Помер український дисидент, політв'язень радянських таборів Валентин Мороз

Про це йдеться у заяві на сайті Львівської міськради, передає Depo.ua.

Громада міста Львова та міський голова Львова Андрій Садовий висловили співчуття рідним та близьким Мороза.

«Політв'язні — це люди, які є прикладом непоборного духу, які не стояли осторонь, а власними діями, словом відстоювали свої погляди. Саме таким був Валентин Мороз. Співчуваємо рідним та близьким, сумуємо з усіма, хто знав Валентина Яковича», — зазначив Садовий.

Співчуття родині Валентина Мороза висловив голова Верховної Ради України Андрій Парубій і назвав Мороза «своїм вчителем».

 

Довідка. Валентин Якович Мороз (15 квітня 1936, с. Холонів — 16 квітня 2019, Львів) — український історик, один із представників українського національного руху, політв'язень, дисидент, автор понад 100 наукових праць. Доктор Гуманітарних Наук (Honoris Causa) Державного Коледжу Джерсі. Член Об'єднання українських письменників «Слово». Почесний громадянин Волині (2017).

Народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів, нині Горохівського району Волинської області, Україна (за польським адмінподілом - Волинське воєводство, Польська республіка) в селянській сім'ї.

Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського Університету, потім до заочної аспірантури (на очну не прийняли через незадовільну оцінку з історії КПРС). Працював завучем і вчителем сільської школи, а з 1964 — викладачем Луцького педінституту, потім Івано-Франківського педінститутів. В Луцьку Валентин Мороз писав кандидатську дисертацію в якій досліджував луцький процес 1934 року над членами КПЗУ. 

Заарештований у вересні 1965, засуджений за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 років таборів. Покарання відбував в таборі ЖХ-385-17-А в Мордовії, звідки в самвидав виходить його «Репортаж із заповідника імені Берія». 

1 червня 1970 року Валентина Мороза знову арештували. Новий арешт Мороза, особливо ж закритий судовий процес над ним з порушеннями законів, а також жорстокий вирок 14 років за тією ж статтею 62, ч. 2 КК УРСР, викликали гостру негативну реакцію не лише в Україні, але й за її межами. Вище згадані статті були інкриміновані Морозу як антирадянські. Слід зазначити, що 1969 КДБ припинив слідство щодо «Репортажу з заповідника імені Берія», а тепер за цю працю він був звинувачений.
Нарешті після 5-місячного голодування в 1979, під тиском світової громадськості, влада змушена була обміняти Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ.

Уночі з 27 на 28 квітня 1979 у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді представники радянських властей обміняли п'ятьох політв'язнів — О. Гінзбурґа, Г. Вінса, В. Мороза, М. Димшиця та Е. Кузнецова — на радянських громадян Черняєва та Енґера, колишніх службовців ООН, засуджених у США на великі терміни за звинуваченням у шпигунстві. Жоден з обміняних не знав про це, згоди ні в кого не питали — акція була оформлена як позбавлення громадянства з подальшим видвореннням із країни. 

За кордоном Мороза зустрічали як героя, але його ексцентрична поведінка відштовхнула від нього західну громадськість. Спочатку він оселився в Америці, згодом — в Канаді. Викладав у Гарвардському університеті, видавав журнал «Анабазис», вів щотижневу радіопрограму в Торонто. 

З плином часу, принаймні судячи з інтерв'ю Мороза 1991 року, він став м'якшим і терпимішим. Приїздив на батьківщину з лекціями «Україна XX століття». 

Валентин Мороз повернувся в Україну, щойно почалися припинення ув'язнень дисидентів і відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР — у квітні 1990 року. Вважається ідеологічним авторитетом для членів Соціал-Національної Асамблеї, у виданнях якої видавав свої книги з питань націоналізму.