побудувати щось, купити, відвезти на лікування - це все можна пережити. Зате морально важко пережити ставлення людей. Тому що в більшості вони вважають, що волонтер - це така субстанція, яка не має родини, дітей, особистих проблем, бажань, і тому живе лише з думкою про те, кому б допомогти. І тому нам можна телефонувати серед ночі, можна обкласти нецензурними висловами, кричати у слухавку п'яним голосом про те, що ми повинні робити. Можуть навіть передзвонити й вимагати приїхати в інший кінець України, щоб з'ясувати, що то за птицю знайшли на дорозі.

Ще й доводиться пояснювати людям, що на тваринах ти не наживаєшся і в тебе немає вілли на Канарах! Коли майже годину ампутуєш ногу лелеці, а потім доводиш, що ти не мільйонер, то інколи опускаються руки. А інколи люди нам передають якогось птаха і через кілька днів геть про це забувають - думають. що у нас є запасний мішок із грошима на корм, утримання та лікування", -  ділиться волонтерка.

"Допомагати птахам набагато важче, ніж собакам": навіщо кожному птаху в притулку індивідуальний підхід

Фото зі сторінки Олени Будзинської

Олена Будзинська акцентує: утримувати птахів набагато важче, ніж собак. Одне з найскладніших і найбільших проблем - це харчування: птахам не можна наварити одну кастрюлю каші на всіх. 

"Одне з зобов'язань тих, хто утримує притулок для птахів - організувати кожному виду правильне харчування. Для хижих птахів - кормові курчата з інкубатора (які відбираються з-під лампи тому, що вони з певних причин не підходять для вирощування), перепілки, щурі та миші. Для рибоїдних птахів - риба різних видів і розмірів; для зерноїдних - різні крупи та зерно, з якого збираються суміші, для комахоїдних - живі комахи. Усе це коштує дуже дорого. Величезні і рахунки за електроенергію, адже рибу та м'ясо треба зберігати у холодильниках. Крім харчування, дорого обходиться і лікування птахів. Хоч нам ветеринари й роблять великі знижки і лікують ледь не на волонтерських засадах, це все одно значні витрати - довезти птахів до клініки, закупити базові ліки...", - пояснює киянка.

Проблеми є і з тим, аби доїхати до віддаленого села і забрати птаха. Адже сімейному авто - більше 30 років. При цьому про допомогу з державного чи місцевого бюджету не йдеться: притулок тягнуть на собі лише небайдужі люди - хтось купує гарбузове насіння на зимовий період, хтось допомагає коштами, а хтось купує й передає ліки.

Червонокнижних птахів Олена Будзинська з чоловіком зазвичай лікують, а потім передають на утримання в зоопарки. Там травмовані тварини розмножуються і вже їхніх потомків випускають на волю. Таку співпрацю подружжя налаштувало з кількома зоопарками - і регулярно передає чорних лелек київському зоопарку, а рожевого пелікана - луцькому.

Доводиться регулярно стикатися і з людською жорстокістю. Олена пригадує, як молодим голубом підліток грав у футбол, а його батько все фіксував на відео. Є і чимало "випадкових" жертв. Зокрема, птахи потрапляють у капкани, а в останні роки волонтерів жахає тенденція отруєнь птахів на українських полях: ті гинуть через отруту для гризунів, і врятувати вдається лише 1-2%.  

Журналістам Олена Будзинська зізнається: птахів можуть передати у приватні руки людям, які хочуть їх забрати. Проте, лише за певних умов: потрібен вольєр, знання цього виду і готовність забезпечити ветеринарну допомогу в разі потреби. Будь-кому ж птахів не віддають, тому що і птахи, і тварини для людей - не іграшки.